Як стверджують знавці сердечно-шлюбних справ (я про психологів), переважну більшість не зв’язаних вузами Гіменея чоловіків після 30-ти фраза «давай одружимося» відлякує. Жінки у цій справі сміливіші. Їх готовність вийти заміж у такому віці вдвічі більша за чоловічу, що призводить тільки до жіночих страждань – чоловіків, готових до подружнього життя, на всіх не вистачає
Коли хочеться, але не можеться
Моя знайома, котра втретє успішно вийшла заміж, каже, що знайти собі чоловіка можна у будь-якому віці. Головне – не робити помилок, типових для багатьох жінок. «Ось, скажи мені, - впевненим голосом питає вона, - які шанси вийти заміж має жінка, котра не любить чоловіків уже як клас? Яка вороже ставиться до всіх чоловіків, в надії, що серед цього «грубого» натовпу якимсь дивом відшукається один прекрасний принц і цілий рік буде доводити, що він достойний її, терпіти безпідставні обвинувачення і розсіювати їх». Знайома має рацію: до жінки, вороже налаштованої, ризикують підійти тільки агресивні представники чоловічого роду, бо і вони не чекають від неї нічого доброго. Жінка вкотре розчаровується, а чоловіки – полегшено зітхнувши – тягнуться до дам, котрі щиро і тепло захоплюються сильною половиною.
«Біда таких жінок у тому, - продовжує моя знайома, - що вони не хочуть прислухатися до інших. Більше того, вони навіть не пробують перечитати статті про стосунки між чоловіками і жінками. Вони впевнені, що все знають. А пам’ятаєте Бриджит Джонс, героїню популярного роману, котра тоннами перечитувала довідкову літературу, в якій розкривалися таємниці чоловічої психології? Врешті-решт, у неї закохалося двоє гарних чоловіків. Вона спала з обома, а заміж вийшла за красивішого і привабливішого». І в цьому, мабуть, правда життя: можна скільки завгодно іронізувати над посібниками чи порадами з «чоловічо-жіночого взаєморозуміння», однак вони хоча б можуть змусити задуматися, придивитися, зробити висновки.
Ще одній моїй приятельці 33. Вона ще жодного разу не виходила заміж. Думаю, потайки вона про це дуже мріє, але вголос говорить зовсім інше. Вона твердить, що чоловік для неї – це предмет розкоші, а не першої необхідності. Вона постійно хвалиться своїми досягненнями – високооплачуваною роботою, великою квартирою, спортивною фігурою і відмінно дресированим ротвейлером. А ще вона хвалиться тим, що жоден чоловік не витримує з нею більше двох днів, а отже, достойного її нема чи ще нема у цьому світі. Якось я спробувала зробити припущення, що, можливо, це вона поводить себе так, що відлякує чоловіків. Як не дивно, але відлякує своєю ефектністю і самовпевненістю. На що приятелька відповіла: «Бути з будь-ким – не хочу. Піднялася я, тож хай поруч мене буде і чоловік такий – хто піднявся, хто став впевненим у собі і незалежним». Категорично не погодитися з нею я не можу. Мабуть, тому, що приблизно сама така, але в одному я впевнена стовідсотково: якою б сильною не була жінка, у неї неодмінно знайдеться маленький страх і жах, від якого врятувати може тільки чоловік. І не треба самій боротися з мишами і тарганами, з ремонтом і начальством, з автомобілем і одинокістю. Треба дозволити чоловікові допомогти!
А недавно зустріла свою колишню колегу. Оскільки питанням номер один для неї останні років сім є питання другого заміжжя, то я, звісно, поцікавилася, як справи у цьому напрямку. Голосно розсміявшись, колега своєю коронною вбивчо влучною фразою підкреслила комізм всієї ситуації. Що саме вона сказала, я, якщо чесно, не пам’ятаю, бо після тієї фрази прозвучали інші – не менш гострі і не менш смішні. Колишня колега пишається своїм рідкісним почуттям гумору. В будь-якому колективі вона одразу стає популярною. Її цінують, поважають і навіть трохи побоюються – не дай Боже, аби потрапити на кінчик її язика. Всі жінки, що її оточують, в захваті від неї. Зате потенційні наречені чомусь обходять, а деколи не ризикують навіть заговорити. Як сказав один: «Бідний її чоловік, це ж треба стільки гостроти кожного дня». Якось не віриться, що весела жінка, з надгострим почуттям гумору, котра вміє сміятися (правда, в основному над іншими), не може знайти собі пару. Тим не менш, це так. Можливо, моя колишня колега має й інші недоліки, але цей, думаю, таки найсерйозніша перешкода до другого заміжжя. Їй би трохи прикусити язика…
Вибір: хто кого і за що?
