Гуцульське село з особливим смаком – такий зміст дійства під назвою «Гуцульська ріпа-2008». Фестиваль мав пахнути й смакувати стравами із ріпи, себто, картоплі, - другого, а то й першого хліба гуцулів. І ріпу (крумплі, булі, бараболі, мандибурку…) таки варили, пекли, смажили… Щоправда, не аж так багато. Тож дійство швидше мало смак закарпатського туризму. Непростий, як і кожна страва, що її варить не один кухар. Але – таки особливий.
«Булі варені в лупині – коли кожен лупить і мачає в ропу. Се звичай верховинський. Булі колочені з попром – коли дуже зваряться, тоді колотухою розколотяться й додається трошки попру. Булі насухо в лупині (або облуплені, а потім варені) – трощені й так мащені сметаною (звичайно - квасним молоком, бо сметану до попаді або учительки понесли, мастею (рідко), солониною (шкварьками), найчастіше в м’ясниці солониною й сиром (се у багачів, що мають сир), простацький звичай – олоєм або потовченими зернятами з горіхів (пісні). Булі підбивані – се звичайна страва в непісні дні на сніданя й полуденок. Найбільше розповсюджена в Бережанській та Угочанській жупі. Спосіб варіння: облуплені булі зваряться, потім скисле молоко замішається з ложкою кукурудзяної муки й виллється в горщок. Часто кладуть до сеї страви бобкове листя або чабрик». А ще ж є «булі з кістом», «булі в парі», «крумплі з розсолом»… – це усе «боржавські рецепти». Кулінарну поезію Іршавщини ще у 30-х роках минулого століття зафіксував краєзнавець Петро Світлик. Нотатки згодилися сьогоднішнім учасникам фестивалю «Гуцульська ріпа». Денис Добра, представник громади Імстичова, втім, каже, що підбивану картоплю сам зварить без жодного рецепта, а ще й трьома мовами розкаже туристам, як це робиться.
«Ми привезли із Боржавської долини 7 рецептів страв, зараз починаємо готувати булі підбивані, це, певно, улюблена їжа майже кожного закарпатця. А ще - боржавські колобки, картопля з соусом з курятини. Їх ще називають «верховинські бухти»… Зауважу - автентичні назви страв майже загубилися, а ми, на щастя,маємо раритетну скарбничку. Я переконаний - треба рухатися від отих китайських сувенірів до наших автентичних речей, шкода, що схиляємося до ширвжитку, коли маємо багату спадщину, і кулінарну як мінімум», - біля паруючого казана оповідає Денис. Він, до речі, знається не тільки на картоплі - є й «лицарем» Боржавської вузькоколійки та ініціатором і організатором фестивалю «Гамора», тож куховарити закарпатський туризм направду вміє… Щоби вдалося смачно, каже, головне – злагоджена співпраця біля казана. І, схоже, це знову стосується не тільки ріпи…
Чому ріпа? Василь Шорбан, співорганізатор фестивалю із Ділового, тлумачить: «Це як хліб насущний на гуцульському столі, у гірському регіоні це основне, що є в кожній страві. Ріпа так їсться, із бринзою, вона є в токані, є ріпа терта, товкана, кремзлики, рисилована, кришена, ділена, є варена, парена, жарена…» Гуцул не втомлюється перераховувати способи готування картоплі по-горянськи, і додає: «На такому харчі люди виростають сильні й миролюбні! Віра, любов і повага – це основний закон життя гуцулів». Характер у горян не псується, на відміну від врожаю: цьогоріч швидше - бринза з ріпою, ніж ріпа з бринзою, адже на нашій Гуцульщині через повінь картопля вродила не надто рясно, на відміну від трав, що їх пасуть вівці. От і на фестивалі сиру, бринзи, вурди було більше, ніж наїдків з ріпи (за харч з овечого молока правили усереднено 30 гривень за кілограм). Вочевидь, такий сирний ярмарок - компенсація за відмінений і таки головний фестиваль не тільки Рахівщини, а й чи не всього регіону – «Гуцульську бринзу».
