У 2009 році держава зможе погасити свої борги перед зовнішніми кредиторами. Однак дефолт загрожує відразу кільком великим українським компаніям і банкам
Першою у світі країною, що оголосила дефолт через нинішню економічну кризу, може стати, здавалося б, благополучна Ісландія. Країна гейзерів опинилася на межі дефолту через неплатоспроможність Центробанку і націоналізованих цього року фінустанов, загальний зовнішній борг країни у 12 разів перевищує ВВП Ісландії. На допомогу сподівається і найбільший банк країни Kaupthing, який випустив у 2006 році цінних паперів на суму 50 млрд єн (близько $490 млн) і оголосив наприкінці жовтня 2008-го про неможливість виплати відсотків за ними.
Повторити долю Ісландії можуть Пакистан, Аргентина, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія. Пакистану на погашення зовнішнього боргу в 2009-му потрібні $3 млрд, тоді як за 2008-й золотовалютні резерви країни зменшилися до $4,3 млрд. Кредитувати найбіднішу на континенті країну ніхто не зважується, хоча вже в лютому вона має повернути понад $500 млн.
За оцінками виконавчого директора МВФ Домініка Стросс-Кана, дефіцит поточного рахунка країн Балтії у 2008 році сягне 14% ВВП (у Латвії — 25% ВВП). В умовах обмеженості кредитних ресурсів та їх подорожчання такий показник є критичним для країн-боржників. Ситуація ускладнюється обвальним зниженням темпів економічного зростання в Латвії та Литві, а в Естонії взагалі спостерігається рецесія.
Проблеми Угорщини — великі зовнішні борги, сповільнення темпів зростання економіки до 2,5%, гострий дефіцит іноземної валюти, що вже призвели до різкого падіння курсу форинта (з вересня на 45% щодо долара). Утім, на відміну від Пакистану Угорщина отримає фінансову допомогу: $25,1 млрд виділять МВФ, Євросоюз та Світовий банк.
Деякі економісти вважають, що дефолт (відмова від своєчасних платежів за позиками, виплати відсотків, виконання зобов’язань перед кредитором) загрожує й Україні. Криза ліквідності, дефіцит валюти, зменшення золотовалютних резервів підривають платоспроможність країни і корпоративного сектору. Валовий зовнішній борг країни на 1 липня 2008 року перевищував $100 млрд, що становить 60% ВВП. Навіть скупий на сенсації голова НБУ Володимир Стельмах зізнався, що країна сама не впорається з нестабільністю фінансової системи, якщо не отримає кредит від МВФ у розмірі $16,4 млрд.
Час розплати
Доки економіка України розвивалася високими темпами, а ВВП країни щороку зростав на 5–7%, закордонні кредитори не побоювалися надавати державі й місцевим компаніям нові позики. Але вже при перших ознаках фінансової або економічної нестабільності механізм запозичення, як правило, дає збій. Кредитори або взагалі відмовляються надавати позики, або якщо й погоджуються, то лише під дуже високі відсотки. У цьому випадку борговий пузир зазвичай лопається. Країни і компанії, не маючи можливостей для рефінансування боргів, оголошують дефолт.
Утім, більшість економістів переконані, що у найближчий рік Україні не загрожує навіть технічний дефолт (ситуація, коли позичальник порушив договір позики, але фізично його виконувати може), не кажучи вже про суверенне банкрутство. Наступного року Україні належить виплатити за державними боргами лише $2,2 млрд: $1,6 млрд за зовнішніми позиками, з яких близько $700 млн припадає на євробонди, розміщені урядом Віктора Януковича у швейцарських франках, і 3,7 млрд грн — на внутрішні борги.
Розрахунки показують, що Україна без проблем впорається з погашенням своїх зобов’язань. Як основний індикатор суверенного дефолту економісти найчастіше використовують співвідношення держборгу до ВВП. У 1998-му, коли наша країна оголосила технічний дефолт, цей показник, за даними МВФ, сягав 37,6%, на середину цього року він не перевищував 9%. На 1 липня 2008-го зовнішній державний борг становив $15,2 млрд. У листопаді, після отримання Україною першого траншу МВФ, зобов’язання уряду перед зовнішніми кредиторами збільшилися майже до $20 млрд.
