|
Здається, мрія стати красивою і відомою відвідує бодай раз у житті голівку кожної дівчинки. Це ж таке щастя – коли тебе впізнають, коли тобою захоплюються, коли ти стаєш кумиром… Зоряне життя, одним словом. На екрані телевізорів чи на рекламних афішах всі такі щасливі!
Та, як зізналася у розмові перед спектаклем «Незаміжня жінка», який минулого тижня з успіхом пройшов в Ужгороді, народна артистка Росії Раїса Рязанова: «Ми тільки актори і граємо роль безтурботних і задоволених своїм життям. Насправді ж все не так радісно у житті чи не кожного відомого актора…»
Сцена – це тільки вершина айсбергу
Ім’я Раїса у перекладі з грецької мови означає «легка». Та сказати, що у Раїси Рязанової, виконавиці однієї з головних ролей в оскароносному фільмі «Москва сльозам не вірить» - малярки Антоніни, найпозитивнішої із трьох подруг – легка акторська та життєва доля, було б не вірно. Фразу Тосі, вдало сказану Рязановою, постійно цитували: «Хорошого чоловіка самій треба робити, а не готового отримувати». Але, на відміну від Віри Алентової та Ірини Муравйової, Раїса Іванівна не прокинулася знаменитою. Її так само не впізнавали на вулицях, а пропозиції зніматися в нових фільмах не посипалися на неї, як за помахом чарівної палички. Більше того, звання заслуженої артистки їй присвоїли… тільки через 12 років після виходу фільму. Однак Раїса Рязанова залишалася акторкою – знімалася в кіно, грала в театрі. За сорок років Раїса Іванівна зіграла більше ста ролей. Зараз у неї наче відкрилося друге дихання. Вона багато знімається в телесеріалах, бере участь у популярних теле- та кінопроектах. Її популярність стрімко злетіла. Та, незважаючи на досвід, професійність та справжню знаменитість, кожна нова роль для талановитої актриси, кожен вихід на сцену – мов чергове серйозне випробування.
- Раїсо Іванівно, за кілька хвилин почнеться спектакль. Ви хвилюєтесь?
- Звісно! І справа тут не тільки в тому, що граємо в іншій країні, що невідомий глядач, а в тому, що цей глядач чекає від нас повної віддачі. Він повинен вірити кожному нашому слову, кожному жесту, кожному погляду. Він повинен співпереживати, хвилюватися разом з нами, вболівати за долю тих героїв, життя яких ми будемо показувати. Мене часто питають, як мені вдається підтримувати бадьорість духу, бути завжди в гарному гуморі? А інакше актору не можна, бо глядач дуже відчуває фальш. І якщо в мене якісь негаразди в особистому житті, їх треба залишати вдома, бо глядача вони не цікавлять. Я завжди намагаюся чи епізодичну роль, чи головну зіграти, прожити по-справжньому. Сцена – це ж тільки вершина айсбергу. Щоб персонаж був цікавим, у нього повинна бути своя доля, історія, яка була до і буде після його появи на сцені чи екрані. Треба домислювати якісь його відтінки, прояви характеру, індивідуальні риси. Тоді герой буде живим і об’ємним. І мої домашні проблеми до цього не мають жодного відношення. Така вже наша професія. Якщо обираєш її на все життя, треба бути до цього готовим.
- Мушу сказати, що всі ваші героїні – живі й об’ємні.
- А по-іншому я не можу грати. Я добре розумію жінок. На них все тримається – і робота, і сім’я, і діти… Їм потрібна підтримка, в першу чергу – духовна. Тому намагаюся грати так, щоб вселити їм віру в себе, віру в свої сили, в свої можливості. Жінка ж гори може перевернути, коли відчуває, що вона не одна така, що її розуміють, що на неї сподіваються.
