|
На межі тисячоліть від 40 до 60% фінансових операцій у світі обчислювалися у доларах. Понад 50 років долар був головною одиницею національних валютних резервів – зараз на нього припадає до двох третин валютних запасів. Чому саме долар став світовою валютою, і чи втримає він це звання під час нинішньої світової кризи?
Гроші рухають світом. Споконвіку і до кінця 19 століття головною світовою валютою було золото, а національні грошові одиниці лише відбивали вміст дорогоцінного металу. Проте на початку 20 століття видобуток золота припинив покривати потреби індустріального розвитку, колоніальної системи, політичні зміни, і, нарешті, Перша Світова війна остаточно підірвала “золотий стандарт” валют більшості розвинених країн світу. Згодом відсутність якогось іншого стандарту чи мірила спричинила безлад у світовій торгівлі, що, разом із кризою виробництва і споживання, стало однією із головних причин Великої депресії 30-х років.
Багато оглядачів, коментуючи підсумки лондонського самміту Великої двадцятки, що відбувся минулого тижня, згадують іншу лондонську зустріч – 1933 року, коли керівники провідних країн світу могли покласти край безладу в економіці та відновити економічне зростання. Але тоді серед цих країн не було жодного лідера, який мав би сили і бажання наполягти на своєму баченні виходу із кризи. США – найбільша економічна потуга у світі після Першої Світової війни, - були знесилені Великою депресією, Британія, Франція та Німеччина були як ніколи розділені, і зустріч у Лондоні завершилася нічим. Чи радше, як зазначають експерти, ця конференція стала ще одним кроком на шляху до Другої Світової війни.
Але під час війни все змінилося – американську промисловість було відроджено завдяки величезним військовим замовленням, інфраструктура країни, на відміну від усіх європейських держав, не була ушкоджена, а сховища Форт Ноксу та сейфи американських банків були заповнені європейським золотом, тоді як сама Європа була вщент зруйнована і знекровлена. Ще до завершення війни США були готові розповісти світові про новий післявоєнний порядок.
У розкішному курортному містечку Бреттон Вудз, як і у Сонячній долині не міг не лунати Гленн Міллєр та його оркестр. Саме за назвою цього містечка у світі пам’ятають 3 літні тижні 1944 року, які визначили повоєнну економічну систему, хоча офіційно цю зустріч, у якій взяли участь 730 делегатів із 44 країн світу, називалася Конференцією Об’єднаних націй з монетарних та фінансових питань.
Саме у Бреттон Вудзі було вирішено прив’язати всі національні валюти світу до долара, а вже сам долар – до золота. Унція золота коштувала 35 доларів. Почалася ера долара як світової валюти. Цьому сприяла поява двох потужних міжнародних інституцій – Міжнародного валютного фонду, який мав забезпечувати стабільність світового валютного ринку, та Міжнародного банку реконструкції та Розвитку, згодом Світового банку, про заснування яких також було домовлено у Бреттон Вудзі. Провідний британський економіст Джон Кейнс, що був одним із ключових учасників конференції, назвав її рішення доленосними, навіть попри те, що у підсумкових документах більшість його пропозицій програли пропозиціям американського економіста Гаррі Уайта.
“Ніколи ще ми не були свідками настільки далекосяжних і масштабних пропозицій, які б забезпечували робочі місця зараз і гарантували зростання виробництва у майбутньому. Наша робота у Нью Гемпширі у оточенні прохолодних лісів і гір була тихою і непомітною. І я не певен, що світ зараз розуміє, які великі речі нині тут народжуються.”
Після завершення війни успіх Бреттон Вудзу було посилено і закріплено новою американської зовнішньою ініціативою – Планом відновлення Європи, або ж Планом Маршалла. Цей план Джордж Маршалл, тоді Державний секретар США представив у своєму виступі 5 липня 1947 року у Гарвардському Університеті. Його промова починалася словами, які могли бути сказані і сьогодні:
“Говорячи серйозно, у мене немає потреби нагадувати вам, джентльмени, що ситуація у світі є дуже серйозною. Це є очевидним для будь якої освіченої людини. Гадаю, що складності цій проблемі додає і те, що весь масив фактів і даних, які надають населенню преса і радіо, не дозволяє пересічній людині скласти ясне уявлення про глибину проблеми.”
Згідно із планом Маршалла, від 1948 до 1954 року США надали 16 країнам Західної Європи 17 мільярдів доларів фінансової допомоги, велика частка якої пішла на закупівлю американських харчів, техніки, оплату праці фахівців. Із 13 мільярдів допомоги, виділеної до 1951 року, 3.4 мільярди доларів пішли на закупівлю сировинних товарів із США, 3.2 мільярди на американські харчі та добрива, 1.9 мільярдів – на обладнання та машини, 1.6 мільярдів – на паливо.
Але ці інвестиції зробили свою справу – повоєнна економіка Європи почала відновлятися темпами, які у деякі роки сягали до 35%. Крім того, покликані стимулювати міжнародну торгівлю, Бреттон-Вудські угоди також зробили свою справу, і під кінець 50-х золотих запасів США не стало вистачати для забезпечення долара. Проте спроби зберегти золоте наповнення американської валюти тривали ще близько десяти років.
Тим часом гонка озброєнь і холодна війна із радянським блоком, В’єтнамська війна, призвели до стрімкого зростання державних витрат, інфляції та значно послабили долар.
