|
Є в Україні майже невідома закарпатцям книжкова серія "Життя видатних дітей”, заснована ще 2007 р. Вона налічує вже 35 томів. У кожному з них сучасний письменник розповідає про дитинство п’яти знаменитих особистостей. Деякі оповіді більш документальні, деякі більш вигадані, але всі ексклюзивні – спеціально для цієї серії.
Отож, вже зо дві сотні новел про дитинство великих. У більшості томів ідеться, як правило, про чотирьох світових зірок і про одного українця. Про зірок – аби діти (власне, їхні батьки) просто хапали би книжку, побачивши культові імена (там багато кіноакторів, вокалістів, спортсменів). Ну і трохи про наших, аби і свого не цурались. Мовляв, і ми в Європі, вписуємось у контекст і виглядаємо не згірш за їхніх. Правда ,у багатьох книжках ідеться всуціль про українців.
Інколи і не про п’ятьох, а більше. Cтати автором серії доволі почесно. Бо членство у різних гуртах і численні премії - то вже рутина, а це – визнання тебе всередині власного цеху. Ну і плюс оскільки проект чітко розрахований не на втіху авторського самолюбства, а на читацький успіх, участь у ньому означає, що таки чогось вартий, що можеш не тільки постояти сам за себе на полиці, а й піти по руках. У серії поки зо три десятки письменників і не тільки – у п’яти книжок автором значиться наш Національний олімпійський комітет.
А з кількадесят закарпатських авторів на це поки наважився тільки Олександр Гаврош, який починав зовсім не по-дитячому. Він уже два десятиліття працює у крайовій журналістиці, має півтора десятки окремих книжок документалістики, поезії і художньої прози, а також кілька проектів, виданих у співавторстві. Кілька разів був лауреатом літературного конкурсу "Коронація слова”, член всеукраїнського журі "Книжка року”, співорганізаторів кількох закарпатських літературних фестивалів.
По-друге, це перша з книжок серії, яка повністю присвячена діячам однієї конкретної української землі. Вгадайте з першого разу – якої. Серед героїв – опришок Григір Пинтя, будитель Олександр Духнович, атлет Іван Сила, художник Адальберт Ерделі і людина-оркестр Августин Волошин. Як сказали би у радянські часи, розбійник, два попи і два хулігани. П’ять дуже різних людей – кожний зі своїм талантом і таланом. Книжка нагадує наші народні казки про групу багатирів (Ломикамінь, Прудивус тощо), які збираються у ватагу і чинять різні героїчні справи, доповнюючи одне одного незвичайними вміннями і підставляючи постійно плече. Ці п’ятеро разом, щоправда, не були – частково через те, що жили в різні епохи, частково – через несхожість натур і доль.
Задум автора в тому і полягає, щоб зібрати їх у єдину команду і примусити діяти спільно в ім’я єдиної мети. Мета цілком очевидна – дати приклад для наслідування нинішньому юному читачеві, аби мав з кого робити власне життя. Про двох (Пинтю і Силу) Гаврош має по цілій біографічній книжці. Силу-Кротона відкрив для наших сучасників спортивний журналіст Василь Гаджега, скрупульозно зібравши усе, що було написано про нього за життя і видавши цілий тритомник, який проте є великою бібліографічною рідкістю. Гаврош вдало белетризував цей матеріал і зробив Кротона героєм для цілої України, на презентацію тієї книжки чи не вперше приїхав на Закарпаття В.Вірастюк, а згодом у Білках відкрили і пам’ятник видатному землякові.
Книжка про Пинтю написана нам основі численних легенд, зібраних І.Сеньком та іншими фольклористами. Вона теж доводить, що не Довбушем єдиним. Ще про двох фігурантів (Духновича і Ерделі) Гаврош має п’єси, широкому читачеві поки не відомі. Про Волошина він пише уперше, хоча цей образ вже в українській літературі усталився – починаючи з карикатури у романі С.Скляренка "Карпати” до іконописного лику у п’єсі І.Козака "Судний час”.
В основі кожного оповідання – яскрава подія з життя хлопчика, що визначає усю подальшу його долю, всюди дуже сильний образ батька і гучно звучить тема національного самоусвідомлення. Традиційно книжки, видані закарпатцями за перевалом, до рідного краю не доходять. Хіба десяток-другий примірників, які привезе додому особисто автор. Що ж, нехай кияни почитають, аби знали, що Закарпаття – то не тільки об’єкт туризму, а й кузня унікальних кадрів. Петрів Петровичів, що забарикадувалися у високих кабінетах, вже нічому не навчиш, а от малих Петриків ще можна.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ"
|
