|
Росія, щоб перешкодити Україні та Грузії вступити в НАТО, погрожує посприяти розпадові цих країн. І вона має для цього усі можливості, пише Бернар Гетта в статті, яку публікує французька Liberation.
У Європі назріває криза, серйозна, але якій можна спокійно запобігти. Справжня криза - політична і навіть не виключено, що військова. Її можна локалізувати, але час не чекає, оскільки ланцюгова реакція вже була запущена минулої середи, коли Росія оголосила про своє рішення "співпрацювати з фактичною владою" Абхазії та Південної Осетії, сепаратистських регіонів Грузії.
Це було посланням Заходу. Якому Росія хоче сказати: якщо він не відмовиться від ідеї прийняти Україну і Грузію в НАТО, вона посприяє розвалові цих двох колишніх радянських республік, які знаходяться біля її кордонів. І це не порожні погрози.
В Україні, у серці континенту, Росії вистарчить розворушити багаття невирішених розбіжностей, які виникли під час президентських виборів 2004 року і привели до "помаранчевої революції", двомісячних демонстрацій та перемоги проєвропейського кандидата над проросійським. Результати всіх наступних виборів відбивають цю лінію розламу. Західна Україна, Церква якої зв'язана з Ватиканом, дивиться на захід. Східна Україна, російськомовна, православна і залежна від російської економіки, не хоче прощатися з Москвою. Насправді існує дві України, і це ще не все. Крим, півострів на Чорному морі, велика військово-морська база СРСР, а тепер і Росії, став українським, лише починаючи з 1950-х років, коли Хрущов приєднав його до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Історично Крим - російський. Економічно - теж, і якщо б він сам вирішував свою долю, його вибір уже давно зроблено.
Щоб відбувся розпад на півдні Грузії, Кремлеві навіть не потрібно нічого робити. Грузія вже розкололася, коли після розвалу СРСР оголосила про свою незалежність, а абхази й осетини вирішили у зв’язку з цим відділитися від неї. З двох іноземних столиць ці народи вибрали дальшу, Москву, а не Тбілісі, тому що вони - не грузини і хотіли захистити свою ідентичність. Росія задоволена тим, що отримала нагоду залишитися однією ногою в Грузії, стала допомагати цим народам зброєю і грошима. Вона підтримувала абхазів і осетин у їхніх війнах, але не вона придумала ці сепаратистські настрої, так само як не доведеться їй цим займатися й в Україні. Вона їх усього-на-всього підсилила, щоб одного чудового дня використовувати як розмінну монету, і перед лицем можливого розширення НАТО до її кордонів Росія перетворює своє неофіційне заступництво в офіційне співробітництво, даючи зрозуміти, що вона далеко не безпомічна як на своєму західному, так і на південному фланзі.
Кремль почуває себе ще впевненіше після того, як західні країни подарували йому прецедент із незалежністю Косова. Якщо вони могли нехтувати міжнародним правом, схваливши цю однобічну зміну кордонів Сербії, то чому б Росії не зробити те ж саме в Україні й у Грузії? Чому б Росії у свою чергу не послатися на право на самовизначення регіонів, з такою же устояною ідентичністю, як Косово? Пекельна машина запущена. Вона несе у своїй утробі європейські конфлікти, і, у першу чергу, повномасштабне політичне зіткнення між Росією і Північноатлантичним альянсом.
Епоха обійдеться без подібної розкоші. Перед лицем подібної небезпеки, попередні аргументи вже не діють. Захід не може продовжувати стверджувати, що "холодна війна" закінчена, і Росії не потрібно боятися продовження розширення НАТО, хоча ми чудово уявляємо, як відреагували б США на плани приєднання Мексики і Канади до системи безпеки, очолюваної Москвою.
Росіяни, зі свого боку, теж уже не можуть закривати очі на глибоку стурбованість, яку їхня імперська ностальгія викликає в їхніх колишніх володіннях. Потрібно піднятися над аргументами обох сторін, залишити пам'ять минулого століття, і це можна було б ефективно зробити, якщо домовитися і надати Україні і Грузії нейтральний статус - створити буферні зони, закласти першу цеглинку в процес досягнення такої потрібної доброї згоди між Заходом і Росією. Кремлеві іншого і не потрібно.
Це також відповідає інтересам європейців, не випадково ж Париж і Берлін виступили проти надання Києву і Тбілісі негайного доступу в передпокій НАТО, тепер потрібно вийти з ініціативою про нейтралітет. З липня на посаду голови Євросоюзу заступає Франція. США дослухаються думки Ніколя Саркозі. Так що з подібною ініціативою виступити потрібно буде саме йому.
|
