- Бачила в новинах, як наші співаки поїхали до постраждалих від повені. Виділили їм уже сті-і-льки своїх грошей! Молодці!
- І ти віриш, що вони це робили щиро? Та вони тільки б себе показати. Хто хоче справді допомогти, то допомагає тихо, а не трубить на всю країну про свою благодійність.
(Із підслуханої на вулиці розмови)
Здається, ніколи раніше ми не були свідками такої активної публічної благодійності, як зараз. Дивимося на усміхнені обличчя мегаблагодійників і мучимося якимось незрозумілим сумнівом: це щирість чи фарс? Коли йдеться про благодійність на державному чи бодай містечковому рівні, то одразу фігурують такі поняття, як «піар», «відмивання грошей», «ухилення від податків»… Звісно, до прикладу, тим же постраждалим від повені без різниці, хто, публічно співчуваючи їм, робить собі ім’я. Головне, що «зірки», політики, відомі люди допомагають їм матеріально і підбадьорюють морально. Але виникає інше питання: чи не пропала б вся ця благодійність, якби раптом вимкнулися телекамери? «Треба робити добру справу і не треба про це кричати, - сказав в одній із телепередач відомий співак Олег Скрипка. – Добре виховані люди так не роблять. Люди, котрі погано виховані, завжди кричать про себе». А з іншого боку, хіба не приклад інших часом підштовхує нас до певних роздумів та дій? І чи не є подібний «піар» популяризацією благодійності?
Що воно таке?
Є такі слова, які за своє існування змінили чимало значень, відтінків смислу. Одне із них – благодійність – слово, яке має неоднозначну репутацію в нашій країні. Буквальне значення його прозоре – творити благо, добро. Благодійність – явище з довгою історією і суперечливою репутацією. Згідно зі словником Брокгауза, благодійність «виявляється в матеріальній допомозі тим, хто її потребує, лікуванні бідних хворих, вихованні сиріт і безпритульних дітей». У сучасному світі благодійність розуміється більш широко. Це не тільки матеріальна допомога тим, хто її потребує, але і заохочення суспільно значимих областей діяльності – науки, мистецтва, захисту навколишнього середовища. Допомога та турбота про тварин – це також благодійність. Маємо ще такі близькі до благодійності поняття, як волонтерство, меценатство, гуманітарна та соціальна допомога, спонсорство.
В Україні благодійністю займалися здавна. Монастирі давали притулок сиротам та хворим, ділилися харчами з бідними селянами, навчали грамоті невчених. Найрозповсюдженішим видом благодійності була милостиня – і бідні, і багаті вважали християнським обов’язком подати нужденним. При цьому розмір подачки не мав ніякого значення. В ті часи люди піклувалися не стільки про підтримку нужденного, скільки про власне моральне вдосконалення. Допомога тим, хто її потребував, завжди приносила полегшення і радість. Сьогодні ми більше звикли до так званої публічної благодійності – про кожне пожертвування того чи іншого благодійника знає вся країна. Утім, не треба думати, що благодійність у нас буває тільки публічною. Чимало людей не те що не наполягають, щоб їхні імена афішували, а взагалі хочуть залишитися невідомими, мовляв, роблять це заради себе, заради духовного задоволення, а не заради реклами. Серед них є і знаменитості, але більшість, все ж таки, звичайних людей. І дуже добре, що нас хвилюють питання благодійності. І не важливо, мабуть, хто і як підтримує людей, котрим потрібна допомога. Головне, щоб це було. І бажано, щиро.
Судячи з інформаційних повідомлень, масштаб благодійності в західних країнах дуже великий, особливо в США – країні, яку ми зазвичай відносимо до прагматичних. Благодійна діяльність в Америці має індустріальні масштаби, мільярдні бюджети, розвинутий сервіс. До неї залучено мільйони людей, вона є частиною національної культури. І причина – зовсім не в надпрагматичності, а у високій релігійності американського суспільства (згідно зі статистичними дослідженнями, кожен третій американець щотижня відвідує церкву). Благодійність, як в Північній Америці, так і у Західній Європі, має системний характер: працює чимала кількість фондів, ініціатив, які враховують будь-які можливі запити благодійників – від допомоги бездомним кішкам до порятунку від голоду цілих країн.
