Закарпаття - край співочий, у жодній іншій області України не зібрано й не опубліковано стільки пісень, як у нас. І це не хизування, це твердий бібліографічний факт – досить взяти до рук будь-який довідник. А ще це край релігійний, тому духовних пісень тут не менше, ніж світських. Але в радянську добу вони зі зрозумілих причин не віталися. У нашу добу ідеологічні перепони впали, але й видання фольклорних збірників пішло на спад. Тому цьому важливому шарові місцевого фольклору нібито судилося і далі лишатися у забутті – надія хіба що на ентузіастів-фанатиків. Як не дивно, такі виявилися: зібрані Іваном Хлантою близько тисячі духовних пісень разом з нотами щойно видано ним у збірнику «Співайте Богові нашому, співайте». Коли гортаєш цю товстезну книжку, перед очима проходить ціла історія нашого краю, вона висвічується яскравими живими картинами. Бачиш маленьку дерев’яну церкву усього на десяток-другий чоловік, яка ще пахне стружкою. Навколо глуха хаща і кілька хатинок переселенців. Хтозна, яка саме причина загнала їх так далеко у гори – чи втеча від чужинців, чи від своїх рідних гнобителів, чи епідемія у долині, чи релігійна ворожнеча. З собою взято тільки найнеобхідніше – перш за все сокири. Все інше здобувається тут, на місці, у щоденному двобої з не надто гостинною природою. Виживали тільки ті, хто мав незламний дух. Але його, яким би сильним він не був, все ж треба постійно зміцнювати. Тому чи не найперше на таких поселеннях споруджувалася церква. Священики не часто підіймалися сюди. Тому зазвичай самі миряни читали тут молитви і співали пісні, які самі же і складали. Так споконвіку заселювалася наша Верховина – з топірцем в руках і молитвою у серці. Тут складалися ці безхитрісні рядки, за кожним з яких ціла людська доля. В євангельських перипетіях кожен вбачав щось близьке його власному житейському досвіду. Оце відчуття, що апостоли ходять десь помежи нас, сусідніми бережками, і цілком можуть заночувати в нашому селі, бринить у кожній пісні. Богородичні пісні складалися явно нашими жінками, котрі оспівували там свою власну нелегку долю, мріяли про щастя для своїх дітей і просили заступництва у Матері всіх матерів. У різних селах молилися різним святим, але всюди вони уявлялися у ролі таких собі верховинських ватагів, котрі боронять свою громаду від усіх негараздів – повеней, вовків, лютих морозів, морових пошестей. Можливо, у долинах, де життя було трохи легшим, такі релігійні почуття вважалися занадто прагматичними, але пісні, складені десь під хмарами, зачаровували і долинян. Поступово їх починав співати весь край, бо і долинянам було за що молитися, особливо під час частих набігів татар, потім під час нескінченних війн між трансильванцями і австрійцями, коли ворогуючі армії нещадно витоптували поля і виноградники, грабували села і ширили усюди заразні хвороби. У більших дерев’яних і вже мурованих церквах понад річками підносилися до самих склепінь пісні на захист рідного села. Співали заради настання миру і тиші у селі та навколо нього, аби річки перестали спливати кров’ю, аби небо не застелялося димом, повернулися додому мобілізовані сини, аби пани нарешті перебили одне одного і лишили крест’ян-християн у спокої. Аби не збільшувалися сільські цвинтарі, а діди і баби бавили своїх онуків. Співали простими словами, без якихось особливих поетичних прикрас, але через винятковість ситуації, через бурхливі емоції виконавців ті слова набували якоїсь особливої сили, уподібнювалися до намолених віками цеглин наших старих церков, до потемнілих від старості ікон, намальованих колись такими же простими селянськими богомазами. Ця енергетика давніх поколінь досі струменіє зі сторінок збірника, б’є прямо в наше сьогодення, де теж свої печалі і тривоги. Тепер їх називають кризами – демографічною, політичною, фінансовою, екологічною, продовольчою, дипломатичною. Дуже гостра кадрова криза. А ще в цілій Україні панує криза здорового глузду, вміння слідувати заповітам батьків не на словах, а на ділі. Про кризу духовності наразі не йдеться перш за все через тисячі людей, котрі з усіх сил намагаються підтримувати цю духовність у нації з її численними проблемами. І тому що досі з мороку віків лунають наші духовні пісні.
|
