У Вучковому, що на Міжгірщині, бджола карпатської породи вшанована пам’ятником
Єдиний у Європі пам’ятник бджолі недарма постав позаторік саме у цьому доволі віддаленому селі Міжгірщини. Мальовничі краї є батьківщиною комахи, яка після вивчення стала кумиром пасічників: у 60-х роках московські вчені виявили на тутешніх луках непоказну сіру бджілку, що володіє багатьма талантами. Менше ніж за півстоліття прозвана «карпатянкою» бджола завоювала світ. Напередодні Медового Спаса та Дня бджоляра ми попрямували у гірське село…
Прямо за меморіалом, що на верхній від центральної вулиці села, – бджолине царство. Це дослідна пасіка відділу селекції та репродукції Інституту бджільництва імені Прокоповича. У Вучковому вирощують еталон карпатської породи: саме в цих краях потомство бджоли відповідає всім вимогам. Професор Гурген Аветисян – «тато» карпатської бджоли, відкривши у 1966 році цю комаху, одразу розпочав селекційну роботу. У тутешніх, розфарбованих в усі кольори веселки, вуликах – елітні трудівниці: про чистоту «крові» тут дбають.
І недарма. Це просто-таки най-най бджілка, оповідає доглядач пасіки Василь Плиска. Карпатянку називають найпрацелюбнішою, наймиролюбнішою, найвитривалішою… Завзята у пошуках медоносів, роботу не припиняє і в дощ, а ще ж не зажера. Приносить багато меду та не вирізняється агресивністю. Гості на пасіці не мусять вбиратися у космонавтів, утім, бджоляра вихованки шкодують не завжди. Так, цієї днини Василя ужалили з півсотні разів. «Радикуліту не матиму ніколи», - жартує бджоляр, налікувався-бо на два життя наперед… Утім, сама пасічна справа не зажди віддає медом: робота хоч і солодка, та нелегка. «Скільки часу витрачаю на догляд?», - перепитує Василь. «Та увесь, що є, і цього мало: треба би добу…»
Дослідна пасіка має майже 70 вуликів і 600 маткомісць, в яких виводяться сотні маток. Вони - основна вигода пасіки: реалізуються в Україні, на південь Росії, в Казахстан, Узбекистан, Таджикистан… Загалом, карпатянка пошанована і в Європі, а в Росії є найпопулярнішою породою, адже успішно працює і в Сибіру. Дива продуктивності наша рідна бджола демонструє… на Сахаліні. Там одна бджолосім’я за сезон продукує до ста кілограмів меду, тоді як у наших, не вельми багатих на медоноси краях збирають з вулика від 10 до 30 кг.
Колись, у 70-ті, 80-ті, із Закарпаття по усіх усюдах Союзу відправлялися тисячі бджолопакетів щомісяця. І нині племінна – основна функція цієї пасіки. Та масштаби продажу розкривають не радо. Зате спокійний, як його бджола-карпатянка, Василь Плиска ділиться: варить і медовуху. За старовинним рецептом. Скуштувати корисний (гарантує!) алкоголь запрошує восени. Ну а поки що, за давнім звичаєм усіх пасічників, напередодні Медового Спаса частує гостей медом.
Він на племінній пасіці – як бонус від роботи. Але неабиякий!, - куштуючи солодкий темний бурштин, відмічаємо ми. Саме в серпні продукти бджільництва набувають максимум цілющих властивостей. А тут мед ще й еталонний. Адже зібраний з чистого гірського різнотрав’я та й винятково породистою бджолою… А втім, мед карпатянки для закарпатських пасічників – у кожному разі найсмачніший у світі. Як і бджола - найкраща. Маленька, але знаменита.
Алла ХАЯТОВА, фоторепортаж Сергія ГУДАКА
|