Справжнє життя прожити – не…
Був у Раїси Рязанової (уже після ролі у фільмі «Москва сльозам не вірить») дуже важкий період в житті, коли вона їсти навіть не мала що. У роки перебудови кіно знімали тільки про аферистів, «нових руських» та бандитів. Образ «справжньої жінки» не цікавив нікого. Епізодичні ролі акторку від скрути не рятували. Та Раїса Іванівна у відчай не впадала, як і багато наших жінок у той час. Вона здала свою квартиру і… стала таксисткою. Водіння автомобіля ж бо завжди було її улюбленим заняттям. Пасажири Раїсу Рязанову впізнавали, а вона – ховала очі і казала, що просто дуже схожа на відому акторку. А що робити? Це тільки у фільмі в її героїні – Тосі – роботящий чоловік, троє чудових дітей, дача з городом та садом. У житті все склалося по-іншому. Вона вийшла заміж на другому курсі інституту. Прийшов до них на курс студент з армії, глянули вони одне на одного і зразу все стало зрозуміло. Чоловік, до речі, і записав Раїсу на курси водіїв: водійські права і син – ось все, що від нього залишилося. З чоловіком вони ніколи не сварилися, вони просто дуже швидко розійшлися… Та, незважаючи на те, що справжнє життя не так склалося, як життя екранної Антоніни, Раїса Іванівна продовжує любити свою Тосю…
- За рік фільму «Москва сльозам не вірить» виповниться 30 років. Давайте пофантазуємо: якби знімали продовження фільму, яким ви би бачили майбутнє Антоніни?
- Про продовження «Москва сльозам не вірить» неодноразово просять глядачі. Ми навіть збиралися з режисерами і акторами обговорити цю тему, але… Я впевнена, що продовжувати нічого не треба, бо це мав би бути уже фільм не про нас, а скоріш про наших дітей і внуків. Щодо майбутнього трьох подруг, то героїня Віри Алентової уже мала б бути міністром легкої промисловості, героїня Ірини Муравйової, очевидно, вийшла б заміж за іноземця і жила десь за кордоном, а Тося… Тося продовжувала б бути маляром. Ну-у, хіба-що займалася б євроремонтами (сміється. – Прим. автора А.К.). Зрозумійте, не можна не тільки двічі в одну ріку ввійти, але не можна і продовжити «Попелюшку» чи «Звичайне диво»…
- У фільмі ви - нерозлучні подруги, а в житті як складаються стосунки?
- Складаються добре. Звісно, ми не такі близькі, як у фільмі, але завжди раді зустрічі одна з одною. Ось з Вірою Алентовою ми разом знімалися у фільмі, де я за сценарієм грала її покоївку. Роль була дуже цікава і навіть багато глядачів казали мені, що сцени, в яких ми вдвох з Вірою, найкращі, бо вони – про справжні людські стосунки, про справжні переживання. З Іриною Муравйовою знімалися у серіалі «Не родись красивою». Працювалося нам дуже легко і навіть у кількох епізодах, в яких разом грали, ми дозволяли собі говорити фрази, яких у сценарії не було. Але ми настільки відчували, що саме кожна з нас хоче сказати, що режисер вирішив залишити саме наші імпровізації. Не знаю, чи помітив це глядач, але сподіваюся, що серіал від цього не постраждав. До речі, ми згадували чимало ситуацій із фільму «Москва сльозам не вірить» і навіть повторювали деякі фрази.
Треба просто вміти любити
Популярність телесеріалу «Не родись красивою» була неймовірною! Мільйони дівчат та жінок кидали всі справи і бігли до телевізорів – вболівати за долю Катерини Пушкарьової та відданої їй «жіночої ради». Якось Раїса Рязанова поїхала до Вологди, де відвідала фабрику вологодських мережив. Там купила кілька трикотажних виробів, в яких потім грала в телесеріалі. За якийсь час вона отримала листа від директора фабрики, в якому, зокрема, були і такі рядки: «Раїсо Іванівно, ви не уявляєте, що сталося у нас у Вологді. Коли по телевізору побачили вас у наших виробах, то народ повалив до магазинів! Ви стали обличчям нашого підприємства, а тому всі новинки будете отримувати першою». Своє слово керівництво фабрики дотримало. В Ужгороді на площі до Раїси Рязанової підбігла дівчинка і, простягнувши величезний букет нарцисів, сказала: «Це від мене і від мами (дівчинка показала рукою в бік мами, котра ці квіти продавала). Дякуємо, що ви допомагали Каті Пушкарьовій».
