Свого часу великі люди зауважили, що всі щирі почуття насправді погано зіграні, що бути щирим – значить навмисне наступати іншим на ноги, що щирість – то привілей святих та ідіотів… Згадала ці вислови після того, як подруга наскаржилася мені на іншу свою колегу, мовляв, та не розуміє і не сприймає її щирості, а тому вони вічно сваряться. На мою пораду промовчати в деяких ситуаціях подруга тільки обурилася: «А я не можу мовчати! Якщо вона справжній друг, то повинна мене зрозуміти і не ображатися на правду. Я ж говорю все щиро і відверто і зовсім не для того, аби її образити… »
Щирість і ми
Щирий – такий, що висловлює справжні почуття, правдивий, відвертий. Принаймні, саме таке означення цієї якості характеру людини можна знайти в словниках. Щирість – один із аспектів чесності, правдивості. Це відсутність протиріч між реальними почуттями та намірами по відношенню до іншої людини і між тим, як ці почуття та наміри подаються на словах. Зазвичай, щирість сприймається як позитивна риса характеру. І зазвичай кожна людина каже про себе, що вона щира (можливо, не завжди і щиро) – чи то більше, чи то менше. Я закинула питання «чи щира ви людина?» на один із інтернетівських форумів і ось, які відповіді прочитала:
- Особисто я дуже щира людина. Не знаю, правда, чи це добре, чи погано. Звісно, інколи є такі ситуації, що необхідно сказати не те, що думаєш насправді, але таких ситуацій дуже і дуже мало. В основному я завжди говорю правду.
- Щирою можу бути тільки з тим, кому довіряю без страху бути невірно зрозумілою чи зрадженою. Зраджена довіра вбиває щирість. Напевно, саме тому ми не буваємо щирими під час першого знайомства.
- Я людина щира. На жаль, у наш час зустріти чесних, відвертих, щирих людей все важче і важче. І, можливо, навіть не тому, що щирих людей стало менше, а тому, що бути щирим і відкритим сьогодні і невигідно і навіть небезпечно. Час такий: кожен летить до своєї мети, кожен відстоює власні інтереси, і кожен боїться, щоб ця мета і ці інтереси не були спаплюжені кимось, кому ти довірився. Ось і думаєш перед тим, як щиро відкритися, а чи треба це?
- Щирість та відкритість – це безцінні риси характеру. Хто не вміє цінувати їх – обділена людина. Обділена сміливістю та силою волі почути про себе інколи не дуже приємні речі. Але ж святих не буває. Треба вміти вислуховувати всякі думки. Особисто я відверта завжди і з усіма.
- Насправді, бути щирим і відвертим не так уже і важко. Я б навіть сказав, у цьому нема нічого складного. Справжні труднощі існують лише у тому, чи готові твої друзі та знайомі сприймати тебе такого щирого і відвертого. І чи готовий ти сам, не ображаючись і не обурюючись, вислуховувати чиюсь щирість і відвертість. Адже не завжди тобі говорять хороші речі.
- Я людина дуже щира, але відчуваю, що від цього не всім, хто мене оточує, комфортно.
І так далі, і тому подібне. Із двадцяти трьох відповідей тільки одна надійшла від дівчини, котра не вважає себе щирою: «Я заплуталася сама в собі. Інколи мені важко бути щирою самій з собою, не кажучи вже про інших. Загалом, думаю, що по-справжньому щирих людей бути не може. Кожен щирий по-своєму і вибірково – з ким треба, і в якій ситуації треба…» Особисто я найбільше погоджуюсь саме з цією дівчиною. І стверджувати, що щирість – це позитивна риса характеру, також не можу. Інколи ця щирість йде в повний розріз з ввічливістю та нормами етикету, які обмежують висловлювання «в очі» негативних речей, які можуть образити. Як відомо, Іуда, також вкладав у свій поцілунок багато щирих почуттів.
