|
Прийнято вважати, що талант управлінця і творчі здібності не сумісні. Навіть якщо ти керуєш гуманітарною сферою. Цей стереотип явно не стосується Василя Габорця, раніше більш відомого як успішний керівник обласного управління культури. Творча злива Василя Степановича останніх років вельми порадувала шанувальників поетичного слова і вже зайняла достойну нішу в закарпатській крайовій літературі. Нещодавно побачила світ його нова поетична збірка «Молитва душі».
Ті, хто вигадали різноманітні форми культури, ставили за мету облагородження людини, пробудження в ній світлої енергетики, здорових інстинктів та волі до життя. Автор слідує заданому курсу. Характер віршів Василя Габорця на диво гармонійний: людина і природа органічно поєднані, душа і тіло доповнюють одне одного і не розірвані на антагоністичні частини. Митець, маючи здорове селянське коріння, міцно стоїть на землі і водночас дивиться у небо, намагаючись знайти ідеальне і, наскільки можливо, прилучити до нього наш буремний світ. Габорецівська царина ґрунтується на рідному духовному джерелі і природно випромінює світлу енергетику. Ця поезія далека від духу новомодної космополітичної творчості, що під камуфляжем хитромудрих «ізмів» заполонила літературний простір, системно руйнуючи народну душу. Поет адекватно реагує на виклики життя і чітко розставляє акценти на тему «що таке добре і що таке погано». Його вірші – велика сім’я, в котрій кожен з римованих діточок має свій неповторний характер і нахил. Серед них є мрійники і прагматики, сміхарі і бурчуни з загостреним почуттям справедливості, шанувальники рідної історії і любителі поетичних перекладів. Проте домінуючий дітвак – пісняр.
Будь-який вірш автора неухильно проситься до пісні. Провидінню було угодно звести Василя Степановича з золотим голосом Карпат композитором Петром Матієм. Їх біографії мають багато спільного. Закладені природою таланти формувалися під впливом загадкового шепоту рідних Ріки і Тиси, під впливом мотивів вітру, що в різні пори року з різною експресією пестить смереки наших неповторних гір, під впливом старовинних легенд липчанських та сасівських мудреців. Обоє творців не роблять культу з хліба насущного, хоча знають його справжню ціну. Вони торували свої дороги, не сподіваючись на доброго дядька, – а лише завдяки власній праці, енергії і волі. Фізичний труд, матеріально убоге студентське життя, повороти тернистої долі сформували, врешті-решт, сильні особистості, яким не соромно подивитися в очі нащадків. Результатом співпраці яскравих людей стала збірка пісень «Криниця щастя», близька серцю кожного патріотично налаштованого закарпатця.
Доки в культурному житті існуватимуть співці рідних духовних джерел, доти існуватиме народний організм. Низький уклін добротворцям…
Автор – Володимир ТЕРЕБЛЯНСЬКИЙ
РАДІЙ ЖИТТЮ
Твоє життя – коротка мить у світі,
Та все ж воно залишить добрий слід,
Якщо діла твої добром зігріті
І чимсь звеличив край свій ти і рід.
Радій життю, коли калина квітне
Й весняний дощ у листі шелестить,
А потім небо пурпурово-світле
Повітрям теплим диха й мерехтить.
Радій життю, впивайсь його красою
І посади нащадкам пишний сад,
Радій, як зеленню густою
До сонця пнеться стиглий виноград.
Радій, коли осінньою порою
Запахне свіжим хлібом на столі,
А за вікном плоди в саду грядою
Звисають, хиляться аж до землі.
Радій, коли в’ють гнізда пташенята
І виведуть маленьких пташенят,
Коли сімейством дружним повна хата
І голосом веселим немовлят.
Радій, як сонце сходить і заходить
Й іде за ніччю новий світлий день,
І як земля пшеницю густо родить,
І повна вулиця нових пісень.
Але полиш радіти, як підлота
Іржею в’їсться в радощі буття:
Де підлості вже є хоч доля сота,
Повір – там справжнього нема життя.
Василь Габорець
| 