І хто із джентльменів не любить за келихом пива поговорити про те, які жінки примітивні, і похвалитися тим, який він тонкий знавець жіночої психології? Скільки історій доводиться вислуховувати про те, з якою магічною силою на представниць прекрасної половини діє все, що блищить: мовляв, покажіть будь-якій жінці золотий перстень, золотий ланцюжок чи у найгіршому разі золоту зубну коронку – не встигнете оглянутися, як вона вже припаде до ваших ніг. Однак, шановні, це абсолютно не так. І говорю це не тому, що я жінка, а тому, що факти доведено науково. Популярну чоловічу думку про жінок спростували психологи з Університету при Мічиганському інституті соціальних досліджень. Вони вивчили поведінку 120 панів і 208 пані і з’ясували, що це чоловіки, а не жінки, поводять себе, як собаки Павлова. (Тим, для кого шкільний курс з біології став давно забутим минулим, нагадаю: Павлов – всесвітньо відомий фізіолог, котрий залишився в історії завдяки своїм експериментам над чотирьохногими друзями людей. Спочатку він годував собак, теліпаючи над їхніми вухами дзвіночками, а коли ті звикли – переставав годувати, тільки дзвонив. Бідні тварини, котрі звикли їсти під музику, одразу ж виділяли підшлунковий сік).
Дослідження американських учених було побудовано наступним чином: кожному, хто брав участь в експерименті, показували фотографії гарних людей і просили уявити, що ця людина не проти зустрітися і навіть одружитися і тільки після цього називали його соціальний статус. Далі респондентів просили оцінити своє бажання бути поруч з цією людиною в балах – від 1 до 9. Результати буквально шокували вчених. З’ясувалося, що жінки доволі байдуже ставляться до того, яку сходинку на соціальній драбині займає її обранець і скільки в нього «золотих» речей. Обираючи собі супутника життя, вони користуються принципом «головне, щоб людина була хорошою».
Зовсім по-інакшому обирає собі партнершу чоловік. У нього соціальний потяг був тим сильнішим, чим нижче за посадою був їхній «предмет». Абсолютний фаворит – секретарка. Зараз мічиганські психологи гадають, чим пояснюється така дивна поведінка чоловіків. Але такого питання просто не може виникнути у тих, хто бодай кілька місяців пропрацював в офісі чи на фірмі, де є секретарка. Коли ця істота у коротенькій спідниці, цокаючи підборами, заносить до кабінету боса черговий документ для підпису, хто із співробітників чоловічої статі не подумав про те, наскільки весело проводять вечори ці двоє разом? Одним словом, не дивно, чому чоловіки в дослідженнях американських учених були не проти поспілкуватися з тими, хто розмістився внизу кар’єрної драбини. Рефлекси…
Чоловіки, правда, з результатами цього дослідження категорично не згідні. Точно так, як не згідні з тим твердженням психологів, нібито вони бояться сильних жінок. «Повна нісенітниця, - категорично заперечив мій знайомий. – І слабкі, і сильні чоловіки люблять і хочуть сильних жінок. Може бути, що вони цього не показують, але повір, що це так». (Слова гарні, але ж підтвердити той факт, що чоловіки бояться сильних жінок, означає визнати себе слабким. Хіба чоловіки на це здатні?) А ще чоловіки твердять, що легенду про те, що вони не люблять розумних жінок, придумали самі жінки – ті, кому не пощастило з коханням, але пощастило з кар’єрою. «Наявність розуму не зашкоджує одруженню, - продовжує знайомий. - Скоріш навпаки. Глянь, скільки розумних жінок живуть у шлюбі. Знаєш, не дуже мені хотілося б мати дурненьку дружину. І ніхто з чоловіків не хоче. А взагалі ідеальний варіант – бути розумово приблизно однаковими». До слова, мій знайомий ще не одружений. Живе з обраницею в громадянському шлюбі і каже, що навряд чи одружиться саме з нею, однак у тому, що весілля в нього буде, він не сумнівається. Отже, вони якось трапляються – ці весілля?
Таки «Гірко»!
