Враження Маші МІЩЕНКО
Зізнаюся, що ще до приїзду Вселенського Патріарха Варфоломія в повітрі пахло церковною сварою. Скрізь Києвом висіли два види біг-бордів. Один: «Україна вітає Вселенського Патріарха Варфоломія» з фотографією його Святості Варфоломія, а іноді колаж його фото разом з Президентом, і другий: «Україна вітає свого патріарха» з фотографією (пробачте, але так називають всіх патріархів) його Святості московського патріарха Алексія.
Останніх біг-бордів було особливо багато дорогою до Лаври, вони просто рівним рядом показували одне й те саме – фото Патріарха Алексія. Щоправда, сьогодні всі біг-борди Алексія дорогою в Лавру зникли. І я, більш-менш слухняна донька своєї церкви, подумки пораділа. Ну, уявіть, їде в Лавру Варфоломій, а в вікно машини звідусюди на нього дивиться Алексій з підписом «Україна вітає свого патріарха».
Лавра – це перше місце, куди після прибуття приїхав на короткий молебень і на зустріч з главою УПЦ Володимиром Святійший Патріарх Варфоломій. Але тональність візиту була задана ще в аеропорту, там же пролунали головні його месиджі.
Окремо хотіла б сказати про телевізійні коментарі візиту. Було видно, що їх писала людина, яка знає церковну історію, богослів’я і, мабуть, психологію. Коли Константинопольський Патріарх приймав вітання політиків і кліра, глядачам кількох телеканалів розповіли, що Константинопольський Патріархат був і залишається матір’ю для київської церкви, що від нього ми прийняли хрещення, що Українська церква, перебуваючи під омофором Константинопольського Патріарха, користувалася найширшою автономією.
І що Константинопольський Патріарх ніколи не використовував українську церкву в політичних цілях. Київська митрополія була найбільшою, і місіонерська робота Константинополя лягла на благодатний грунт. Також коментатори сказали, що Константинопольський Патріархат вважає Україну своєю канонічною територією.
У своєму виступі його Святість Патріарх Варфоломій нагадав, що українська церква впродовж багатьох століть була пов`язана з Константинопольським Патріархатом. І Константинопольська Церква була і залишається вашою матір`ю. «Радіємо, молимося і святкуємо разом!» – закінчив виступ Патріарх Варфоломій.
Вже біжучи в Лавру я подивилася, як вітають Патріарха представники влади, і пошкодувала. Ну нікуди не годитися мирянам, навіть з Секретаріату Президента, лізти до духовної персони такого рангу з триразовими поцілунками або тим більше потискувати йому руку.
Зустріч Патріарха в аеропорту викликала змішані відчуття. З одного боку, були видно, що ця зустріч глибоко продумана її організаторами, що всі ці коментарі були за великим рахунком адресовані і пастві, і кліру. Це була як своєрідна презентація влади: ми не тягнемо вас в помісність, ми хочемо показати, як було, до нас приїхали провідні богослови, і ми разом з ними продумуємо цей шлях створення помісності.
Мені здавалося, що немовби пролунала обіцянка з боку влади: нічиї відчуття скривджені не будуть, так само, як і не будуть порушені канони. Але спільний молебень в Лаврі вже за півгодини показав, що ні паства, ні священне поки що не дають чіткої відповіді на заклик влади.
На площі біля Успенського собору, де на службах під час великих свят яблуку ніде впасти і куди приїхали на молебень Патріарх і Президент, було щонайбільше три сотні народу. Пара екзальтованих бабусь спробували витягнути плакати на зразок: «Уезжай, Варфоломей», – але їх тут-таки професійно і швидко зім`яли кремезні стрижені хлопці. Потім бабусь уважно вислуховував якийсь ввічливий хлопець, а вони пояснювали йому, що справжній Патріарх – це Алексій. І хай таких бабусь було тільки дві, але де ж решта парафіян?
У Лаврі в неділю п’ять літургій, і на них всіх лаврські храми забиті прихожанами. Де ж усі?
Паства горнеться до свого пастиря. Віруючі слухають своїх священиків. Тому організація візиту – колосальна праця Президента і велика перемога, але її потрібно закріпити на «внутрішньоцерковних фронтах».
Помісність не може бути прийнята просто так президентським указом (історія це свідчить), необхідна серйозна робота з церковною спільнотою, з єпископатом, священиками. Рішення про помісність для себе повинен прийняти клір, і держава просто має допомогти ухвалити йому правильне рішення. Єпископат і священство – це не парламентська фракція, вони нічого не винні нашій владі, але вони готові будуть її слухати.
Після короткого молебня, на якому іменно згадали присутнього тут нашого Президента (напевно, вперше молилася з Президентом, і мені сподобалося) народ розходився. Я побачила, що тут були присутні жінки – давні парафіянки Лаври, здатні щодня вистоювати щонайдовші церковні служби. Вони прийшли не мітингувати, а молитися. І мене їх присутність обнадіяла.
|