Кілька країн одночасно, зокрема, Британія і Франція, почали вимагати обміну доларів із своїх резервів, на золото. Користуючись нестабільністю валютного ринку, спекулянти намагалися отримати свою частку прибутків. Все це призвело до того, що президент Ричард Ніксон був змушений фактично денонсувати Бреттон-Вудські угоди. Його промова 15 серпня 1971 року, у якій він оголосив тримісячний мораторій на підвищення зарплат та контроль над цінами, 10% додатковий податок на імпорт, і, найважливіше, відмовився від вільної конвертації доларів на долото, згодом дістала назву “ніксонівський шок”.
“Останніми тижнями спекулянти оголосили справжню війну американському долару. Міцність національної валюти витікає із міцності національної економіки. А американська економіка є набагато сильнішою, аніж будь-яка інша у світі. Відтак, я віддав розпорядження міністру фінансів вдатися до необхідних кроків, аби захистити долар від спекулянтів.”
До того ж, США почали втрачати статус першої і беззаперечної економічної потуги у світі – зростання у Європі та Японії відбувалося швидшими темпами. Проте і після кризи початку 70-х світ все одно не відмовився від долара. Більшість фінансових чи торгівельних розрахунків у світі і надалі відбувалися чи обчислювалися у доларах, а відтак, долар де-факто залишався світовою валютою. У 80-х частковою заміною долару вважали японську ієну, згодом, у 90-х почали говорити про євро, але і тут на заваді стояли не тільки економічні міркування, але й небажання країн мати переваги, але й нести відповідальність, що нині покладено на США.
Нового дихання долару як світовій валюті, так і створених у Бреттон Вудзі МВФ та Світовому банку надав розпад Радянського Союзу. Відкриття кордонів і ринку, гіперінфляція початку 90-х, міжнародна фінансова допомога всім колишнім радянським республікам зробили долар найстабільнішим та найбажанішим засобом розрахунків на всьому пострадянському просторі, а ім’я директора-розпорядника МВФ Мішеля Камдесю увійшло у кожен дім. Про нього навіть складали пісні у КВН – гумор був зрозумілий для всіх громадян СНД. Але криза кінця 90-х знову дещо підірвала авторитет інституцій, створених у Бреттон Вудзі – МВФ, Світового банку, а вихід на світову сцену нових економічних гравців – Китаю, Індії, Росії – почав підривати авторитет долара як світової валюти.
Ще у серпні 2007 року двоє китайських вчених запропонували керівництву країни продати частину доларів із валютних запасів Китаю, аби обвалити курс долара, і припинити тиск американської адміністрації на Китай із метою примусити Пекін зміцнити курс юаня, і у такий спосіб ускладнити китайський експорт. На них звернули увагу, проте залишили без відповіді.
Але це було до початку економічної кризи. Тоді американські ринки зростали шаленими темпами, і виглядали локомотивами фондових та фінансових ринків у всьому світі. Проте із крахом спочатку іпотечного, а згодом фінансового та фондового ринків у США впродовж двох останніх років, ставлення до заяв китайського керівництва змінилося, адже саме Пекіну належать американські державні цінні папери на загальну суму у майже 740 мільярдів доларів. Китай також має найбільші у світі валютні резерви у понад трильйон доларів. А тому нещодавні заклики прем’єр-міністр Китаю Вен Жібао до адміністрації США зробити все можливе, аби зберегти безпечність американських цінних паперів, що належать Китаю, були сприйняті серйозно:
“Ми занепокоєні безпекою наших активів, і я би хотів закликати США зробити все можливе, аби захистити китайські інвестиції у американські державні папери.”
Крім того, наприкінці березня цього року голова китайського центробанку Чжоу Сяочуань у статті, оприлюдненій на сайті банку, закликав відмовитися від долара, як світової валюти, і перейти до нової системи розрахунків, заснованій на використанні спеціальних прав запозичення - кошику валют, що складається із долара, євро, фунта стерлінгів та ієни, яким користується МВФ. Як вважає китайський посадовець, тоді глобальна економіка менше залежатиме від політики окремих країн, особливо, якщо до кошику додати валюти інших країн світу із потужною економікою.
Ці пропозиції знайшли жваву підтримку в Росії, яка вже якийсь час просуває ідею розрахунків за російські енергоносії у російських рублях. Порада порушити питання про майбутню світову валюту навіть містилося у пропозиціях російської делегації до лондонського самміту Великої 20.
“МВФ має отримати завдання дослідити доречність розширення кошику валют, ... а також формування нової наднаціональної валюти для використання у міжнародних розрахунках.”
Цей “вітер зі Сходу” викликав миттєву і жваву реакцію у Вашингтоні. Президент США Барак Обама заперечив нагальну потребу у запровадженні нової світової валюти:
“Не думаю, що зараз є потреба у світовій валюті. Долар є надзвичайно міцною грошовою одиницею, за якою стоїть потужна економіка та стабільна політична система.”
Міністр фінансів США Тімоті Гайтнер також відкинув можливість того, що у найближчому майбутньому долар втратить статус світової валюти. Крім того, голова Світового банку Роберт Зеллик заявив, що довіра до долара як світової валюти грає ключову роль у інвестиціях, покликаних відновити зростання світової економіки. До того ж, у доларах номінуються і всі світові ціни на нафту, і перехід на якісь інші розрахунки видається досить складною справою.
У міцність долара вірять і в Україні – голова Ради Національного Банку Петро Порошенко вважає, що попри всі труднощі, які нині переживає американська економіка, вона все одно залишається найпотужнішою у світі, а відтак, долар ще довго виконуватиме роль світової валюти.
|