Щоправда, такий підхід до оцінки ризику банкрутства держави деякими інститутами піддається критиці, оскільки не відображає реальних можливостей країни погасити свої зобов’язання. Зовнішній борг номінований здебільшого в доларах, а внутрішній борг і ВВП розраховують у гривні, тому значні коливання валютного курсу (що, власне, і спостерігається сьогодні в Україні) можуть істотно підкоригувати показник рівня держборгу до валового продукту не на користь країни-боржника. До того ж розплачуватися з кредиторами доводиться за рахунок державного бюджету, обсяги якого хоча й змінюються пропорційно ВВП, але все ж таки в рази менший від нього.
Тому деякі економісти визначають якість держборгу з огляду на співвідношення зовнішніх зобов’язань країни та обсягу експорту (що вищий його рівень, то легше позичальникові сплачувати борг у валюті). Критичною для держави є ситуація, коли держборг перевищує половину річної виручки експортерів. В Україні поки що і з цим усе гаразд. У 2007 році український експорт перевищив $60 млрд, а за дев’ять місяців 2008-го — $62,4 млрд. Щоправда, у 2009-му обсяги експортних поставок можуть істотно зменшитися, однак, найімовірніше, не до критичного рівня. У нашому випадку це $40 млрд.
Ризик суверенного дефолту істотно зростає, якщо поточні виплати за зовнішнім держборгом перевищують 15% загальної суми зобов’язань країни (корпоративних і державних). В Україні цей показник у 2009 році становитиме лише 1,6%. «Навіть якщо інвестори пред’являть до оферти облігації, а виплачувати погашення доведеться за курсом 6 UAH/USD, держава впорається зі своїми зовнішніми зобов’язаннями, хоча, мабуть, це буде великим навантаженням для бюджету», — каже аналітик ІК Dragon Capital Олена Білан. За бюджету в 300 млрд грн уряд, звісно ж, знайде 15 млрд грн на погашення своїх боргів 2009 року, тим більше що Нацбанк може продати валюту державі за будь-якою ціною, якщо знадобиться, навіть по 3 грн за долар.
Фактор страху
Утім, Україні загрожує хвиля корпоративних дефолтів. Неможливість залучити кредитні ресурси або інвестиції через світову фінансову кризу, значне зниження попиту на українську продукцію на світовому і внутрішньому ринках, дефіцит ліквідності можуть призвести до банкрутства кількох десятків компаній з високим борговим навантаженням.
При цьому боржникам може банально забракнути валюти — в 2009 році держава й корпоративний сектор мають виплатити за зовнішніми боргами близько $50 млрд. Золотовалютні резерви Нацбанку, які поки що перевищують $30 млрд, можуть покрити потребу боржників у валюті на 60–65%. При цьому в результаті валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку резерви поступово зменшуються. «У вересні — на початку листопада регулятор використав близько $4 млрд для підтримання курсу гривні», — каже виконавчий директор центру «CASE Україна» Дмитро Боярчук. З такими темпами, за оцінками економіста, резервів Нацбанку може вистачити щонайбільше на рік.
Позичаючи в МВФ $16,4 млрд, уряд явно враховував і можливий дефіцит валюти у 2009-му. Багатомільярдні виплати компаній і банків за зовнішніми боргами збіглися зі зростанням дефіциту торговельного балансу, різким зниженням валютної виручки експортерів та інвестиційного потоку.
За підсумками 9 місяців 2008-го від’ємне сальдо поточного рахунка платіжного балансу (враховує торговий баланс, баланс послуг і некомерційних платежів), за даними НБУ, сягнуло $8,4 млрд, зрісши більш ніж учетверо порівняно з аналогічним періодом минулого року. При цьому очікується, що в 2009-му дефіцит торговельного балансу (різниця між експортом та імпортом) може зрости з нинішніх $14,2 до $15–20 млрд.
Зараз важко спрогнозувати, яким буде розрив за поточним рахунком платіжного балансу. Надходження прямих іноземних інвестицій однозначно істотно не вплине на сальдо: приплив і відплив інвестицій буде приблизно однаковим. Розмір дефіциту визначать обсяги нерефінансованих кредитів, а також експорт та імпорт.
