|
Сталося! В області таки з’явилася по-справжньому цікава туристична родзинка: починаючи із квітня, кожен охочий може пройти Закарпатським туристичним винним шляхом. Винні підвали, дегустаційні зали найкращих приватних виноробів краю об’єднані в один маршрут і готові приймати туристів.
Розробили проект Управління з питань європейської інтеграції та туризму і курортів Закарпатської ОДА разом із Асоціацією приватних виноробів Закарпаття. Хоча загалом в Європі туристичний винний шлях - річ не нова, закарпатська пропозиція наразі унікальна для України. Для крайового виробника це непоганий вихід із ситуації: у час, коли винороби-приватники фактично поза законом, це для них чи не єдиний спосіб вижити і не закинути улюблену справу. Відродження виноградарства і виноробства – перспектива Закарпаття як рекреаційного регіону. Це визнають усі, але Україна не поспішає услід за Європою визначити права авторського вина. Водночас і промислові виробники - не в тепличних умовах: колись провідні фірми галузі змушені продавати виноматеріали за безцінь тим, кому вдалося виплисти в бурхливому морі державної економічної політики. Але і винороби-приватники, і представники державних підприємств охоче піднімають тост за туризм: це сьогодні їхня надія на успіх.
З келихом - за картою
Дегустаційна зала в Ужгороді, де господарює Федір Шандор, є еталонною. Саме тут проходять майстер-класи з винного туризму. Завідувач кафедри туризму УжНУ тішиться: закарпатці стали першими в Україні – створили винний туризм. «Є особливі обличчя: якщо називати не прізвища, а зони, то це Концово, Ужгород, Кідьош – унікальне місце, це Берегово – його старі підвали, Бене, Мужієво, Великі Береги, Коропець… Це місця, де чекають, зустрінуть, дадуть професійні поради щодо виноробства і дозволять відчути увесь позитив винного туризму». Аби усе було як належить, кафедра туризму провела тренінги дегустаторів і туризмознавців у галузі винної екскурсії і дегустації. «Усе у наших виноробів було, треба було тільки направити у відповідне русло, пояснити світову політику, ознайомити з елементами винного туризму в інших країнах. Другий був момент - сертифікація власне творіння виноробів – вина. Державний інститут виноградарства і виноробства ім. Таїрова надав декотрим із наших виробників сертифікати, якими підтверджено: вино приватних виноробів відповідає нормам держастандарту».
Так, визнані закарпатські винороби не погребували сісти за парти – нині вони ще й екскурсоводи із винного туризму. І, своєю чергою, вчать відвідувачів шанувати вино. Наголошують: це здоровий напій, який передбачає культуру споживання. У виноробстві на Закарпатті панують європейські тенденції. Олександр Ковач, голова Спілки приватних виноградарів і виноробів Закарпаття й ініціатор Закарпатського туристичного винного шляху, розповідає: коли уперше виходив на фестивалі, скажімо, років 8 тому, мало хто ділив вина на червоні і білі. «Сьогодні вже відрізняють сортові вина – кожен із виноробів має по декілька. Мода ж –на сухі європейські. Європа пропагує здоровий спосіб життя, і у нас починають розуміти, що натуральні сухі вина – це корисно».
Власний підвал Олександра Ковача – теж у маршруті туристичного винного шляху. Майстер-винороб цього сезону має із десяток сортів. Особливий момент у дегустації - його «Червоний букет». Цей купаж на основі мерло і сапераві отримав сертифікат інституту Таїрова. І – дав радість виноробу, який вважає це вино своєю творчою удачею. З нетерпінням чекає наступного сезону, хоча ніколи не можна бути певним щодо результатів: у виноробстві кожен рік дарує сюрпризи, але тому й цікаво. Тож і із купажами Олександр Ковач експериментуватиме далі… Власне, як і продовжуватиме виготовляти «класику» - свої уже знамениті «рислінг», «королівську леанку», «шардоне»…
Унікальні авторські вина сьогодні можна покуштувати тільки на Закарпатському туристичному шляху. Приміром, славний винар Карло Шош із села Кідьош, що на Берегівщині, гостить відвідувачів свого старого підвалу щонайменше 12-ма сортами, частина з яких не має аналогів у жодного іншого винороба, а усім притаманний особливий смак. У Європі уже збагнули різницю між промисловими й ексклюзивними напоями. Відтепер цього вчитимуть і на Закарпатті. І - пропонують ще чимало цікавого «на закуску». Головний туризмознавець краю розказує: «Звичайно, на туристичному винному шляху – не тільки вино… Від Невицького, Ужгородського, Середнянського, Мукачівського замків - до палаців Берегова і термальних вод. Від древніх готичних храмів Хустщини - до псевдоготики чи бароко Ужгорода. Національний колорит, національна кухня словаків, українців, угорців, ромів, німців… Це все чекає по дорозі. Гастрономічний туризм пов’язаний з винним туризмом, винний пов’язаний з архітектурним, з історичним. Довкола велика атракція для гостей, в основі якої - винний туризм…» - каже Федір Шандор. «Розуміння, що таке по-справжньому якісне вино, прийшло. Тепер треба дочекатися результатів. Туристи змусять відмовитися від ізабельних сортів, а винні фестивалі, яких в краї є шість, допоможуть оцінити винний туризм як серйозне явище. І - звернути на це увагу усіх відповідних органів, які пов’язані з акцизом, податками… Зрештою, виникне те, що у сусідніх державах – окреме законодавство про приватне виноробство. І, сподіваюся, збереження традицій, що їх рятують лише окремі фанати…»
