|
Відбувся головний фестиваль Рахівщини
Бриндзя – золото гуцулів. Принаймні, у це можна повірити, відвідавши щорічний фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя». Так, цьогорічне дійство, що його були відмінили – мовляв, не до того, коли треба з наслідками повені дати раду – усе ж провели. У Рахові, в урочищі Буркут зібралися представники понад 20 сіл району, які представляли свої традиції, зокрема і кулінарні. Такий фестиваль – найкраща реклама не тільки бринзі, але й гостинного гірського краю.
Назва фірмового гуцульського продукту і фестивального символу цьогоріч пом’якшала, на івано-франківський лад – «бриндзя». М’яким був і сам овечий сир: чимало «білого гуцульського золота» продавали традиційно – із бербениць, й розсипчастістю і ніжністю вирізнялася і наша закарпатська, і «бриндзя» з сусідньої області. На Рахівщині ж, додавши ще одну цифру до фестивального віку (а наступний буде ювілейно-десятим), вже звично почали з урочистої ходи: із трембітами, кониками-гуцуликами та хорошим настроєм.
Фестивальні емоції закушували бринзою (перетертим і підсоленим овечим сиром, що може зберігатися місяцями), вурдою (м’якшим, ніжнішим харчем із жентиці (сироватки), яку ще раз проварюють, додавши свіжого молока), а також будзом, як звуть власне кавалок свіжого овечого сиру, до речі, він буває ще й підкопчений – коли повисить трохи над ватрою… Автентичних страв, до яких додається біле гуцульське золото, на Рахівщині чимало. «Бринза йде до кулеші – перекладена називається, є кулеша з картоплею, теж смачніша з бринзою. Готуємо і підбивку: там сметана й кукурудзяна мука. Додаємо у перевертаники: з кукурудзяного борошна як пиріг, а всередині сирна начинка. Реселованики (картопляники з вареної ріпи) і деруни, по-нашому – кремзлики, вареники з бринзою… Ну, й ріпа з бринзою – наша рідна гуцульська страва, яку все баби і мами готували», - показує стіл села Розтоки пані Марія. Вона переконана: саме такій любові до харчу з овечого молока і неповазі до м’яса гуцули й завдячують здоров’ям та енергійною вдачею. «Мати в коморі бербеницю бринзи, або хоча б ґелітку – обов’язково!» - каже ґаздиня і далі хвалиться розкішним розтоцьким сиром.
А от сільський голова Лазещини Іван Пранничук полюбляє не тільки вареники з бринзою, а й банош, чи то скомирду. Хоча готувати, зізнається, не вміє. Зате першим просто-таки на фестивальній території куштує з казанка гарячу страву зі звареного на жирній сметані кукурудзяного борошна. І запрошує до свого села неодмінно приїздити ще й на дещо смачненьке із картоплі: Лазещина ж бо є «історичною батьківщиною» іншого фольклорного свята в районі - «Гуцульської ріпи», що теж претендує на звання провідного фестивалю. Ну, власне, без бринзи ріпа не так смакує, це ж традиційний харч усіх гуцулів, - усміхається голова села з великими туристичними амбіціями. Липневі негаразди не псують свято, і нехай Лазещина сильно постраждала від паводка, не сумувати – в характері гуцулів, тож тут парує казанок з баношем, лунає дримба і сопілка… Тут кажуть: певно, бути в доброму гуморі допомагає і бринза – корисна пожива. Лазещина – найвище село України, тож вівці є неодмінною частиною тутешнього пейзажу, а овечий сир – завжди на столі.
Готування бринзи - суто чоловіча справа, розповідає ватаг вівчарів Юрій Боднарь: жінки не здатні казана на вогонь підвісити, як слід вимішати овече молоко, вибрати будз із казанка, тож на полонину нема чого їх брати. Нехай сидять вдома. Ну, й торгують бринзою. Це правило якраз і доводив ярмарок. За кілограм бринзи чи вурди правили зо 35 гривень. На фестивалі продавали, кажуть організатори, декілька тонн овечого сиру. Торгівля була жвавою, а пан Юрій тим часом на прикладах пояснював, як відрізнити найякісніший сир, мовляв, традиційний «має ся натягати, а не розсипати». Втім, щодо харчу – справа смаку, а смакувати було чим. Кому не кортіло бринзи – міг «наїстися» фольклором, доторкнутися до сувенірів, покуштувати гуцульських настоянок, врешті – спробувати чимало розмаїтих страв. У тому числі й тих, якими радо гостили на території села Біла Церква – осередку румунської громади Рахівщини...
Саме в бринзі перспектива гірського краю – вважає Юрій Ватрала, т.в.о. голови Рахівської РДА. Сьогодні в районі задумовуються над промисловою переробкою овечого молока. У селі Луг уже діє невеличка сироварня, кажуть, її продукцію розкуповують радо, і навіть бракує товару для всіх охочих. «Годилося б налагодити потужне виробництво продуктів вівчарства, от як я бачив у Празі, де ця справа поставлена на серйозний рівень», - мрійливо каже пан Юрій. Нині ж на Рахівщині пасуться і дають молоко для бринзи 24 тисячі овець. Запалюючи традиційну вівчарську ватру, ватаги, мабуть, загадали, аби їхня праця була більш прибутковою і перспективною. Адже овечий сир й направду може стати золотом гуцулів. Та ж і який гуцул без бринзи?
Алла ХАЯТОВА, газета «НЕДІЛЯ»
|
