|
над виготовленням бочки працює два роки
Робити дерев’яні бочки – якщо це й не мистецтво, то справа точно не з легких. Виявляється, щоб виготовити одну бочку, потрібно для неї готувати матеріал упродовж двох років. Таких правил дотримується майстер-бочкар з с. Мідяниця, що на Іршавщині, Василь Матьола.
Як і будь-яка робота, ця теж починається з матеріалу. Який-небудь для бочки не підійде - лише дуб та акація. А ще треба запастися металевими обручами, які Василю нарізають з металевих листів на іршавському «Ремстанку». Потім дерево упродовж двох-трьох років сушиться. Після сушки дерево колеться на кльопки, а лише потім починають робити бочки.
Ремеслу бочкаря його навчив покійний тесть. А першу власну бочку Василь зробив у 22 роки, тепер йому 58. Конкретно визначити час роботи над однією бочкою Василь не може, але каже, що дерев’яні двері робить набагато швидше і легше, аніж бочку. Свою продукцію Василь продає, до нього за бочками приїздять з усієї області.
Клієнтів знаходять по-різному: одні приходять додому, інші бочки продають на ринку в Мукачеві. Василь бідкається, що мало покупців на бочки, і мусить орієнтуватися лише на замовлення. Коли хтось замовить бочку - тоді й робить.
Раніше Мідяниця славилася майстрами-бочкарями, майже в кожному третьому дворі виготовляли дубові бочки. Тепер на ціле село залишилося всього три ремісники, та й по області їх не так багато. Василь стверджує, що молоді не хочуть вчитися цій справі, бо це важка праця і вона не приносить швидких грошей. Тут потрібно спочатку вкласти – вичекати, зробити, а вже потім отримати гроші.
«Матеріал тепер дуже дорогий, тому часто працюю, так би мовити, на бартер, - за матеріал роблю бочки. Бо лише за те, щоб привезти дуб, необхідно викласти близько 500-700 грн. Приблизно стільки ж коштує одна дубова бочка. А один кубометр відбірного дуба вартує близько 1000 грн.». Каже, що в цій роботі йому допомагає дружина, разом з ним вона чистить та шліфує бочки, коли сам не встигає. Василь стверджує, що якби був попит на продукцію, то зробив би ще більше, а так не є сенсу виробляти лишні, щоб стояли, а потім розсохлися. Правда, в цьому році, за словами майстра, більш-менш купували бочки, особливо великі для закваски. «Нарешті люди зрозуміли, що не варто економити на здоров’ї», - каже мідянський бочкар.
Тим не менш, Василь наразі збирається їхати в Чехію на заробітки, бо з прибутку з одних бочок вижити важко.
А ще Василь каже, що квашена капуста і вино з дубової бочки мають неперевершений смак.
Роман СЕНИШИН, газета «НЕДІЛЯ»
|