Фахівці з туризму покладають на винний шлях чимало сподівань. Мовляв, до численних гостей Закарпаття відтепер, вочевидь, долучаться винолюби. Є карта Закарпатського туристичного винного шляху, проект уже презентований у столиці в рамках туристичної виставки, розроблена пропозиція вікенд-туру винним шляхом. Йому прогнозують і розвиток: маршрут передбачає розгалуження. Водночас не бояться конкуренції: 12 об’єктів туристичного винного шляху – це крапля в морі для всіх охочих підняти тост за закарпатське виноробство…
Вино у діжках і у пляшках
Самі ж винороби, певно, радо вип’ють за туристів. Найдавніша дегустаційна зала в регіоні – та, що у Середнянських підвалах - не включена до винного шляху, адже маршрут прокладений приватними винницями. Та серце Середнянських підвалів завжди відкрите для гостей. Сьогодні екскурсії з дегустаціями неабияк допомагають державній агропромисловій фірмі «Леанка». Держава поставилася до власного ж підприємства як мачуха – фірмі не по кишені придбати ліцензію на розлив та оптовий продаж продукції. Тож запрошують дегустувати вино з діжок і … на діжках сидячи. У Середньому розповідають: стільці із діжок для дегустаційної зали зробили за одну ніч – спеціально для візиту Брежнєва. У ті часи смакування вином тривало годинами, тож дбали, аби гості не вивалювалися зі стільців. Сьогодні ж оці діжки радо приймуть в свої обійми туристів.
А вони, вочевидь, охоче приїдуть: Середнянські винні підвали – одні із найцікавіших в Європі. Вирубані полоненими турками за наказом місцевих поміщиків і вояків братів Добо у 16 столітті, мають не тільки рекордну довжину (на загал до 4,5 км), але й ідеальні умови для зберігання вина.
Найбільша із дубових ємностей – діжка місткістю майже 1600 літрів - обов’язкове місце екскурсії підземним виноробським містечком. Узагалі ж бочки Середнянських підвалів уміщують сотні тисяч літрів вина: до середини 80-х тут бувало на сезон до 120 тисяч декалітрів, тепер – до третини цього обсягу. Сьогодні в репертуарі середнянських виноробів – півтора десятки сортів. Серед них – два легендарні десертні: «Троянда Закарпаття» та «Спокусниця». Також славиться фірма, як і Закарпаття загалом, й сухими марками. Запорука якості місцевих вин - підвали, вирубані у вулканічній туфовій породі, що, кажуть, «дихає» та забезпечує унікальний мікроклімат. Головний інженер державної агропромислової фірми «Леанка» Лариса Большакова розповідає: «Вино любить тишу, спокій, постійну температуру і вологість. Усе – як тут у нас: + 12 градусів і влітку і взимку, 85% вологості повітря… Ми провадимо класичне виноробство, за яким вино має витримуватися у діжках: сухе марочне від півтора року, десертні – не менше двох».
Винниці мають своєрідні вулиці й квартали, названі на честь добрих винарів. А в особливому закапелку підвалів вино тримають не у діжках. Близько тисячі закоркованих пляшок зберігаються у винотеці, чи то винозбірні. Ця колекція – місцева гордість. У кожного з напоїв власна історія, а частина уже не має аналогів. Почали закладати збірку у 40-х роках минулого століття, тож її зразкам більше піввіку. «Можу згадати про наше «Закарпатське», маємо 1963, 65 року. Це дуже святкове вино, золотаве, з ароматом хлібної скоринки, виготовлене із винограду фурмінт та липовина. Зараз у нас таких сортів уже нема», - з ностальгією каже Лариса Большакова і пояснює, що виноробам необхідно мати винотеку, аби вивчати поведінку вина. Загалом тут про напій говорять як про істоту: вино народилося, має характер, вино живе…
Перлини колекції – не тільки від середнянських виноробів, вишукані зразки отримували за обміном з кримськими винарнями. Найдавніші – врожаю 1944-45 року «Портвейн білий південнобережний» та «Портвейн рожевий». Особлива радість – «Троянда Закарпаття» з 60-х. За такі пляшки з ознаками благородної старовини за кордоном колекціонери охоче платять суми з чотирма нулями. Донедавна всі ідеї щодо продажу раритетних пляшок у Середньому одразу ж заперечували. Але тепер, коли галузь переживає проблеми і частина діжок у підвалах стоїть пусткою, замислюються… Директор «Леанки» Василь Боднар каже: «У нашій винотеці зберігаються справді рідкісні вина. І в даний час ми все-таки плануємо, в зв’язку із тим, що наше фінансове становище не дуже стабільне, реалізувати частину колекції через аукціон. Виручені кошти ми пустимо на розвиток нашого підприємства, нашого виноробства і зокрема наших підвалів».
