Як журналіст «НЕДІЛІ» «відсидів» в обласному СІЗО
Триповерхове приміщення, розташоване в центрі міста, є місцем, де чекають на вирок суду чи відбувають покарання близько півтисячі осіб. Потрапити до цього закритого закладу журналісту було не так просто: спочатку потрібно було заздалегідь попередити керівництво установи, підготувати офіційний лист від редакції, а потім запастися терпінням і чекати на рішення. Хоча в кінці-кінців вийшло все просто, як то кажуть - з першого разу - прийшов, поговорив і все побачив. Начальник відділу департаменту з виконання покарань в області Василь Фецинець не тільки погодився розповісти про СІЗО, але й запропонував на власні очі побачити, як живуть «мешканці» ізолятора. Правда, знімати на фото і вести аудіозапис заборонив. Довелося бігати з ручкою та записником по лабіринтах закарпатської тюрми, де сидять від закоренілих злочинців-авторитетів до підлітків, що скоїли дрібні злочини.
Перша – їдальня. Біля потужних котлів на вечерю в’язням ужгородського СІЗО двоє з тих, що відбувають покарання (один хлопець з Великого Раківця, інший - з Ужгорода), готують пюре з м’ясом. За словами Василя Фецинця, годують ув’язнених тричі на день, СІЗО має свою пекарню, власними силами засолюють огірки, капусту, помідори, в морозильних камерах – повно туш м’яса та риби. Продукти поставляє спеціально створений департамент із забезпечення.
Далі потрапили в душову. Доволі простора кімната з кількома душами, обкладена сучасною плиткою. Подумалося, що навіть окремі спорткомплекси не мають таких душових, а тут - ув’язнені користуються...
Піднімаємося на другий поверх. Охоронці зі скрипом відчиняють важкі металеві двері – опиняємося в камері для жінок, де в ряд розташовані близько шести двоярусних ліжок. Перед ними, як по команді, вишикувалися 8 жінок різного віку. В камері мають радіоприймач та телевізор (стверджують, що показує багато каналів). Вода тут по графіку, як і майже повсюди в місті. Взимку, розповідають, топили нормально, холодно не було, тож жалітися нема на що. Як кажуть, «гарно сидимо». Питаю, чи хочуть на волю. Наймолодша відповідає, що звісно, хоче. Цікавлюся, за що потрапила до в’язниці. Каже, сидить за крадіжку мобільника.
Неподалік від жіночої – камера для неповнолітніх. У доволі просторій кімнаті, де розміщено п’ять двоярусних ліжок, всього двоє підлітків. Один з них - ром-злодій, інший – учасник липневої трагедії на вулиці Грушевського в Ужгороді (нагадаємо читачам «НЕДІЛІ», що тоді зграя п’яних підлітків до смерті забила молодого хлопця тільки за те, що він заступився за бездомного пса). Аж не віриться, що хлопчина причетний до вбивства - він тільки починає своє життя, а вже практично його занапастив. На запитання начальника, чи є якісь скарги або питання, хлопці ніяково хитають головами. Камера дещо поступається жіночій інтер’єром – бідніше обставлена і немає телевізора. І як хлопці коротають дні і ночі у цій великій камері?
На черзі – «житло» авторитета, такого собі «злодія в законі». Молодий чоловік спортивної статури сидить сам у камері, розрахованій для двох (судячи з двоярусного ліжка) . На моє запитання, за що його ув’язнили, відповідає: «Не знаю, за що сів». Сидить уже 6 років, скільки ще лишилося – теж не знає (чи не хоче казати?). Не відає, чим би зайнявся на волі, бо, за його словами, у нас по-чесному жити не можна. В його камері м’які іграшки, на підлозі - пакетики з натуральним чаєм, на кушетці – телевізор, є й радіоприймач. Видно, людина сюди прийшла «надовго» і як годиться облаштувала своє «помешкання». Тим не менш чоловік запитав у В.Фецинця, коли вже буде амністія. Насамкінець на честь приходу журналіста на повну гучність включив улюблену пісню. Начальник «зони» стверджує, що вже кілька разів за погану поведінку авторитета, за порушення режиму доводилося виховувати у карцері.
Є тут і довічно ув’язнені. Показали навіть одну камеру для таких в’язнів. Щоправда, там нікого не було, бо вона на ремонті. Стає моторошно при думці, що все своє життя людина проведе в цьому обмеженому просторі. До слова, більшість ремонтних та відновлювальних робіт у ізоляторі, за словами Фецинця, проводять власними силами, бюджетних коштів на все не вистачає. «Готовий прийняти будь-яку спонсорську допомогу, адже хотів би в кожну камеру поставити по телевізору, радіоприймачу, провести ремонт даху та стін, однак коштів, що виділяє держава, на це не вистачає», - стверджує він.
На першому поверсі показали кімнати для короткострокових зустрічей із захисником чи адвокатом. Саме в одній з таких кімнат відбувалася зустріч підозрюваного з адвокатом, під дверима чергував постовий. В іншому корпусі розміщена кімната для тривалих зустрічей. Тут доволі комфортабельно - широкий диван, телевізор. Мимоволі тут можна й забути, що знаходишся у неволі. Поряд з нею - спортивний зал для працівників СІЗО. Такий же, стверджує Василь Тимофійович, мають і ув’язнені неповнолітні.
Для надання медичної допомоги в ізоляторі працює медична частина. Нею опікується начмед та чотири фельдшери, які є в штаті працівників департаменту з виконання покарань. Медчастина має окремий рентген та стоматологічний кабінет, власний склад медикаментів. Окрім того, у визначені дні тут приймає психіатр, провізор та гінеколог. Задля тих, хто не хоче втратити зв’язок з духовністю, на території ізолятора функціонує церква, де отець Василій служить молебні, сповідає арештантів та допомагає кожному з них відшукати стежку до Бога.
Керівник установи Василь Тимо-фійович жартома каже, що вакансій у них багато, СІЗО заповнене лише наполовину. На його думку, зменшення кількості ув’язнених сталося через лібералізацію Кримінального Кодексу, тобто кримінальну справу порушують лише тоді, коли вартість вкраденого складає понад 750 грн. Каже, що відомих людей, які сиділи в цьому приміщенні, окрім колишнього голови ОДА Івана Різака, не знає. Однак показати камеру, до утримували екс-губернатора, відмовився.
Наразі одна із головних проблем Департаменту – брак кадрів. «Серед правоохоронних структур зарплата в наших працівників - найнижча в державі. Окрім того, міська рада чомусь не хоче виділити 20 соток під будівництво житлового будинку для співробітників ізолятору. За останні десять років лише двоє працівників нашої установи отримали квартири. Люди на роботу, через брак житла, доїжджають з інших районів. Через це і відчувається в структурі брак кадрів», - розповідає Василь Фецинець. Задля притоку нових працівників нещодавно подали оголошення в газети про набір кадрів. Основні вимоги до майбутніх працівників – відбуття строкової служби в армії, базова середня освіта та належний для таких умов праці стан здоров’я.
Роман СЕНИШИН, газета «НЕДІЛЯ»
|
