Не той тепер Київ, Дніпро-річка не та...або Київ буржуйський - 23 Вересня 2008 - НЕДІЛЯ. Перша Закарпатська інформаційна газета

Звичний для багатьох з нас Київ ХХ століття і теперішня столиця - «то дві великі різниці», як полюбляє говорити Жванецький. Столиця вабить і відштовхує; обнадіює і вганяє в депресію; комусь дає владу, гроші і славу; а когось робить безправним жебраком. Не претендуючи на вичерпність та всеосяжність дослідження проблеми, дозволю собі поділитись з читачами «НЕДІЛІ» деякими суб’єктивними поглядами на нинішнє обличчя найбільшого українського мегаполісу. У матеріалі узагальнено побачене, почуте, пережите упродовж останніх декількох років

Нинішні кияни - це як колись москвичі. Більшість з них завжди поспішають, зверхньо дивляться на «ліміту» з провінцій, не розпорошуються на сентименти. Багато людей у столиці стають жлобами і снобами, циніками і типовими продуктами суспільства дикого капіталізму.

Якось у ліфті престижного офісно-готельного комплексу довелось почути розмову двох юнаків з претензіями на крутість.

- У меня бренд покруче, мой потянул на 150 «гринов».

Коли їх слухав, зловив себе на думці про надуманість проблеми. Від дощу достатньо ефективно захищає навіть парасолька, куплена за 25 гривень на ужгородському «свинському» базарі.

Або інша ситуація. Під час одного з відряджень ми з колегою зайшли подивитися взуття до модного магазину. На першому поверсі будівлі виявився автомагазин «Бентлі». Як кожен чоловік, який любить техніку, я вирішив подивитися інтер’єр престижного британського авто. Але не судилося… Через хвилину до мене підбігли охоронці і сказали, що це не мого рівня покупка і попросили йти собі подалі. До того випадку я ніколи не задумувався, що не виглядаю як потенційний покупець «Бентлі». За подібну поведінку працівника подібного магазину в будь-якій цивілізованій державі можна було би подати до суду, він як мінімум був би звільнений з роботи. Але не в Україні часів дикого накопичення капіталу. Тут таким не переймаються. Кожному своє.

Один мій земляк, виїхавши до Києва, здобув непогану роботу з доброю платнею. На запитання, чи не має пропозицій працевлаштування у столиці для інших друзів з нашої ужгородської компанії, каже: «Що ти, чувак, тут такі вимоги. Щоб з провінції приїхати до Києва, треба бути особливим». Коли ми з ним зустрічаємося, він часто пропонує погоститися кавою з коньяком з нагоди здибанки, але в момент розрахунку майже завжди, сором’язливо опустивши очі, заявляє, що має нерозміняні 100 баксів, і пропонує розрахуватися мені.

Як і скрізь у світі, наша молодь – це носії енергії, вільної думки, ініціативності, веселості. Водночас, це та частина людства, яка чи не найбільше перебуває під впливом ідеології нинішніх суспільно-економічних реалій. Якщо спробувати вибудувати асоціативний ряд, то перше, що приходить на гадку, - це лавиці Хрещатика, на яких сидять хлопці і дівчата з неодмінним атрибутом сьогодення – пивом.

Молодь ділиться на мажорів і пролетарів. Перші їздять в лімузинах. Інші - на метро, але деградація, зумовлена впливом перехідної економічної епохи, відчутна і в перших, і в других. Під час одного з червневих вечорів, коли у школах святкували випускні, а один з банків влаштував конкурс феєрверків біля Річкового вокзалу, довелося побачити таку картину. У люці престижного лімузина, що застряг у транспортній пробці, стирчав із дівчиною молодик. Він розважався по-особливому: роздягнув вище пояса свою пасію і бавився її персами на очах у натовпу. Інший мажор, а може, і той самий, цього ж вечора, під’їжджаючи до Хрещатика і побачивши натовп молоді, яка поверталася з феєрверкового шоу, викрикнув: «Как же вас много, украинского быдла». Ні у першому, ні у другому випадках поруч не виявилося жодного міліціонера, який би на таке відреагував. Не викликала така поведінка помітного обурення й у публіки - решти юнаків і дівчат, які чимчикували поруч.