- Як ви думаєте, чому телесеріал «Не родись красивою» мав такий шалений успіх?
- Все дуже просто. Цей серіал дивилися в основному дівчатка, дівчата та молоді жінки, особливо ті, котрі вважають, що їм не поталанило з зовнішністю. Вони дивилися на Катю і приміряли її життя на себе: а як нам бути – негарним, а що з нами буде, а якщо у неї все вийде, якщо вона буде щасливою, то чи означає це, що ми так само зможемо? Чи помітить мене ВІН? Чи покохає? Питання, важливі для кожної з нас. Звідси і глядацька зацікавленість. Ми показали, що на справжнє кохання та на щире людське щастя заслуговують не тільки писані красуні, у багатьох з яких за душею – нічого. Адже зверніть увагу: дівчатка вже маленькими розуміють, що для того, аби стати мамою, треба мати чоловіка, треба мати любов. І тут постає питання: а чи потрібна буду я – негарна, навіть несимпатична – комусь? Чи покохає мене хтось? Ось чому дуже важливо, щоб дівчаткам (та й хлопцям також) з малих років батьки якомога частіше казали просту, але дуже важливу фразу: «Я тебе люблю». І тоді дитина виросте з почуттям і переконанням, що любов і справді подолає всі перешкоди на своєму шляху. Треба просто навчитися любити.
- Ви казали, що інколи навіть змінювали текст сценарію телесеріалу. Ще якісь випадки не пригадаєте?
- Справа в тому, що сценарій ми отримували, як кажуть, «з коліс». Що грати далі – не знали. І, до прикладу, мого чоловіка в сценарії не було. Тоді я сказала: «А я що – сирота? Чому я весь час з молодими, і йти мені нікуди і робити нічого? У мене ж діти, внуки є по ролі, то де вони? І звідки?» Та-ак допекла режисера, що він зрештою сказав: «Добре, організуємо вам чоловіка». І чоловік був, але моя героїня розпорядилася ним не так, як, мабуть, очікували глядачі. І він її кохає, і вона його кохає, але пробачити якісь речі не змогла. Така ось горда і недосяжна…
«Час – безкінечний. Живіть довго і щасливо. І будьте завжди здорові!» - такі слова сказала на прощання Раїса Іванівна. За сорок років у Раїси Рязанової було багато ролей – різних. Але всі вони – улюблені, тому що грала вона більше серцем, аніж головою. Її героїні допомагають багатьом жінкам набиратися життєвих досвіду та мудрості. Вони несуть добро – і з екранів телевізорів, і з театральної сцени. «Якось, - згадала Раїса Іванівна, - до мене підійшла жінка, взяла за руку і сказала, що мої героїні підтримують її, вселяють віру у те, що все в неї буде добре, що вона варта хорошого життя і вона його обов’язково матиме. Хіба є для актора більш приємні слова?..»
Слова ці, думаю, стосувалися не стільки героїнь Раїси Іванівни, скільки її самої, бо, погодьтеся: не важливо, ким ти працюєш, знаменитий ти чи ні. Наше життя, нашу любов, наше щастя роблять зовсім інші речі… Хіба ні?
Анастасія КОН
Досьє
Раїса Іванівна Рязанова. Народилася у місті Петропавловськ (Казахстані) у 1944 році. Була позашлюбною дитиною: її мати, жінка з маленького російського села, відмовилася від батька, оскільки він був одружений і мав шістьох дітей. У ранньому віці мати переїхала з дочкою до Підмосков’я. По закінченні школи Раїса вступила до Рязанського музичного училища за класом баян. Після випуску викладала музику. Незабаром доля закинула її в Рязанський обласний театр – після цього Рязанова зрозуміла, що її покликання – акторська майстерність. У 1969 році вона закінчила Державний інститут театрального мистецтва ім. А.Луначарського.
|