Темпи зростання експорту почали сповільнюватися ще в середині літа. Якщо в липні вони сягали 80% порівняно з попереднім місяцем, то в серпні та вересні знизилися до 60% на місяць через падіння світового попиту на продукцію українських метпідприємств і хіміків. Вочевидь, тенденція скорочення обсягів експорту продукції цих галузей найближчим часом збережеться. Недонадходження валюти від металургів і хіміків певною мірою компенсується виручкою сільськогосподарського сектору, внесок якого в експорт за 9 місяців 2008 року перевищив 8%. Ціни на зернові на світовому ринку знизилися до рівня 2006-го, але при цьому зернотрейдери у кілька разів збільшать обсяги поставок. Цього сезону Україна зібрала понад 52 млн тонн зернових, з яких 24–25 млн тонн буде продано на зовнішньому ринку. Однак, найімовірніше, зернотрейдери не робитимуть погоду на валютному ринку. Верховна Рада відмовилася надати НБУ право здійснювати обов’язковий продаж експортерами частини валютної виручки, тому зернотрейдери, як і раніше, не поспішатимуть позбуватися валюти.
Темпи зростання імпорту, навпаки, збільшувалися й у вересні сягнули пікового значення з початку року — 67,5% порівняно з аналогічним періодом 2007-го. Імпорт розширився за рахунок збільшення поставок в Україну енергоносіїв, нафтопродуктів, обладнання і транспортних засобів (57,5% у структурі імпорту за підсумками восьми місяців 2008-го).
Однак згодом фінансова криза негативно позначиться і на обсягах імпорту. «З огляду на те що 2/3 імпорту забезпечують закупівлі промислового сектору, який зараз зупиняється, зменшення обсягів імпорту також є неминучим. Питання лише в тому, що скорочуватиметься швидше — експорт чи імпорт», — зазначає Дмитро Боярчук. Наразі швидше скорочується експорт, але уряд має намір змінити ситуацію, обмеживши ввезення в Україну багатьох категорій продукції. Під скорочення не потраплять лише товари критичного імпорту (ті, що не виробляються в Україні). На складанні такого списку наполягають і президент, і Нацбанк.
Сальдо платіжного балансу (включає рахунок поточних операцій і рахунок руху капіталів) в 2008 році, найімовірніше, буде ще додатнім, а в 2009-му його дефіцит, за оцінками Володимира Стельмаха, може становити близько $4 млрд. Зараз держава явно підіграє експортерам. У нинішніх умовах Нацбанк навряд чи опустить курс долара нижче ніж 5,5 грн. Як бачимо, він влаштовує гривневі гірки, щоб у спекулянтів зникло бажання заробляти на коливаннях курсів і відповідно зменшився ажіотажний попит на валюту. При цьому девальвація гривні — єдиний спосіб пожвавити експорт. За оцінками CASE Україна, за нинішнього рівня попиту і цін на українську продукцію металурги почнуть працювати в плюс, якщо курс національної валюти знизиться до 8 грн за долар. Але навіть девальвація гривні не врятує українську металургію, якщо її продукція залишиться незатребуваною на світовому ринку. «Можливо, у цьому випадку Нацбанк опустить гривню до 10 за долар», — припускає Дмитро Боярчук.
Корпорація боржників
Станом на 1 липня 2008 року зовнішній борг банківського сектору перевищував $38 млрд, зобов’язання інших секторів економіки — $46 млрд. У 2009-му банки і компанії мають погасити близько $45 млрд, але при цьому платоспроможність багатьох боржників викликає сумніви.
Компанія «XXI Століття» попередила інвесторів на Лондонській фондовій біржі про існування ризику невиконання деяких фінансових зобов’язань. У листопаді їй належить виплатити купонний дохід у розмірі $8 млн за єврооблігаціями на $175 млн. XXI Століття — публічна компанія, тому не приховує свої фінансові труднощі, але є величезна кількість приватних фірм, які залучили синдиковані кредити і проблеми яких ринок побачить уже після оголошення ними дефолту за своїми зобов’язаннями.
