Як відомо із досліджень науковців, угорські окупанти привели на межу Львівської і Закарпатської областей (тоді угорсько-польський кордон) понад 600 полонених, передали польській стороні і, як нині свідчать докази розкопок (на місці злочинів знайдені також кулі від угорської зброї), з обох сторін злочинно розстрілювали січовиків уздовж перевалу довжиною у 10 км.
«Закарпатські українці, – урочисто лунало на Віче, – забувши про традиційні свари між народовцями і русофілами, згуртувалися навколо УНО в єдину новітню силу, завершивши за словами покійного Олекси Мишанича «еволюцію від карпатських русинів до закарпатських українців». Погано озброєні, недосвідчені хлопці і дівчата, в тому числі з Галичини, Волині, Наддніпрянщини, чинили героїчний чин оборони Срібної Землі. Сили були не рівні і 18 березня припинили опір останні захисники держави. Як відомо, Карпатська Україна проіснувала із З жовтня 1938 р. по 15-18 березня 1939 р. Не зважаючи на те, в молодій державі відбувся такий розвиток подій, що до краю була прикута увага всього світу. Це була друга спроба українців після 1919 року створити свою державу, і ці події відіграли надзвичайно велику роль у формуванні самосвідомості нації».
На могилах перепохованих 17 невідомих січовиків (у 2009 та 2011 рр.) проведено молитву та покладання вінків. Представники львівського товариства «Пам’ять» тричі дали сальву героям Карпатської Січі. «Ті молоді січовики заслужили того, бо буквально грудьми затулили цю молоду Українську державу. І сьогодні ми повинні сказати, що 15 березня на Закарпатті розпочалася Друга світова війна. – Зазначив у своєму виступі єпископ УПЦ КП Ужгородський і Закарпатський Кирило. – Ці юнаки доказали, що ми браття козацького роду. І ми повинні жити нині під гаслом Т.Г.Шевченка: «Борітеся – поборете!»
На урочистому Віче виступив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. У своєму виступі він зазначив: «Ми з вами прийшли на цей перевал для того, щоб схилити голову перед пам’яттю українських героїв – карпатських січових стрільців, які поклали свої голови за те, щоб ми могли жити в українській державі, говорити рідною українською мовою, щоб мали свою Конституцію, свої кордони. Так, нині Українська держава лишень за формою є українською. Нам потрібно її наповнити українським змістом, про який мріяли карпатські січовики, які тут лежать, про який мріяли ті державотворці, які проголошували Карпатську Україну… Я хочу, щоб вони знали, що їхня смерть була немарною, як і смерть мільйонів українців в різні інші часи, які клали голову за нашу українську державу. Тому що ми, сучасники, повинні боротися, щоб тут, у нас, сьогодні була справжня держава, в якій існуватиме соціальна і національна справедливість…».
У своєму виступі голова Закарпатської ОО ВО «Свобода» Олег Куцин передав усім вітання із закарпатської славної землі. «Чотири дні ми шануємо героїв Карпатської України, – зазначив він, – провели 18 заходів. На жаль, закарпатська влада так і не захотіла долучитися до широкого вшанування цих подій, і крім одного заформалізованого мітингу, куди під примусом звезли працівників адміністрацій, більше ніде не «засвітилася». У всіх них на час підготовки до урочистого Віче чомусь враз вийшли з ладу мобільні телефони і львівські колеги так і змогли домовитися про спільне вшанування пам’яті закатованих січовиків. Навіть не спромоглися прочистити дорогу до місця поховань з закарпатської сторони, і бажаючі взяти участь у вшануваннях або поверталися додому, або змушені були об’їжджати через Львівську область. Закарпатська «Свобода» своїми силами та коштами встановила декілька пам’ятних знаків. Зокрема, на Міжгірщині в с. Сойми поручнику Федору Тацинцю, який боронив Торунський перевал від польських терористів і загинув мученицькою смертю разом із земляком з с. Торунь та двома невідомими галичанами, а також в смт. Солотвино полковнику М. Колодзінському та З. Коссаку на місці їх розстрілу. Полковник Колодзінський - герой, який вражає своє мужністю, та чином,залишив нам у спадок крилату фразу, яку сказав у відповідь на пропозицію окупантів здатися: «У словнику українського націоналіста слова капітуляція немає».
На тлі майже половини європейських держав, які здалися без опору нацистській Німеччині, карпатські січовики з одним крісом в руках на п’ятьох і сильною волею до свободи – виглядали подиву гідними Героями. Я не хочу зараз говорити про жертви, їх було багато. Хочу наголосити на їх жертовності. Карпатські січовики знали, що здобути перемогу буде неможливо, йшли в бій, боролись і з словами «Слава Україні» на устах помирали. Вони дали нам право говорити вголос на весь світ, що Закарпаття – наша українська земля. Зараз угорська реваншистська гідра знову піднімає голову і зневажливо поводиться на українській землі, сіючи зневагу до українства. Серед угорськомовного населення розповсюджується плани на «угорське майбутнє» Закарпаття. Так от: Угорщина буде за Будапештом, а тут була і буде Україна. Не будуть нам зайди із-за Уралу, розповідати, як жити на нашій рідній землі».