Падіння усіляких заборон, на загал, - справа позитивна, але тільки у руках тих, хто вміє користуватися свободою мудро. На Хрещатику якась майбутня Чічоліна вирішила влаштувати собі фото, та відео-сесію. Вилізши на фонтан, вона танцювала топлес, а оператор все це фільмував. При тому імітувала рухами статевий акт з водяним краном. Діти шкільного віку, побачивши таке, були дуже заскочені.

Інший приклад. Троє хлопчаків, можливо, надивившись інтерактивних ігор або просто задля парі, почали чіплятись до перехожих дівчат. Розваги були досить екзотичні - якійсь вимащений морозивом палець пропонували облизати, якусь намагались поцілувати, а якусь і облапати. Кожна з дівчат реагувала по-різному, але жодна не дала ляпаса, перехожі також не реагували. Як сказали одного разу мої студенти, в умовах, коли долар та біцепс стали основними критеріями успішності, «какая нафиг может быть любовь, какая нафиг вера в человека». Звичайно, наведені епізоди не характеризують усіх молодих киян, але є досить показовими.

За різними джерелами в Україні є понад 200 000 безпритульних, бездомних та позбавлених батьківської опіки дітей. У понад тримільйонній столиці концентрація таких проблемних дітей досить висока. Біля кавового кіоску до мене підійшов хлопчик років 10 і попросив 50 копійок, мовляв, на булочку не вистачає. Я дав, а продавщиця, побачивши це, прокоментувала: «Зря вы ему дали деньги, сейчас пойдет нюхать клей». Іншого разу бачив, як міліціонер вів у метро двох малих замурзаних безпритульників, один з них просто благав, як виявилось - віддати клей.

Київ, як і Нью-Йорк, - місто контрастів. У когось день починається у «Майбасі», його з охороною привозять до престижного ліцею, а хтось вилазить зранку з каналізаційного люка і йде жебрати гроші...

Театр починається з вішалки, а місто - з вокзалу. Центральний залізничний і Південний, один відреставрований, а другий збудований за часів Георгія Кірпи – досить сучасні комплекси з багатьма зручностями. Цілком підставно ними можна гордитися. Чи не єдина вада – черги під касами, які так і не вдалось подолати навіть у 21 столітті. Коли виходиш з центрального вокзалу, перше, що бачиш і чуєш – пропозиції таксистів підвезти, тітоньок (віку і ваги, що не піддаються визначенню) – найняти квартиру, а також гамір імпровізованої біржі праці будівельників. Перед входом до станції метро «Вокзальна» завжди зранку людно. Тут заробітчани пропонують свої послуги, а клієнти шукають дешеву робочу силу. Серед шукачів роботи багато закарпатців.

Маршрутки у Києві курсують справно, але досить дорогі. Вартість проїзду у деяких з них доходить до трьох гривень. Тролейбуси та автобуси служать киянам вже лише вірою і правдою, та й кількісно програють всюдисущим маршруткам. Найдемократичніший і найдешевший київський транспорт – метро. За 50 копійок швидко потрапите у будь-який кінець міста. Затори на столичних дорогах вже стали буденністю, тому, щоб кудись встигнути на призначений час, потрібно виїжджати дуже завчасно, а ще краще - мати власний вертоліт. Навіть у найдорожчому мерседесі на зустріч годі встигнути, якщо ви потрапите у «пробку».

Катери, які колись возили пасажирів по Дніпру до сусідніх населених пунктів, так само буденно стали спогадом. Нині вони є або круїзними суднами, або металобрухтом.

Справжнім лихом для Києва стала нестача паркувальної площі. Немислима раніше картина – авта на тротуарах Хрещатика – нині сувора реальність.