На смак і колір…
Своїм знайомим я задала три питання. Перше: що таке благодійність? Друге: чи рівнозначні між собою фінансова, матеріальна допомога та особиста участь? Третє: що би ви обрали віддавати – гроші, матеріальні речі, особистий час? Ось, що почула у відповідь.
Ігор, підприємець:
«Благодійність – це поклик душі. Форма прояву благодійності нікого і ніколи не повинна цікавити, крім тих, до кого вона спрямована. Допомога у будь-якому вигляді – фінансова чи матеріальна - повинна бути адресною і обов’язково дійти до людини. Якщо необхідні фінансові засоби, то фінансові, якщо речі, то речі. Дуже важлива особиста участь людини, а не благодійність за чужий рахунок. Така благодійність є аморальною. А третього питання не розумію. Якщо за покликом душі займаєшся благодійністю, то допомагаєш саме тому, хто цього потребує. Допомагаєш саме тим, у чому є необхідність, і в цьому процесі віддаєш свій час та емоції».
Галина, власниця продовольчої крамниці:
«Благодійність – складне поняття. Думаю, це допомога без претензій на віддачу і без бажання стати відомим. Для когось це – гроші, які він може віддати, для когось – особиста участь. Форми благодійності можуть бути різними в залежності від обставин, від того, хто надає допомогу і кому вона призначена. Ми брали участь у кількох благодійних акціях. До прикладу, обдарованій дівчинці із бідної сім’ї виділили гроші на навчання у художньому інституті. Інколи дарували малозабезпеченим сім’ям речі, побутову техніку. Намагаюся в таких випадках особисто бути присутньою на всіх заходах, але для мене це не стільки пожертвування і часом, скільки можливість особисто допомогти в тій чи іншій формі тим, хто цієї допомоги потребує».
Алла, державний службовець:
«Благодійність – означає «творити благо», тобто добро для тих, кому його не вистачає. І при цьому нічого не вимагати взамін: перераховуєш гроші і не думаєш про схему оптимізації оподаткування в організації, чи, коли даєш копійку бідному, не думаєш, що Бог тобі за це що-небудь дасть. Що ж до форми благодійності, то думаю, що все залежить від конкретної ситуації. Частіше благодійність важливіша у грошовому вираженні. Якщо людина потребує операції, то їй потрібні гроші, а не щось інше. Нічого, окрім грошей, в даній ситуації не допоможе. Про себе скажу, що із грошей, матеріальних речей та особистої участі я легше віддаватиму те, що в конкретній ситуації необхідніше».
Антон, банковий службовець:
«Благодійність – це небайдужість до чужої людини і добровільне бажання допомогти їй у важкій ситуації. Форми благодійності всі абсолютно рівнозначні. У кожного різні можливості. Хтось може дати хліб, хтось - гроші, хтось – проявити увагу. Я віддаю перевагу такій благодійності: якщо людина просить грошей на хліб, то краще дати їй не гроші, а хліб. Якщо даєш гроші, то незрозуміло, як людина їх витратить. Важливо не тільки виділити гроші тому, хто їх потребує, але і вникнути у його ситуацію, дізнатися точно, що йому потрібно, і цим допомогти».
Ірина, вчителька:
«Благодійність – це можливість ділитися душевним теплом, допомагати матеріально тим, хто цього потребує. Кожна людина сама для себе вирішує, яку саме форму благодійності обрати. Хтось допомагає фінансово, будує цілі установи, а хтось, усиновивши дитину, робить її життя щасливим. Будь-яка допомога важлива і навряд чи можна визначити, яка більше, яка менше. Якби я мала можливість, то, безумовно, допомагала б і матеріально, і морально, адже саме цього не вистачає. Правда, дотримуюся думки, що особиста участь, власне бажання – щирі і відкриті – це головне у благодійності. Якщо нема їх, нема і справжньої благодійності».