Винні сподівання
Середнянські підвали включені у перелік туристичних об’єктів в контексті Євро-2012, тож повинні мати якнайкращий вигляд. Та наразі агрофірма лише вивчає доцільність ідеї щодо аукціону. І – сподівається, що держава допоможе своєму виробнику і буде можливість наповнювати новим натуральним вином як діжки, так і пляшки… Надію мають і на туристів. «Туризм нам допомагає виживати в ситуації, коли не можемо придбати ліцензію, яка коштує 500 тисяч гривень, і займаємось тільки первинним виноробством. Виходить нонсенс: підприємство, яке виробляє свої натуральні якісні вина, не може їх продати.
У нас зберігається зараз до 500 тонн різних виноматеріалів і змушені їх за безцінь віддавати покупцям, які розливають наші виноматеріали в пляшки, отримують надприбутки, а ми ледь жевріємо: можемо реалізовувати тільки на розлив і лише 20% від вирощеного урожаю. На Закарпатті таких, як «Леанка», виробників майже не залишилося, і таких умов для виробництва і зберігання вина нема ні в кого. Нам потрібно, щоби помінялося законодавство і дали можливість нам працювати. Адже на сьогоднішній день у нас є все: і люди, і обладнання, всі можливості. Тільки нема простого папірця, що б дозволив продавати ці вина», - каже Василь Боднар.
Так, на шляху, що його долає вино від виробника до споживача, надій чимало. Приватники сподіваються, що Президент дотримає слова і допоможе запровадити для них цивілізовані правила гри. Державні виробники мають надію, що вітчизняна економіка не буде мачухою… Усі мріють про те, що наш край буде – таки виноградарським…
Чиновники ж звітують: в області вже виробляють вина на 150 тисяч декалітрів більше, ніж у 1990 році. І визнають: уже бракує сировинної бази для наявних можливостей переробки. Та, хоча діє програма дотацій для закладення молодих виноградників, не всі мають вільні кошти, аби посадити лозу, віддачі від якої, до речі, чекати не менше 5 років. За час дії програми підтримки галузі з 2000 року в області заклали понад 1112 га посадок лози. А до 2015 року передбачено подвоїти насадження винограду в регіоні – довести до 8 тисяч гектарів. Утім, поки що у виноробному Закарпатті ще й не мріють повернути обсяги радянських часів… Степан Нодь, перший заступник начальника Головного управління агропромислової політики Закарпатської ОДА, додає: із 12 підприємств виноробної галузі лише 5 мають дозвіл на розлив та оптовий продаж продукції. Якраз у числі безліцензійних – й легендарна «Леанка». «Тож галузь потребує не тільки турботи про збільшення сировинної бази, але й законодавчих змін», - каже чиновник. Це стосується і правил гри для виноробів-приватників, чию діяльність теж годиться ввести в правове поле – за європейським досвідом.
Тим часом фахівці із виноробства і туризму наводять блиск у своєму господарстві. У зразковій дегустаційній залі Федір Шандор радить, що туристам слід скуштувати насамперед: «З гостями хочеться поділитися кращим… Закарпаття більш відоме червоними винами, але має кілька чудових білих сортів. Я порекомендував би обидва рислінги: рейнський, італійський, і - мюллер-тургау. Серед червоних – цвейгельт, перед ним, як у нас кажуть, калап долу. І, звичайно, мерло і каберне совіньйон, без яких не обходиться жодна дегустація.»
…Коли найкращі сподівання почнуть справджуватися - ґазди й самі неодмінно перехилять склянку вина. А зараз обіцяють: у туристичному Закарпатті нікого не залишать із порожнім келихом. Певно, задоволені гості за традицією радо вип’ють за господарів - закарпатських виноробів. А от у них тост буде оригінальним – «За туризм!»
Алла ХАЯТОВА
Фото Сергія ГУДАКА
|