У Києві багато людей «зіпсовані квартирним питанням». Придбати помешкання можна лише за шалені гроші від 200 000 зелених до кількох мільйонів доларів. Конча-Заспа поблизу української столиці – це як Рублівка поблизу Москви. Район, де живуть політики, урядовці, олігархи і мільйонери. У самому місті найвищі ціни на помешкання у Печерському, Подільському районах та на Хрещатику. Найдешевше купувати або винаймати квартири у населених пунктах - сателітах Києва: Борисполі, Вишгороді, Українці, Ірпені, Фастові, Броварах, Гнідині, Вишневому. До речі, багато працюючих у Києві щодня їздять на роботу у мегаполіс з названих містечок і селищ. За 500 доларів ви можете винайняти тут цілком пристойну квартиру, а в Києві у найвіддаленішому від метро районі за таку суму – лише так звану однокімнатну «гостинку». У численних оголошеннях про оренду житла повно пропозицій не тільки довготривалого найму, а й подобового, навіть погодинної його оренди. Важко уявити, хто дозволяє собі винаймати квартиру у центрі Києва за 11 000 євро на місяць, але якщо є така пропозиція, мабуть, є і відповідний попит. За відомостями аналітичного підрозділу «Київ житло інвесту» у серпні вартість помешкань на первинному ринку житла у Києві впала на 1, 3 %. Але тенденція в умовах світової фінансової кризи та розгортання її наслідків в Україні дуже нестійка.

Радянські «столовки» успішно замінили фастфуди «Мак Доналдс», «Швидко», «Здоровенькі були», «Пузата хата», «Картопляна хата», «Шара Вара» та інші. Для купівельного сегменту студентів та середняків, яким треба швидко і недорого поїсти, – це дуже зручні і доступні заклади. Ще донедавна київські «Мак Дональдси» навіть надавали своїм клієнтам таку незвичну, але іноді дуже потрібну послугу, як зарядка мобілки. Тепер, з невідомих причин, припинили. Ресторанний бізнес у Києві останнім часом злетів до небес. У фешенебельному «Фелліні» політики і бізнесмени полюбляють вести ділові перемовини, під закладом завжди стоїть черговий «Ролс-Ройс». На Хрещатику нещодавно відкрився єдиний у Східній Європі «Buddha-Bar», у західних філіях якого бувають Дженіфер Лопес, Мадонна, Джонні Деп та інші знаменитості. Зарезервувати столик у такому закладі коштуватиме 1000 гривень. У вечірньому клубі «Пентгауз» вас повезе ліфт з карликом-ліфтером, вечерю акомпануватиме танець стриптизерки на подіумі, а у прейскуранті написано: «Если вы хотите похитить очаровательную фею на вечер, это будет вам стоить 3700 гривень». За статистикою сайту www.restoran.ua у Києві діє 1300 закладів харчування. Пересічна кава на Хрещатику або вулиці Червоноармійській обійдеться у 30 гривень. До слова, філії ужгородського «Меделін» успішно працюють і у столиці.

На Хрещатику поблизу арки, де знімають програму «Караоке на майдані», завжди людно. Можна побачити виступи аматорів брейк-денсу або клоунаду; людей, пофарбованих сріблянкою, які імітують пам’ятники, або зйомки політичного чи розважального шоу. Цими днями гастрольні афіші Києва закликають побувати на концертах DEEP PURPLE, Джані Моранді, Тото Кутуньо, Вітаса, Jazz Step Show, Ірини Білик, Аніти Цой, на рок-операх «Ісус Христос – супер стар», «Юнона і Авось», виступі Державного балету Грузії. Музеї, театри, виставки, презентації… У Києві не заскучаєш. Нещодавно у столиці виступав Пол Маккартні, до Харкова прилітав легендарний «Queen». Про таке у часи залізної завіси навіть не мріяли.

Колись у мініатюрі Аркадія Райкіна прозвучало: «В Греции все есть». Так зараз і в Києві. Оголошення про вакансію на роботу у метро, де вам пропонують зарплату 4000 доларів на місяць, і ви розумієте, що це швидше за все шахрайство. До слова згадалося, якось Білл Гейтс обурювався, що йому також приходить на електронну скриньку спам, у якому багато заголовків на кшталт: «Ми допоможемо вам розбагатіти».

Є у столиці і реально високооплачувані люди. Менеджери високого рівня, посадовці, бізнесмени. Про різницю у зарплатах. Знайома, яка працює на одному з провідних українських телеканалів, розповіла, що пересічний ведучий заробляє у них 3000 доларів. Вагонний обхідник київського депо має зарплату 3700 гривень, а декан будь-якого факультету УжНУ — 2500 грн. У Києві поки що мирно сусідують бутіки «Savage», «Квадрат», автомагазин «Бентлі», готель «Редісон» та інші здобутки капіталізму з проявами крайнього зубожіння. Хотілося б, щоб у поєднанні блиску та бідноти останньої ставало би менше...