Натомість «Гуцульська ріпа» вже набула міжнародного статусу. Цьогоріч вона перебазувалася із рідної й постраждалої від липневого паводку Лазещини, де відбувалася вже двічі, а в Ділове, до саменького центру Європи, скликала учасників не тільки з області та сусідньої Івано-Франківщини, а й із Сербії, Румунії, Польщі… Символ свята незмінний: зелена стрічка-«карпатка», що нагадує контури Говерли. А от коло організаторів дещо ширше – Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, ВМГО «Нові ініціативи молоді», Закарпатська ОДА, Закарпатський обласний центр розвитку сільського туризму. Голова останнього Богдан Пранничук каже: йдеться про потяг до європейських стандартів і можливостей, тож гасло дійства-2008: «Європа в одному селі». А щодо смаку, то етнофестиваль «Гуцульська ріпа», власне, й повинен мати смак туризму. Мета ж бо – показати гостям гуцульське село зблизька. Його і справді можна було помацати і - скуштувати. Рецепт не надто складний: файний пейзаж, добрий настрій, народні музика й забави, вогнище, казан та - трохи ріпи…
«Ріпу люблю в будь-якому вигляді. А гостей найчастіше частую ріпляною кулешею. Це зварена ріпа, до неї додана спеціального помелу кукурудзяна мука, усе належним чином вимішано і… треба декілька чарівних слів сказати – тоді вона буде дуже смачна. І навіть коли застигла, добре їсти як гарнір. Дуже люблю і з молоком, з бринзою оцю кулешу ріплянку», - розповідає «тато» «Гуцульської ріпи» Богдан Пранничук, який, втім, увесь день бігає голодний. Зате сподівається, що гостям свято смакує, й шкодує за тим, чого не вдалося приготувати. Наступного разу гарантує багатший смак. А тим часом таки гостить дечим особливим… До такої міцної автентики, як настоянки «Яфинівка», «Шпотавка», «Твердостуй», «Швидкодай», якраз і пасує поживна закуска з картоплі. До ріпи ж пропонувався неабиякий етно-концерт. Зібрати закоханих в рідні мелодії аматорів, а ще ж і дітей з глибинки – для того, аби жили народні таланти, - так тлумачить Богдан Дмитрович добір виконавців. Тож були і гуцульське весілля, і гуморески, і старовинні пісні, і сопілки-трембіти-дримби, й популярна українська музика… А ще – величенький ринок сувенірів.
Тут відзначилися наші гості з Івано-Франківщини: Косів, Космач, Коломия у центрі Європи не тільки потішили рідкісним крамом, але й дістали непоганий виторг за вишивку, прикраси, різьблені вироби. Це теж, певно, - один із уроків цього фестивалю для організаторів: нехай сусіди – й зі «столиць ремесел», та наші майстри теж не в тім’я биті, може, і їм би – трохи стимулу? Цей сезон, власне, поставив чимало «маячків» для закарпатського туризму, - визнає «головний турист» краю, відповідний керівник в ОДА Олександр Марченко. Попереду – ґрунтовний аналіз та розробка плану подальших дій.
«У нас більше 80 фестивалів і свят, кожен район має по декілька своїх дійств. Починається рік зі свята «Червене вино» у Мукачеві, де вже побували три президенти: України, Угорщини і Словаччини, і наступний буде міжнародний… І от дійство, на якому ми зараз – є всі запоруки, аби зробити його не тільки традиційним, але й дуже потужним, міжнародним, за участю учасників звідусіль, з ким ми маємо спільні кордони…»
Маємо над чим працювати, - каже начальник «туристичного» управління. А от чи стало Закарпаття центром українського туризму? - питаю у самому центрі Європи. У нас багато конкурентів, каже Олександр Іпполітович, та й нереально самотужки сперечатися з цілим Кримом. «Зараз нам не варто ділити між регіонами бренд «Карпати», а працювати, спільними зусиллями творячи тут повноцінний туризм». Закарпаття за півроку збільшило кількість туристів на 52 відсотки, на 55% надано більше послуг, на 39% збільшилися надходження до бюджетів усіх рівнів, - звітує чиновник. І на 60% збільшення показників очікує від зимового сезону. Плюс, прогнозує, позначиться і шенгенська завіса – більше відпочивальників лишиться по цей бік українського кордону.