Творити благо – це як?
Як пояснила мені людина знаюча, благодійність може бути приватною і суспільною. Приватна означає, що допомога надається однією особою. Суспільну благодійність представляють фонди, співтовариства, корпорації, рухи – одним словом, благодійні організації. За своєю суттю благодійність – це співчуття, висловлене активною дією. Частіш за все це – матеріальна допомога, пожертви, а також безкорисне доглядання за хворими, благодійний концерт і так далі. У свідомості багатьох людей, тим не менш, благодійність пов’язана із крупним бізнесом, інші її прояви, зазвичай, називають просто допомогою. Тому саме тільки слово народжує у свідомості людей доволі неприємні асоціації. У готовності пожертвувати власні гроші абсолютно чужим людям у нас звикли бачити якийсь підтекст чи тонких розрахунок, за проханнями про допомогу – банальне шахрайство. І все-таки, багато хто з нас виділяє необхідні кошти на благі справи, аби тисячі тих, хто дійсно потребує допомоги, отримали її. Мотиви для благодійності різноманітні.
Для одних – це невід’ємна частина віри, для інших – природна потреба. Та в усіх випадках благодійність – це пожертвування. Людина віддає частину своїх коштів, часу, сил для того, щоб комусь стало краще. Існує також і так звана репутаційна благодійність, коли фірми чи компанії, підприємці чи політичні партії роблять пожертви з метою покращення свого іміджу. Звісно, що час від часу дуже важко відрізнити щиру благодійність від так званої «піарної». Саме тому, мабуть, в останні роки ми не дуже віримо у щирість благих намірів. Однозначно можна визначити мотивацію у випадках, коли благодійність використовують як ширму для крадіжок, шахрайства чи ухиляння від сплати податків. Але це вже не благодійність, а її дискредитація. На жаль, у нашій країні у сфері благодійності існує великий ризик того, що гроші можуть і не дійти до тих, хто їх дійсно потребує і кому, власне, вони призначалися. Ось, що сказав мені про таку ситуацію один крупний закарпатський підприємець:
- Я на власному прикладі кілька разів переконувався, що іноді гроші треба вручати, до прикладу, прямо в руки хірургу, котрий робитиме складну операцію, аби переконатися і бути впевненим у тому, що ця операція буде дійсно зроблена. Аморальна поведінка багатьох, хто хоче просто-на-просто заробити абсолютно на всьому, не дає можливості розвиватися системній благодійності. Ми мали навіть кілька удаваних прохань про допомогу: шахраї підробляли документи про хворобу родичів і навіть, уявіть собі, про смерть власних дітей. Тому, коли у мене з’являється бажання якось дієво допомогти, наприклад, дитячому будинку, доводиться контролювати весь процес: як потрачено гроші, чи дійшли куплені медикаменти, іграшки, речі до дітей, чи носять саме діти ці речі і чи саме вони граються тими іграшками. Доводиться створювати такий собі власний контролюючий апарат, таке собі «міні-контрольно-ревізійне управління». У випадках, коли доводиться діяти самостійно, то з кожного затраченого долара 20 центів необхідно направити на контроль. Тож і не дивно, що багато хто з приватних благодійників або просто відмовляється жертвувати певні суми, або віддає її у перші ж ліпші руки.
Коли я завела мову про благодійність зі своїм приятелем, він лиш криво посміхнувся: «Наївна. Які благі наміри? Яке добро?.. Знай, що благодійність – це, як хтось сказав уже до мене, коли багаті дають бідним тисячі, аби відібрати у них мільйони…» Я не погодилася. Хоча… Здається, на якому б боці не стояти в цій дискусії, все одно істина десь посередині. Складне-бо питання. Та, однозначно, нею треба займатися. Якісно. І щиро. Сподіваюся, такі часи настануть, а поки що до нашого життя більше підходить прикмета: якщо навколо літають ангели, якщо благодійність повсюди – отже незабаром вибори…
Анастасія КОН
|
