|
Мало кому вдавалося поласувати яблуками та сливами з саду, який належить Президенту України Віктору Ющенку. Журналісту із Закарпаття пощастило ступати на святій для Віктора Андрійовича землі...
Сливи з президентського саду
Бути на Сумщині і не відвідати Хоружівку не можна. Як свідчить історія, мала батьківщина Президента – це давнє село. За гетьманства Івана Мазепи воно належало козацькому полковнику Гамалії, який у часи шведської війни приєднався до Мазепи і виступив проти Петра І. За це російські війська зруйнували Хоружівку і понищили винні підвали, залишки котрих збереглися донині. Історія стверджує, що тут російська армія незаплановано зупинилася на три доби, упродовж яких солдати спустошували бочки з вином. Вражає й сучасний стан села, видно, що для його розбудови доклав руку Президент. Незважаючи на те, що в селі мешкає трохи більше тисячі жителів, тут є соціальний будинок – кімнати для молодих спеціалістів, які приїхали сюди на роботу з інших регіонів, величезний корпус експериментального будинку для дітей-сиріт, розрахований на 72 місця (до речі, таких будинків для сиріт в Україні функціонує всього два), будинок для перестарілих, доволі сучасний навчально-виховний комплекс з футбольним та спортивним майданчиками - тут знаходяться спортивні знаряддя для виконання оздоровчих фізичних вправ.
Слід відзначити, що Хоружівка до голодомору 1932-1933 рр. була великим селом, де мешкало більше 10 тисяч селян, а після цих страшних років у селі з’явилося аж 12 кладовищ, а населення складало трохи більше тисячі людей. В той час у спустошені голодомором українські села з території прилеглих областей РРФР переселяли цілі села. Як стверджують місцеві, й до сьогодні на Сумщині є села російські і українські. Різниця між ними відчувається одразу. А проявляється вона в тому, що в українських селах можна купити самогон, а от в російських катма. Горілка, як розповів у приватній розмові місцевий чоловік, у російських селян випивається ще на рівні браги.
На пагорбі у Хоружівці під протекторатом Президента будується церква, а перед нею вже відкритий меморіал жертвам голодомору. Біля підніжжя постаменту встановлені невеличкі хрести, які собою утворюють один велетенський хрест, тут же стоїть покривлений плуг, який символізує викривлену політику сталінізму в досить-таки урожайний рік на Україні. Над великим хрестом - постать зажуреної маленької дівчинки, яка притискає до себе сумнозвісні «п’ять колосків». У церкві Святих Андрія та Катерини ще тривають оздоблювальні роботи, які проводять спеціалісти із Львівського художнього інституту. Церква поділяється на дві частини: верхню (літню) церкву – Св. Андрія та нижню (зимову) - Св. Катерини. На місці церкви колись стояв будинок поміщиці Хартманші, а навпроти досі є ставок Панський. В ньому купалися лише дворяни, простим селянам входити в воду не дозволялося. Але з приходом радянської влади будинок поміщиці розібрали, чудовий сад перед будинком вирубали.
Поряд з мальовничим старим корпусом школи, збудованим ще царським шкільним земством у 1913 р., звели подібні нові сучасні корпуси, які формою нагадують найперший корпус. Саме в цій школі працювали батьки Віктора Андрійовича.
Звісно, завітали ми й у будинок, де виріс Президент. На ґаздівстві у Віктора Андрійовича розкинулися дві новозбудовані цегляні невеликі хатинки, трохи вище стоїть ще одна дерев’яна гуцульська хата. У дворі є колодязь, а в кінці – невеличка оранжерея. Поза хатою – хороший сад зі сливами, грушами, яблуками та горіхами. Вважав собі за честь ласувати яблуками та грушами з президентського саду. Повірте, таких гарбузів, як у Віктора Андрійовича на городі, на Закарпатті не бачив. Мабуть, кожен з них мав мінімум по півцентнера. Після смерті мами Віктора Ющенка зараз тут ніхто не живе, лише раз у раз сюди навідується родина Ющенків. Тим не менш доглядає господарство сусід, адже тут ще живуть три курки та коза. Пасіки знайти не вдалося. Як зазначив наш екскурсовод, раніше вона була, а тепер нема, нікому доглядати бджіл. Однак хлібом з медом та берегівським «Чизаєм» на президентському обійсті нас почастували… Оглядальник з президентського двору пропонував мас-медійникам і гарну кішечку. Та куди ж її в дорогу брати… За городом знаходиться кладовище, де поховані батьки Ющенка. Над їхніми могилами встановлені однакові монументи.
