Так повелося, що історію війн пишуть переможці. Принаймні, починають писати вони. Тому військова історія стає однобокою за визначенням – прямолінійною, як зморшка на командирському лобі від кашкета. Крок уліво-управо в офіційній історіографії прирівнюється до тяжкого злочину. Між тим досить бодай трішки відступити від наїждженої колії, як на історика зразу чигають факти, що не вписуються у загальну схему. Бо всяка війна – це царство алогізму, де все відбувається не за правилами, більш того – усупереч їм.
Саме про йдеться у книжці закарпатця Івана Гоменяка, що живе в Києві, «Пустощі східноєвропейської Кліо», котра нещодавно побачила світ в ужгородському видавництві «Гражда». У книжці 44 нариси, згруповані у три частини. Кожний нарис – маленьке відкриття. Автор нагадує фокусника, який постійно витягає з циліндра все нових і нових кроликів. Кролики, озброєні до зубів.
У першій частині йдеться про Україну, про практично невідомі сюжети нашої історії: інквізиція, що лютувала у нас (переважно на Галичині) у XIV-XVI ст.; пізніші процеси проти відьом; історія військових частин у Коломиї; чорносотенці у Києві; біографії цілого ряду авантюристів; українські корені та українські сторінки біографії адмірала Колчака; школи червоних старшин та спроби творення окремої української радянської армії.
Зовсім вже несподіваний нарис «Як гуцули Гітлера до істерики довели» – про 49-ий гуцульський полк у польській армії і його бої у вересні 1939 р. Є кілька суто закарпатських сюжетів, зокрема про Червону руську дивізію, створену в ході Угорської революції 1919 р. Радянські історики постійно згадували про неї, але не повідомляли нічого конкретного, тут же вперше зроблено спробу прослідкувати її бойовий шлях. Також подано історію чехословацьких гарнізонів у Підкарпатській Русі.
Друга частина – про Польщу, Росію й інших наших сусідок. Зветься «Сарматія, Тартарія та інші краї Ойкумени». Ідеться про тяжку кавалерію середньовічної Речі Посполитої, череп у військовій і морській символіці, любовні історії Ю.Пілсудського (7 жінок), плани польського Генштабу проти Німеччини і проти СРСР. Десятки сторінок цікавих деталей про розчленування Чехословаччини 1938-1939 р. Дві унікальні історії про використання ведмедя у польському війську. А також про історичну основу відомого серіалу «Чотири танкісти і пес».
І навіть про конфлікт між соціалістичними Польщею і Німеччиною, який ледве не переріс у бойові дії. У третій частині – кілька сюжетів з Другої світової війни, кожний з яких може бути розгорнутий у пригодницький фільм. Про майже не згадувану кавалерію у тій війні. Про камікадзе, які були не тільки в Японії, а й у Польщі. Про білоруський аналог УПА і повстання в’язнів Маутхаузена.
У наступній своїй книзі І.Гоменюк обіцяє не менше захоплюючих історій: про бої у Львові 1918 р., знову-таки про розчленування Чехословаччини 1938-1939 р., про плани міжвоєнної Польщі набути заморські колонії, нацистський рух опору після травня 1945 р., наркомат оборони УРСР 1944-1946 р. На перший погляд, ідеться про деталі, які не могли нічого кардинально змінити. Але з таких деталей і складається вся людська історія, зокрема військова.
Тільки у зовсім вже адаптованій школярській версії вона має чітку, наперед визначену логіку. Насправді же це такий вінегрет випадковостей, помилок, збігів обставин, що спеціально спланувати і розіграти його просто неможливо. Книжка про непередбачуваність нашого минулого, котре таїть ще немало скелетів у шафі. Про специфіку нашого регіону, який позначають суперечливим терміном «Центрально-Східна Європа». Бо ж за однією з дуже багатьох можливих методик визначення центру Європи він десь на Закарпатті (інші варіанти – у Литві, Польщі і ще хто зна де).
Але геополітично той центр завалюється кудись на Схід. Загалом книжка справляє дуже оптимістичне враження, бо нічого в історії не є строго детермінованим на всі 100% – ні у минулому, ні у сьогоденні. Практично кожний сюжет показує, що історія тієї чи іншої країни безліч разів могла повернути зовсім в інше русло, що навіть відхилення від магістралі на якийсь градус-другий розкриває зовсім несподівані перспективи, що історію творять таки не безликі народні маси, а конкретні індивідуальності – кожна зі своїми особливостями. Потім все буде причесано і полаковано, але завжди знайдеться хтось, хто знову все скуйовдить.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ"
|
