|
У гірському селі Нижній Бистрий Хустського району проживає 2256 чоловік у 721 дворогосподарстві. Стіни осель нижньобистрянців оздоблені фуканими картинами. Туристи називають їх витворами мистецтва.
53-річна Ганна Попович працює у місцевій закусочній 30 років. Два роки тому долучилась до розвитку сільського зеленого туризму. Тепер її хата є садибою для туристів. Жінка запрошує ввійти. У коридорі справа на стіні зображений ліс, водопад. У вітальні на всій стіні справа – морський прилив, хвилі, чайки, водопад, фрагмент замку.
- Ремонт робили чотири роки тому, а стіни такі чисті, ніби вчора білені. У жодному місці не трісло, - радіє Ганна Дмитрівна. – Тоді на зміну генґерам прийшла мода на фуканя. Почули про молодого майстра Петра із Буштина Тячівського району. Він робить не лише побілку, фукає стіни, а й малює своїми фукалами прекрасні картини у ресторанах, кафе у навколишніх районах. Бистряни дуже хвалили його роботу. Я теж захотіла мати таку параду у своїй хижі, - зізнається господиня.
Розповідає, що Петро прийшов одного дня після обіду з підсобником. До вечора пошпаклювали всі п’ять кімнат: вітальню, дитячу, спальню, кухню, коридор і один раз побілили вапном. Наступного дня чоловік за чотири години побілив вдруге кімнати, за допомогою спеціальних лекал та пристроїв зробив емульсійними фарбами фукані візерунки на стінах та на частині стель, нафукав від руки дві картини.
- Петро свою роботу робив, як електричний. 140 квадратів привести у порядок за такий малий час, це щось. Такого спритного чоловіка бачила вперше у житті, - сплескує у долоні. – Зазвичай, із тими майстрами одні клопоти – і то йому подай, і це принеси. А Петро приніс із собою всі інструменти і фарби.
За роботу Ганна Попович майстру заплатила 110 доларів (на той час один долар коштував п’ять грн. пр.авт. Т.Г.).
- Тоді це були не малі гроші. Побілка та фуканя коштували 100 доларів. Окремо заплатила 10 доларів за картини – по 5 за кожну. Тепер така робота коштує десь 300, а то і 350 доларів, - водить рукою по стіні.
Каже, що хотіла такий ремонт зробити у закусочній.
- Петро прийшов, а у той час якраз світла у селі не було, - скаржиться. - Петро почекав годину і пішов, бо в нього були інші замовлення. Потім хотіла з ним зв’язатися, та загубила номер його телефону.
Ганна Попович живе з чоловіком Іваном, сином Михайлом, невісткою Наталкою та двома онучками – дворічною Веронікою та Даринкою, двомісячною. Родина накопичує гроші, аби наступного року поштукатурити, зробити фасадні роботи будинку. Хату з цегли Ганна побудувала з чоловіком у 1990 році.
Тетяна ГРИЦИЩУК, газета «НЕДІЛЯ»
фото автора
| 