Щирість і кохання
Чи можлива любов без щирості? А кохання? Кажуть, що ні. Кажуть, що довге і повноцінне щастя у коханні можливе тільки в атмосфері абсолютної щирості. До того, поки ви відчуєте цю абсолютну щирість, кохання – це тільки випробування. Живеш в очікуванні, і поцілунки, і слова мають тільки тимчасовий характер. «Щирість можлива тільки за умови міцного кохання, - не сумнівається психолог Наталія Немеш. - Справжнє кохання, на відміну від закоханості, не виснажує. Воно навпаки - заряджає силою та енергією. Воно дає радість і ще більшу свободу. Воно звільнює. Чим більше ви любите, тим більше відчуваєте себе вільною людиною. «Дякую тобі за те, що ти є». Просто за те, що ти є. Це і є причина кохання – існування того, кого ви кохаєте. І вдячність за можливість відчути це неймовірне переживання. Якщо кохання у вас сильне, якщо це щось всередині вас, то ви ніколи не висуватимете ніяких умов. Якщо кохання слабке, якщо ви слабка людина, якщо ваша душа мала, то ви висуваєте неймовірну кількість умов: треба бути таким, а зараз варто стати би таким, і таким, і ще таким…»
«Сумно, - продовжує пані Наталя, - що життя багатьох людей так і промайне без людини, з якою можна бути щирою. Однак неможливо бути щирим з іншими, не навчившись бути щирим з самим собою. І це вже цілком і повністю залежить від самої людини. Йдеться не про те, щоб повністю звільнитися від пристрасті, недоліків та вад – все це можливо, поки людина живе серед інших людей. І помиляються ті, хто називає недоліком чи вадою те, що зрештою є частиною людської природи. До кінця своїх днів людина бачить свою недосконалість (якщо, звичайно, не страждає манією величі). Кожен із нас, хто знає себе - знає і про власні темні куточки міста своєї душі. Тим не менш, це не заважає місту процвітати, розвиватися, творити прекрасне.
Якщо ви по-справжньому кохаєте, і вас по-справжньому кохають, то у світлі щирих зізнань навіть такі негативні риси, як егоїзм, заздрість, ненависть стануть схожими на отруту змії, захованої за товстою вітриною музею. Сила зізнання залежить від якостей душі, котра його робить і котра його вислуховує. Якщо кохання справжнє - щирі зізнання тільки зміцнюють його. Ми всі бажаємо досягнути такої щирості, але ми всі боїмося, що ті, хто нас любить, не зрозуміють і розлюблять нас. Відкрити іншому те, в чому важко зізнатися навіть собі – справа нелегка. Здається, що подібні зізнання назавжди перекреслять добрі думки про нас. Якщо так стається насправді, то це був би доказ тому, що вас не кохають по-справжньому. Якщо той, хто вислухав ваші щирі зізнання, не знаходить в собі сили ще більше, ще міцніше покохати вас, то ваше кохання, безумовно, побудоване на непорозумінні. Кохання не може існувати без щирого бажання пізнавати одне одного. А як можна пізнати людину, якщо вона не щира, чи якщо ви не щирі з нею? Безкінечна (повірте, це так) таємниця кохання відкривається нам тільки у хвилини щирості та відвертості, бо правда двох закоханих більш глибока і невичерпна, ніж зовнішні пози, мовчання та брехня».
Щирість і підводні камені
Не знаю, чи правильно, але особисто я, досягнувши щирості до самої себе, зовсім не збираюся ділитися нею з усіма, хто мене оточує. Вважаю, що якої б вершини щирості та відвертості не досягла, я маю повне право приховувати від інших більшість своїх думок і почуттів. Якщо я не впевнена, що сказана мною правда буде зрозумілою і прийнятою, краще промовчу. Відбившись на інших людях, ця правда може здатися зовсім не такою, якою була для мене. Для них вона може стати заздрістю, брехнею, злом. І що б там не стверджували абсолютні моралісти, коли знаходишся серед людей відмінної від моєї свідомості і світосприйняття, будь-яка правда, для того щоб вразити своєю правдивістю, потребує вмілого пристосування.