Коли період пристрасних побачень, червоних троянд, гарячих поцілунків та шоколадних цукерок залишається позаду, здоровий глузд перемагає сердечні захоплення і двоє розуміють, що далі на романтиці стосунки триматися не можуть. Треба приймати рішення: або рвати їх, або переводити на новий рівень. І тоді, прийшовши в черговий раз до коханої, чоловік нібито випадково прихоплює з собою зубну щітку і кілька пар шкарпеток. Так починається життя у громадянському шлюбі. І все буде добре. Навіть дуже. Проблема ось тільки у тому, що чоловіка така ситуація влаштовуватиме завжди. Він абсолютно щиро не буде розуміти, навіщо щось змінювати: «адже нам і так дуже добре, люба…». Жінок така ситуація рано чи пізно почне гнітити. Так пари і одружуються… Як розповіла мені психолог Наталія Немеш, є кілька причин, через які трапляються весілля.
Щонайперше, для жінок статус відносин з часом, як правило, стає дуже важливим. Причин багато. Найрозповсюдженіші – бажання народити дитину в шлюбі і тиск з боку родичів. Жінка наполягає – чоловік здається. Як результат – 52 відсотки чоловіків щиро вважають, що одружилися тому, що так хотіла майбутня дружина. Далі. Десь в глибині душі кожного чоловіка живе така річ, як відповідальність. А тому, якщо кохана повідомляє про свою вагітність, для людини порядної, це, як правило, вирішальна причина одружитися. Соціологічне опитування показує, що 27% представників сильної половини одружилися тому, що їхня наречена чекала дитину. А ось 35% чоловіків достатнім приводом для одруження вважають відчуття одинокості.
Приблизно кожний четвертий чоловік вважає, що одружуватися треба тому, що так робили його батьки, батьки його батьків і так далі. І взагалі, так роблять всі довкола, а як відомо, сто тисяч лемінгів не можуть помилятися. До слова, засуджувати цей мотив не треба: такі люди, як правило, мають свої принципи і бережливо ставляться до сімейних цінностей. Хоча і з певною ймовірністю… Інколи чоловіки одружуються, бо відчувають, що просто хочуть вже штилю у стосунках – у найкращому значенні цього слова: жодного погляду чи тим більше кроку наліво, вся енергія та потенціал – роботі та сім’ї. Від родини такий чоловік хоче отримувати підтримку, опору та смисл. Той смисл, заради якого, власне, одруження і сталося.
Можливо, прозвучить дивно, але для багатьох чоловіків доказом вічного кохання є відповідний штамп у паспорті. Цікаво, на який день після одруження розлучилися б Ромео та Джульєта? Юнаки ніжного віку дуже часто звалюють на себе непосильну ношу шлюбу в ті хвилини, коли душа співає, і все навколо – в рожевому світлі. Штамп у цьому випадку є додатковим доказом вічного кохання, якого не було і не буде ніколи в історії людства. Зрозуміло, що за кілька місяців починається зовсім інша історія. І добре, якщо вона не про барона, відомого на прізвисько як Синя борода. Серед чоловіків, як і серед жінок, є чимало таких, котрі одружуються не з дівчиною чи жінкою, а з її банківським рахунком чи з можливим спадком.
Такі ось причини одруження називала мені психолог, а я думала про те, що кохання в цьому списку – на останньому місці. Чому? Вони бояться знайти в собі невпевненість? Бояться різких змін, бояться, що втратять контроль над собою і над ситуацією. З чоловіками взагалі важко мати справу. На відміну від жінок, котрі, як відомо, відкрито проявляють свої почуття, більшості чоловіків важко бути відвертими. Інколи навіть з найближчими людьми. Якщо не вірите, спробуйте запитати свою половинку, про що він зараз думає. Спектр ефектів – від мовчання і формальної відповіді до погано прихованої паніки.
Давай одружимося. Цю фразу з нетерпінням очікують майже всі незаміжні жінки. І цієї фрази боїться більшість неодружених чоловіків. Дивно, з огляду на те, що хто б що не говорив, але кожен із нас бодай один раз у своєму житті все-таки думав про те, як це добре – мати сім’ю і домашній затишок, виховувати дітей та внуків. Утім, один раз – це ще не завжди. І ті, хто прагне шлюбу (чи, навпаки, не прагне), буде жити з тим, що має… А має, окрім всього, і шанс змінити щось у собі і, як наслідок, змінити щось у своєму житті. Хоча, я можу помилятися…
Анастасія КОН, газета «НЕДІЛЯ»
|
