|
Спекотне
Спека в Ужгороді така неймовірна, що хочеться тікати. Наприклад, у сімнадцяте століття, в часи графів Другетів. Містечко тоді було всього-нічого, але жінки ще звабливіші, ніж зараз. Сотня-друга іграшкових будиночків були майже цілком відкриті для стороннього погляду. У ті часи різноманітні завіси, портьєри, фіранки існували лишень для того, аби збуджувати загальну увагу, розігрівати інтерес і доводити його до білого накалу. Подивитися ж було на що. А втім, дивуватися нічому. Той вік приніс Карпатам стільки демографічних випробувань, що це просто не могло не вплинути на максимальну природність взаємостосунків між статями. Для Угорського королівства тоді стан миру був рідкісним винятком посеред суцільного воєнного лихоліття, таким собі острівцем у вогняному морі. На цілі століття припадало усього по кілька мирних років – звісно, не підряд. Роки без війни нагадували вимушену абстиненцію запійного п’яниці, тяжке похмілля, з якого дуже легко було шубовснути у більш звичний стан. Війни вирували повсюди, збираючи більший врожай з одних земель, рідше заглядаючи в інші, але не оминаючи все-таки жодної. Це наклало незгладимий відбиток на побут тодішнього Унгвара. Ще на початку століття на вулицях Унгвара відрізнити жінку від чоловіка можна було хіба що на дотик, бо очі були безсилими проти цих безформних фігур. Тепер про ті далекі ретроградські часи згадували з неодмінною іронією – навіть склали глузливі загадки чи то про капусту, чи то про цибулю, насправді же – про віджилу і висміювану тепер моду: «Лежить баба – тридцять три наряди, хто її роздягає – сльози проливає». Ні, тепер ленгарі не мали дяки порпатися у десятках деталей старомодного туалету, все було максимально відкрито й оголено – як у політиці, так і у приватному житті. Історія моди в Унгварі була тоді такою же звивистою і непевною, як русло Ужа. В одні десятиліття жінки максимально підкреслювали свої ноги (то був час, коли жінки навіть думали ногами), в інші – звабливі стегна, у треті – груди. Моногамність була цілком відносною. Бо, скажемо, населення Німеччини унаслідок Тридцятирічної війни зменшилося учетверо, до того ж число жінок значно перевищувала кількість чоловіків. Повсюдно у містах і землях приймалися укази про узаконення багатоженства. І хоча під Карпатами до такої високої правової культури було ще далеко, практика і тут не пасла задніх. У високому мистецтві кохання городянки не знали собі рівних, зате їхні ґазди брали реванш у дружбі. Ніде чоловіча дружба не була такою міцною, як тут – до останньої краплі вина. Дружити жінкам було набагато складніше – через наявність тих же чоловіків. Тодішні ужгородки були схильні до крайнощів, були або святими до занудства, або ж вселенськими розпусницями. Зате чоловікам завжди ліньки кидатися у крайнощі, тому моралізаторством прикривали власну нехіть і сірість. Бо чоловік аж до сивої чуприни лишається дітваком, живе у зовнішньому світі, де геть усім бавиться, мов власними іграшками. Він намагається до всього зазирнути досередини, тільки не углиб власної душі. Чоловік схильний брехати про своє і чуже майно, про будь-які пригоди, мисливські трофеї, отриманий урожай, розмір виловленої риби і виплеканої бороди, але він з дивовижною легкістю говорить чисту правду про власні почуття, навіть не замислюючись над тим! Не дарма саме тоді в Ужгороді народився поет Іштван Дьондеші, котрий писав про любов по-бароковому вишукано і пристрасно. Він знав, що жінку можна або кохати, або розуміти. Розумні вибирають друге, а мудрі перше. Хоча насправді вибирають жінки – прискіпливо, як городину чи м’ясо на базарі. Не раз пробуючи на зуб, оцінюючи колір, свіжість, пружність. Шалено торгуючись і ще більше боячись помилитися. При цьому вони вдають, ніби насправді вибираємо ми. Якщо у це добряче вдуматися, можна збожеволіти. Якщо не думати, це станеться ще швидше. Це як камінь з написом на роздоріжжі. Рада одна – кохатися прямо там, під білим каменем, не відпускаючи до завтра ту, котру можна поцілувати сьогодні. У ті по-своєму благословенні часи мешканки Унгвара строго слідували золотому правилу: обирати коханця за велінням серця, а чоловіка – за голосом розуму. Але серце у них значно раніше за розум. Це було дуже давно.
Сергій ФЕДАКА
|