Близько 40% банківського боргу і 50% міжфірмових кредитів, що виникають у процесі міжнародної торгівлі, корпоративний сектор зможе рефінансувати. Навіть за нинішньої нестабільної ситуації на фінансовому ринку компанії та банки і далі залучають кредити. За оцінками Володимира Стельмаха, минулого місяця комерційні банки отримали на зовнішньому ринку $1 млрд. Приміром, у середині жовтня австрійський холдинг Raiffeisen Zentralbank Osterreich надав Райффайзен Банку Аваль позику на $180 млн до 31 грудня 2008-го з можливістю пролонгації на два роки. Ще $75 млн від материнського банку отримала компанія «Райффайзен Лізинг Аваль». Агрохолдинг «Астарта» — один із найбільших в Україні виробників цукру — візьме кредит на $25 млн у голландської компанії Financierings-Maatschappij voor Ontwikkelingslanden (FMO). Отримати нову позику на погашення попередньої зможуть українські «доньки» іноземних фінустанов, якщо в останніх не виникнуть серйозні фінансові проблеми. Надаватимуть ресурси в борг і стабільним міжнародним торгівцям під їхні операції.
Але все ж таки нерефінансованими у 2009 році залишаться зобов’язання українських компаній на суму близько $25 млрд. У найскладнішому становищі опиняться компанії, орієнтовані на внутрішній попит. Унаслідок девальвації гривні їхні зобов’язання вже подорожчали на 15%, зменшення ж доходів через падіння внутрішнього попиту на продукцію (послуги) загрожує боржникам банкрутством. На думку Дмитра Боярчука, перша хвиля корпоративних дефолтів може початися вже наприкінці 2008 року. В IV кварталі 2008-го банківський сектор має виплатити за своїми зобов’язаннями $4,3 млрд, інші сектори економіки — $4,5 млрд (включаючи торговельні кредити у розмірі $1,1 млрд).
Більшість корпоративних дефолтів, найімовірніше, закінчаться реструктуризацією боргів, відстроченнями платежів, можливо, частковим списанням зобов’язань. «Україна відчує дефіцит боргового капіталу, але якщо у випадку корпоративних банкрутств вимушена кредитна дієта протриває рік-півтора, то нездатність країни розплатитися за державним боргом може на 2–3 роки підірвати довіру до неї з боку кредиторів. Адже суверенні папери вважаються найнадійнішими», — прогнозує Олена Білан.
Корпоративні дефолти можуть призвести до зменшення надходжень до бюджету, внаслідок чого підвищиться ризик невиплати державою своїх боргів.
Мінімізувати негативні наслідки дефолтів компаній і банків можна за допомогою ефективного механізму банкрутств. «Дуже важливо, щоб уряд у своїх антикризових пакетах передбачив нормальний механізм банкрутства підприємств, щоб забезпечити швидку зміну власників. І тоді процес відновлення економічного організму відбудеться досить швидко — за рік-півтора», — вважає Дмитро Боярчук.
У нещодавно ухваленій антикризовій програмі Кабмін передбачив спрощену процедуру зміни власника лише для банків. У разі виникнення загрози неплатоспроможності банку всі рішення щодо його оздоровлення прийматимуть загальні збори акціонерів, на які можуть бути запрошені, зокрема, і потенційні інвестори фінустанови. Акціонерам банку надається першочергове право на купівлю акцій додемісії або додаткових часток у статутному капіталі. Протягом двох банківських днів після прийняття рішення про капіталізацію банку покупці зобов’язані внести як оплату не менш ніж 20% вартості акцій (або часток), а протягом наступних десяти днів — решту суми.
Водночас у чинному законодавстві про банкрутство підприємств зміна власника передбачена лише у випадку тривалої процедури санації, що може затягтися на кілька років.
Наука не платити
Якими можуть бути наслідки оголошення суверенного дефолту
Останній сплеск дефолтів відбувся 1997 року під час кризи азійських фінансових ринків, коли загальний обсяг простроченого суверенного боргу країн-позичальниць сягнув $77 млрд. Як свідчать дослідження, інвестори доволі довго з недовірою ставляться до країни, яка оголосила дефолт, що позначається на спредах за її облігаціями і кредитному рейтингу, а також ставці за кредитами. Кармен Райнхарт з Університету Меріленду і Кеннет Рогофф, професор Гарварда, стверджують, що для держав, які не зуміли вчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями в 1970-ті, відсоткова ставка була на 50 базисних пунктів вища, ніж для країн із хорошою репутацією. Навіть після того як рівень боргу щодо ВВП приходив у норму і виявлявся нижчим, ніж в інших державах, кредитний рейтинг країн, які пережили суверенний дефолт, був все одно гіршим, а спред за їхніми облігаціями більшим. Після оголошення дефолту борговий ринок для країни відкривається через 3,5 місяця — 4 роки.