«Ми збільшили кількість туристичних маршрутів – на цьогорічній виставці «Тур’євроцентр» презентуємо на загал близько 80: пішохідні, вело, кінні, на будь-який смак, виходить їхня карта, а також каталог кращих сільських садиб… Воєнний й гастрономічний шляхи презентуємо – на додачу до винного та Закарпатського туристичних шляхів. За один день нічого не робиться – інфраструктура… Болюче місце – й кадри. Працюємо і, гадаю, вже скоро той час, коли кожен, хто приїде на Закарпаття, скаже: «Я прибув у рай!»
Тим часом завкафедрою туризму УжНУ Федір Шандор таки наївся гуцульською ріпою – обрав, до речі, приготовані Денисом Доброю «підбивані булі». Й каже: для закарпатського туризму добра ідея - фестивалі з оригінальним смаком. І смачна ріпа – це саме те, що треба. «Цей формат цікавий туристу. І якщо вже запрограмували, що наш край працюватиме саме в туризмі – робімо, пропонуймо нові послуги гостям – щось цікаве, оригінальне». Чимало смакоти вже стало приманкою для туристів – починаючи від вина, завершуючи лекваром. Та ще ж, нагадує Федір Шандор, є уха, бограч, усілякі слив’янки, вироби з молока і м’яса, можуть бути свята шовдаря, гурки, пікниці… Чи правильно прив’язуватися до харчу? Так, якщо це є один з елементів атракції, за римським принципом «Хліба й видовищ!». А які ще ідеї для привабливості? «Будь ласка: маємо багатонаціональний склад Закарпаття, кордони поруч. І водночас не обов’язково робити візу, аби побути за кордоном: угорські, словацькі, румунські села дозволять відчути цей колорит, смак Європи. Лишилося головне – врятувати те, що ми маємо. Не знищити, й потім відроджувати за книжками, тренінгами й майстер-класами, а просто – зберегти оцей великий людський дух Закарпаття, об’єднати це все у єдиний закарпатський туристичний маршрут»
Федір знається на рецептах закарпатського туризму. Та й ріпу може приготувати. «Картопля по-закарпатськи: красиво нарізану кружечками картоплю покласти на шпор, зверху цибулька, часничок, чорний і червоний перець - і вперед!».
Так, для нашого, таки туристичного, краю головне - зберегти автентичний смак. Підживити традиції, у тім числі й готування народних страв – ідея фестивалю «Гуцульська ріпа». Втім, не без огляду на Європу (недарма ж до її центру від фестивального майданчика – кількадесят метрів). Богдан Пранничук каже: «Наші горяни, випасаючи овець на полонинах, користуються гасовою лампою. Я мрію поставити там гідроустановку для того, аби люди мали нормальні побутові умови. Думаю, ми привернемо увагу туристів, які привезуть сюди гроші й із великим задоволенням вкладатимуть їх у цей край. Маючи такий потенціал, у тім числі і природний, а головне – людський, не можна цим не скористатися. Тож одна з головних ідей – посприяти розвитку регіону. Як спосіб – етнофестивалі і… ріпа».
Смак закарпатського села - оригінальний і насичений. Мета ж фестивалів – аби його скуштувало чим більше гостей. Більше тисячі людей цієї неділі це таки вдалося на Рахівщині. У прикуску з гуцульською ріпою. У новому ж туристичному сезоні важливо готувати ще смачніше. Тож варто запам’ятати найвдаліші рецепти. От і Богдан Пранничук каже: фестиваль-2009 обов’язково матиме рецептурник страв із ріпи. І, певно, повернеться до рідної Лазещини, яку таки перетворить на туристичний осередок - гуцульське село з особливим смаком.
Алла ХАЯТОВА, газета «НЕДІЛЯ»
|
