|
Трагічна історії Оксани Макар серед іншого засвідчила про безпорадність вітчизняної медицини. Матеріальна база – слабке місце навіть обласних лікарень.
На лікування Оксани Макар, яка 8 днів провела в миколаївській лікарні, витратили 26 тисяч гривень. Нібито немалі гроші, але вони не зарадили.
"Завдяки цьому випадку в нас покращилася матеріальна база. Допомогли, відселили, ми вже отримали дихальним апарат – один із найсильніших, французького виробництва, котрий допоможе більше адекватно допомагати", - пояснив заступник головного лікаря міськлікарні Миколаєва Петро Удовиченко.
Але не скрізь медичним установам так "щастить" на резонансних пацієнтів. Якихось 70 км від Києва – і в разі раптової хвороби хоч гвалт кричи. На шість навколишніх сіл – один фельдшерсько-акушерський пункт.
Ще ситуація: медсестра пішла на пенсію, і пункт припинив працювати. Хворі селяни лікуються самотужки, бо до найближчої лікарні 10 км, а громадський транспорт ходить раз на тиждень.
"Швидку" можна визвать – тоже гроші стоїть. На бензин же їм треба давать – так не повезе", - пояснюють люди.
Свист вітру крізь віконні щілини, дірки в підлозі, брак елементарних медикаментів – такі реалії провінційних лікарень. Від цієї "допомоги" пацієнти воліють тікати швидше, ніж від хвороб.
"Я говорю: там дірки в підлозі. А вона каже: це не дірки, а нори для щурів. Вони там бігають уночі", - переповіла свій діалог із працівницею лікарні колишня пацієнтка Марія Крикуненко.
Доба лікування доньки для жінки коштувала майже півтисячі гривень. Лікарі лише розводять руками.
"Грошей нема, як і скрізь по країні. Фінансування по ремонтах відсутнє. У нас фінансується зарплата, харчування", - пояснює завідувач інфекційного відділення Кіровоградської міської лікарні Неллі Боророва.
У міністерстві охорони здоров'я значно оптимістичніші. За останні п'ять років в Україні не помер жоден пацієнт через несвоєчасніть та некваліфікованість допомоги – твердять чиновники МОЗ.
Та жалюгідний стан медичної галузі не приховує жодна статистика.
| 