Процес реструктуризації боргів зазвичай відбувається на шкоду кредиторам. Деякі інвестори намагаються судитися з урядами, але навіть позитивне рішення суду не завжди завершується виплатою.
Дефолт по-аргентинськи…
У 2002 році уряд Аргентини оголосив, що не зможе погасити зовнішній борг у розмірі $81,8 млрд. Дефолту передували збільшення дефіциту платіжного балансу і погіршення боргової позиції країни на тлі економічної рецесії. Уряд спробував профінансувати дефіцит за рахунок місцевих банків, у результаті чого держборг щодо активів всієї банківської системи зріс із 15,5% наприкінці 2000-го до 21,5% наприкінці 2001-го.
Реструктуризація держборгу перед банками та епізодичне вилучення депозитів переросли у відплив грошей аргентинців із фінустанов (банки протягом кількох місяців втратили 20% вкладів), серйозно похитнули всю банківську систему. Уряду довелося терміново запровадити заборону на дострокове повернення депозитів.
На початку 2002 року Аргентина оголосила дефолт і ввела змінний курс песо. Крім того, уряд оголосив про переведення банківських активів в іноземній валюті в песо за курсом один до одного. Водночас банківські зобов’язання конвертувалися за курсом 1,4 песо за долар. Асиметрична конвертація призвела до величезних втрат фінустанов та істотного зниження кредитування приватного сектору, частка якого щодо ВВП зменшилася з 20,8 до 10,8%. Обсяги ВВП Аргентини скоротилися на чверть.
Після трирічних переговорів 76% кредиторів Аргентини пристали на пропозицію уряду обміняти боргові зобов’язання на нові, які передбачали списання двох третин боргу.
…і по-російськи
«Росія сіла на «голку» західних кредитів. Олігархи, ніби не помічаючи загальної небезпеки, і далі гризуться між собою за останні шматки колишньої держвласності. Усе це неминуче має закінчитися повномасштабною фінансовою кризою», — заявив Джордж Сорос у березні 1998 року. Пророкування фінансиста вкотре справдилися. Каталізатором кризи стала паніка на фінансових ринках Південно-Східної Азії. У серпні 1998 року російський уряд оголосив про дефолт і перехід на змінний курс рубля у межах нового валютного коридору від 6 до 9,5 RUS/USD. Загальний держборг уряду РФ на той час збільшився до $230 млрд (відношення держборгу до ВВП сягнуло 130%).
«Основними причинами кризи 1998 року були бюджетний дефіцит (нездатність уряду збирати податки з компаній-«олігархів», включаючи Газпром) і різке погіршення умов торгівлі: зниження цін на нафту», — каже професор Російської економічної школи Костянтин Сонін. Крім того, одним із чинників кризи, на думку експертів, була підтримка Центробанком невиправдано завищеного курсу рубля щодо американської валюти.
Азійська фінансова криза та оголошений у Росії дефолт змусили іноземних інвесторів виводити гроші з ринків, що розвиваються, зокрема з Росії. Падіння цін на нафту і відплив інвестицій призвели до девальвації рубля. Якщо в серпні 1998 року офіційний курс рубля становив 6,29 RUS/USD, то до кінця грудня він знизився до 20,65 RUS/USD.
На думку Костянтина Соніна, з економічного погляду російська влада не відчувала гострої потреби оголошувати дефолт за суверенним боргом, навпаки, рублями, що різко знизилися в ціні, було легше розплачуватися, але це зробили заради порятунку тих самих «олігархів» (для полегшення їхніх дефолтів).
Реальна криза виявилася короткостроковою, і падіння економіки швидко змінилося зростанням. «Девальвований рубль, консервативна макроекономічна політика уряду (спочатку Єльцина — Примакова, потім Путіна) і зростання світових цін на нафту стали основними причинами початку швидкого економічного під-йому», — резюмує Костянтин Сонін.
|