І ще один цікавий момент. Наприклад, мені хтось подобається, чи навіть я когось люблю. Я ж хочу, щоб мої прояви симпатії чи любові сподобались тому, кого я люблю? Що я починаю робити? Правильно: кожен свій крок, кожне своє слово, кожен свій рух я починаю оцінювати, аналізувати, переосмислювати в тому значенні, чи сподобаються вони людині, котру я люблю, чи варто мені так робити далі, чи змінити щось у своїй поведінці. Я починаю вводити у свою поведінку якісь штучні рухи, штучні елементи, аби тільки сподобатися цій людині, аби тільки догодити їй. А себе ж переробити важко, легше репрезентувати у потрібному вигляді. Я починаю говорити неправду, починаю брехати. Я перестаю бути собою. Кожен свій жест, кожен крок, кожну дію я пристосовую до людини, котру люблю: чи сподобаюсь йому чи ні, чи захопиться він мною чи ні. Хочу того чи ні, а сама себе саджаю в таку собі душевну буцегарню, причому не тільки себе, а й людину, котру люблю, бо краду свободу не тільки в себе, а ще й у неї. Очевидно, що королівство щирості та відвертості починається тільки там, де це своєрідне пристосування більше не потрібне. Тоді можна впевнено заходити в привілейовану область довіри та любові. Треба розуміти і сприймати не тільки розумом, але й серцем, що кожна людина має право бути такою, якою вона є, що в її думках і в серці, так само як в її тілі, нема жодної частинки, через яку може бути незручно чи яка викликає ганьбу. Як же це здорово – відчувати себе не одинокою серед таємниць власної свідомості у присутності близької людини. Е-ех, яке щастя – зустріти таку людину. На жаль, трапляється таке рідко, бо все ідеально та просто на папері і так складно і майже неможливо в житті.
Щирість та її руйнація
Спілкуючись із психологом, не могла не поцікавитися, чи є найбільш поширені причини втрати щирих відносин і що не варто робити, аби підтримувати повноцінні та відкриті стосунки? Так ось, Наталія Немеш радить:
- Ні в якому разі не ображати близьку людину, людину, котра вам довірилася, бо образи свідчать про відсутність поваги, а без поваги ні любові, ні ніжності бути не може. До того ж, образу не так уже і легко «вигнати» з душі – у важкі хвилини вона спливає в пам’яті і може вплинути на вчинки і через тиждень і навіть через місяць. До речі, нецензурні слова і слова образливі – це різні речі. Можна нецензурщиною і не образити, а можна до віку образити цілком пристойними словами.
- Достатньо кілька разів проявити небажання приділити час на потрібну розмову, достатньо одного разу посміятися в спільній розмові над якимось заповітним бажанням близької вам людини, достатньо обговорити зі сторонніми людьми дуже особисті питання, щоб перед вами зачинилися двері довіри і відвертості людей, котрі вас люблять. Не вимагайте після такого, щоб ваші рідні, ваші друзі, ваші любимі відкривали вам свою душу.
- Не треба думати, що в хорошій сім’ї всі абсолютно відверті одне з одним. Досить сумнівно, що подібна відвертість – запорука щастя в сім’ї. Хоча б через те, що кожен по-своєму проявляє цю саму відвертість. У когось душа відкрита настіж, а комусь і з близькою людиною важко бути відвертим. До того ж, близька людина – це не горище, на яке можна звалити все підряд, в надії потім розібратися, що потрібно, а що ні. Тому, перед тим як ділитися кожним рухом своєї чуттєвої душі, подумайте, чи дійсно ця інформація така вже для вас важлива.
- Не думайте, що ви абсолютно маєте рацію. Ті, хто дотримується істини, і ті, хто виступає проти неї, вважають, що вони дотримуються істини. Але ті, хто дотримується істини, припускають, що вони можуть помилятися, і спокійно сприймають людину, котра має відмінну від їхньої думку. Ті ж, хто виступає проти істини, ні на секунду не сумніваються у власній правоті і ненавидять всіх, хто думає по-іншому. Якщо ви думаєте, що ви – істина – дзвоніть психіатру. Вам і компанію відповідну підберуть: в одній палаті з Наполеоном, Ейнштейном та астронавтом з Альфа-Центаври. Звичайні ж люди живуть з купою питань, на які, не поспішаючи, дають правильні і неправильні відповіді й опираються в житті на себе і на чесність з самим собою.
Що б не казали і не радили психологи, а з усього вищесказаного випливає одне: бути щирим – справа важка і часом навіть болюча. Неможливо повністю відкривати себе близькій людині і водночас неможливо весь час щось приховувати від близької людини і грати якусь роль, не притаманну тобі. Мабуть, важливіше бути чесним, відкритим і щирим з самим собою. Бо, якщо повна щирість із іншими – це палиця з двома кінцями, то повна чесність з собою – справжнє благо.
Анастасія КОН, газета «НЕДІЛЯ»
|