Вечоріло, тож разом з керівництвом району відправилися на щедру вечерю. Після теплого прийому, влаштованого на Недригайлівщині, журналісти під акомпанемент народних пісень у власному виконанні доїхали до комфортного готелю «Шафран». Кілька слів про наше місце нічлігу. Видно, що господар готелю або ж виходець зі Сходу, або ж прихильник цієї культури. Своєю формою та внутрішнім інтер’єром готель схожий на помешкання султана чи якогось східного вельможі. Коли нас обслуговували в ресторані готелю «Червона карта», то ледь не уявив себе справжнім султаном. Вмостившись на зручній софі, споглядав, як дівчата в азіатських нарядах, правда, без паранджі, підносили нам наїдки та напої…
Місто Кондратьєва та Харитоненка
Останній день нашого перебування був присвячений екскурсії по Сумах. Суми починають свою історію з 25 червня 1655 року. Московський цар Олексій Михайлович писав прохання до Білоцерківського полку Герасима Кондратьєва про дозвіл поселитися на цих землях. До 1654 р. тут були лише слободи – невеликі поселення, від того й назва Слобідська Україна. Тобто ця територія взагалі довгий час була нічиєю. Лише з 1654 р. після Переяславської угоди ця територія підпала під протекторат московського царя. Але фактично його влада тут була формальною. Цікаве й походження самої назви міста. Кажуть, що тут колись жив козацький отаман Сумин, від його імені і пішла назва. Є й інша версія – коли сюди зі своїм полком прибув Герасим Кондратьєв з сусідньої Київщини, під час будівництва фортеці тут розкопали три сумки, які тепер увіковічнили на гербі міста, від того й назва Суми. Третя версія – від річки Сумки.
Найстарішою кам’яною спорудою Сум є Воскресенська церква, збудована на місці старої дерев’яної у стилі українського бароко за кошти сім’ї Кондратьєвих. Родина з козацької старшини в царській Росії стала дворянським родом. Нащадки Кондратьєва командували і сумським, і охтирським гусарськими полками, мали багато земельних володінь. На жаль, досі так і не знайшли місце поховання засновника Сум.
Церква, окрім сакральної функції, виконувала і оборонну. За радянських часів її врятувало від руйнування лише те, що тут розмістили музей народно-прикладного мистецтва. Вельми цікава історія трапилася з пам’ятником великому сумському цукровому капіталісту Харитоненку, котрий за свого життя багато зробив у цьому місті. На кошти жителів міста ще у 1899 році йому звели пам’ятник на повний зріст. А от в радянські часи архітектори вирішили «зекономити» на будівництві нового постаменту Іллічу і просто замість голови Харитоненка встановили голову вождя революції. Так і було аж до здобуття Україною незалежності, коли знову обличчя Харитоненка повернулося на своє місце. Позаду пам’ятника гарна альтанка – це теж своєрідна історична пам’ятка. Вона зроблена без єдиного цвяха. Спочатку на місці альтанки вчені з Санкт-Петербурга шукали нафту, але так і не знайшли. На місці пустих свердловин й вирішили поставити альтанку. З царських часів у ній на вихідні публіку розважав духовий оркестр. Ця традиція збереглася й донині. Правда, тепер через те, що на цілі Суми залишився всього-навсього один духовий оркестр, то традиція час від часу порушується.
Одна з відомих архітектурних споруд – це Спасо-Преображенський кафедральний собор, або, як її в народі називають, Соханівська церква – ще одна історична пам’ятка Сум, збудована у 1771 році, яка відтоді ще тричі кардинально перебудовувалася. Історики стверджують, що куполи церкви були покриті золотом, але в часи війни, щоб не приваблювати німецькі бомбардувальники, їх замалювали зеленою фарбою. В 1947 році, коли верхній шар фарби почали здирати, разом з нею здерли і золоте покриття. В храмі знаходиться Корсунська чудотворна ікона Божої Матері. На ній не видно лику Божої Матері, через те, що під час пожежі вона дивом вціліла, та лик не зберігся. Місцеві люди кажуть, що всі бажання, які загадують біля ікони, збуваються.
Ще одним визначним місцем у Сумах є пам’ятник Тарасу Шевченку. Як стверджує наш екскурсовод, саме з цього місця вперше в Україні у 2004 році студенти вийшли на акцію протесту, яка була спрямована проти об’єднання двох вузів – Педагогічного та Аграрного університетів в один. З цього практично й почалася в Сумах Помаранчева революція.
Як і в більшості східноукраїнських міст, в центрі Сум є своя Червона площа – своєрідна візитна картка міста.
У Сумах є ще два знамениті архітектурні об’єкти, пов’язані з іменем цукрового короля Російської імперії Павла Харитоненка. Це два надмогильні пам’ятники – „Ангел” та „Голгофа”. Перший ще за свого життя він поставив своїй трилітній доньці, яка втопилася у басейні. Постамент зображує, як ангел несе дівчинку на небеса. В часи Другої світової війни фашисти полювали на ці статуї, але сумські патріоти сховали їх, закопали в землю, а після війни знову встановили на звичне місце. Копії з цих скульптур помістили аж в самому Луврі. Автором їх на замовлення Павла Івановича Харитоненка був відомий французький скульптор Аристарх Круазі. Свого часу цукровий магнат виклав за ці творіння кругленьку суму – більше мільйона карбованців.
На жаль, через брак часу наша делегація не встигла оглянути ще кілька визначних місць у Сумах. Після шикарного обіду у ресторані „Червона карта” готельного комплексу „Шафран” нас чекала дорога додому.
Роман СЕНИШИН, газета «НЕДІЛЯ»
Ужгород - Суми - Ужгород
|
