Жити стало не краще, але веселіше. Знову розквітає жанр політичного анекдоту. Всі живуть в очікуванні новин. Замість нескінченого тупцювання на місці і порожньої балаканини бодай щось почало відбуватися. Ще місяць тому здавалося, що в Україні все цікаве завершилося ще далекої трипільської пори, а після того – суцільний застій. Тепер ніби знову почало ворушитися. Дуже цікаво спостерігати останніми тижнями за А.Яценюком. Це чи не єдиний політик високого рангу, який просто випромінює впевненість у своєму завтрашньому дні. Водночас його позиція за цей час була суцільним зигзагом. Спершу він був категоричним противником демонтажу коаліції, мав великі плани на третю сесію – зробити ї по можливості деполітизованою, соціально-економічною. Рейтинг спікера при цьому мав максимально зрости. Ходили чутки про можливе очолення ним нового партійного проекту, фінансованого Р.Ахметовим. Ніби там мали бути задіяні і Ю.Луценко, і Р.Богатирьова, і ще ряд не до кінця спалених фігур. Теж не склалося. Потім все різко змінилося, і А.Яценюк погодився на вибори своїх заступників-наступників. Відтак його голос взагалі став вирішальним при голосуванні НУ-НС за вихід з коаліції. Далі спікер кілька разів грюкав дверима, і кілька разів повертався назад. Це вже на нього взагалі не схоже і чинилося явно під зовнішнім впливом. Складається враження, ніби В.Ющенко запропонував А.Яценюку очолити Секретаріат Президента. З одного боку, В.Балога практично зник з інформаційного простору. З іншого, А.Яценюк чи не єдиний васал В.Ющенка, якому той ще довіряє. От тільки для чого самому Президентові такий маневр – для боротьби за збереження влади чи для більш спокійного відступу на покій? В цьому контексті дуже цікавим виявився самозвіт В.Ющенка у США. Мовляв, Україна навряд чи отримає у грудні ПДЧ через Ю.Тимошенко. Ну, останній не звикати до ролі винної в усьому невістки. Але прорив на міжнародній арені був єдиним шансом для В.Ющенка підняти свій рейтинг. Тому заява прозвучала якимось передвісником кінця політичної кар’єри. Міжнародна кон’юнктура справді складається не на користь В.Ющенка. Європейські країни відмовилися брати участь у холодній війні-2, що розгортається між США і Росією. Американці увесь жар своєї любові спрямували на Грузію. Україні найближчими роками нічого особливого не світить. Тому самий час сконцентруватися на внутрішніх проблемах, а не спекулювати на євроінтеграції. Чимало чого вирішилося би саме собою, якби влада останні чотири роки займалася консолідацією нації, вирішувала земельну проблему чи займалася би профілактикою інфляційних процесів. Замість цього – суцільне будівництво повітряних замків на кшталт переписування Конституції, нескінченного редагування Закону про Кабмін і тертя на ідеологічному ґрунті. Якісь сварки з Росією на порожньому місці і блюзнірське плазування перед Заходом. “Стара Європа” все відвертіше демонструє, що Україна їй чужа і непотрібна. «Нова Європа» ще нам усміхається, але виключно заради того, щоб надійніше відгородитися Україною від Росії. Втім і найближчі сусіди вже починають витирати ноги об Україну. Опозиція в Україні має просто блискучі умови для піднесення свого рейтингу, але навряд чи цим скористається. Так званий тіньовий уряд за все своє існування так себе нічим і не проявив. Такої водночас структурованої, забезпеченої і нікчемної опозиції, як Партія регіонів, ще треба пошукати. Тим часом партія цілком реально стоїть на порозі політичного небуття. Її рейтинг нині тримається лише на тому, що мільйони виборців з суто психологічних причин не сприймають Ю.Тимошенко. Остання же семимильними кроками просувається до повної концентрації влади у своїх руках. Зупинити її вже неможливо – хіба що сама скрутить в’язи. Але останнім часом вона надзвичайно обережна, постійно дивиться під ноги. На відміну від В.Ющенка має в кишені чіткий список бандитів, яким сидіти в тюрмі. І вони таки сядуть. Можливо, не всі – декого можуть знешкодити при спробі втечі. Дитячий садок скінчиться. Перші роки потенційного правління Ю.Тимошенко будуть часом запеклої боротьби проти олігархів, подальші будуть позначені екстравагантностями на міжнародній арені.
Сергій ФЕДАКА
|
