 Обласний український театр завершив 62-й сезон постановкою О.Саркісьянца «Слон» за п’єсою Олександра Копкова, що належав до практично повністю винищеної когорти російських письменників сільської тематики, борців проти колгоспного абсурду. Написаний на зламі 20 - 30-х років твір зразу же був заборонений цензурою до постановки. Зате з кінця 90-х він активно ставиться і в Москві, і в російській глибинці. Тож гадалося, що СЛОН – це сумнозвісна абревіатура «Соловецкий лагерь особого назначения», з якого виріс цілий ГУЛаг. Соловки у п’єсі справді згадуються, але мимохідь. Бо це не трагічний епос, а гостра антирадянська сатира на кшталт «Самовбивці» Ердмана чи «Собачого серця» Булгакова. Ідеться про іншого слона – не живого, а золотого. Історія і виросла з «Курочки Ряби», перетворившись на фантасмагорію, ускладнену численними алегоріями. Колгоспник Гур’ян Мочалкін знаходить чималу золоту статуетку, яку колись привіз Степан Разін з Персії. Далі ситуація дещо нагадує «Золоте теля» Ільфа і Петрова: скористатися великими грошима у Совдепії неможливо, треба емігрувати. І в Остапа Бендера, і в Гур’яна втеча завершилася невдачею. Втім, якби на сцені йшлося тільки про давно минулі сталінські часи, навряд чи це привабило б глядача. Тому в інтерпретації режисера Саркісьянца ідеться фактично про сучасну Україну, що балансує між Америкою й Росією. Балансує, як корова на льодові. Спектакль починається чудернацьким танцем під мікс із «Lets, my people, go» і «Ой, кто-то с горочки спустился». Дотепнішого шаржу на сучасну українську дипломатію годі придумати. Та якби тільки дипломатія – ціле суспільство вже кілька років розривається, як мавпа, між розумним Вашингтоном і красивою Москвою, поволі втрачаючи почуття власної гідності і здорового глузду. Якраз про це і вийшла вистава. Гур’ян затиснутий між скромним шармом буржуазії і колгоспною божевільнею, де замість головного лікаря і пацієнта – цілком «відморожений» голова з насадженим по самі вуха картузом. Його чи то секретар, чи то радник – пародія на сучасних політтехнологів. Сільський батюшка, що давно служить вже не Богу, а мамоні. Мамоні в погонах. Просить хоча би хвостика від того слона на будівництво храму, хоча молитися в ньому давно нікому. Старший син зомбований більшовицькими гаслами. Молодший син-піонер – цьому ще тільки належить пережити голодомор і війну, і вберегти його від цього неможливо. Донька на виданні з цілим букетом дівчачих комплексів. Дружина традиційно затуркана побутом і дітьми. Від цього всього хочеться дременути світ за очі. Але куди ти втечеш з підводного човна? Є ж бо таке поняття, як батьківщина. І вона не під ногами, а глибоко в душі, в усіх твоїх реакціях, особливо підсвідомих. Тому Дантон казав, що батьківщину не можна винести на підборах власних черевиків. Так не зміг і Гур’ян. Бо навіть кругла сума в офшорній зоні не замінить рідного дому. Українці нині розбудовують всі держави навколо, які лиш не ліньки, але помирати чомусь вертаються додому. Наприкінці п’єси Мочалкін, що так і не зміг злетіти на саморобному дирижаблі (тільки відправив на ньому слона хтозна-куди), звертається до односельців: «Любі друзі, куплю я краще вулики і буду бджоли розводити». Ну, «любі друзі» – це вставка режисера, але про бджіл – авторський текст самого О.Копкова! От вам і пророча функція літератури. Якби нинішній найвпливовіший пасічник України перестав мріяти про американські стандарти і подібно до Мочалкіна повернувся би на грішну землю, ужгородська публіка аплодувала би йому не менш затято, ніж актору О.Мавріцу, що зіграв головну роль. Але влада такі речі не дивиться. Навіть якщо спеціально приваблювати її якимись знаковими для неї ідеями (на сцені висить транспарант про високий урожай 1933 року). Режисер О.Саркісьянц відомий своїми осучасненнями класики. Його «Дракон» про неминуче переродження будь-якої влади в огидну рептилію був поставлений саме напередодні Помаранчевої революції. Наприкінці його «Майстра Чирняка» з’являється Юлія Тимошенко. Дана ж постановка була його дарунком самому собі на 60-річчя. Такий собі хід слоном на нинішній шахівниці, де, за оцінкою Арсенія Яценюка, патова ситуація.
|
