|
Політики, які мали відношення до радянської армії, говорять про неї із особливим тремтінням у голосі. Для них 23 лютого, попри розвал Радянського Союзу, - особливий день. Представник президента в парламенті Юрій Мірошніченко у соцмережі Facebook навіть фотку себе юного у формі виклав із підписом: "Спогади напередодні вже старого свята - дня радянської армії".
Усі опитані ТСН.ua нардепи, не зважаючи на фракції, як один, стверджують: роки служби були для них чи не найкращими у житті. У часи їхньої молодості питання про те, щоб "відкосити" навіть не стояло.
Чечетов на конячці з автоматом Калашнікова розганяв мух
Так, регіонал Михайло Чечетов, який служив на кордоні із Іраном, згадує, коли він був 18-річним парубком, усі хотіли в армію, адже, з тими, хто не служив, "навіть дівчина на дискотеці на танок не хотіла іти".
Сам Чечетов, як і більшість його однолітків, натхненних подвигом наших солдат-прикордонників, які загинули у 1969 році у бої на ріці Уссурі, на острові Даманському, - мріяв служити на кордоні з Китаєм.
"На китайський кордон потрапити не вдалося, тож я служив на південному кордоні, з Іраном, - згадує нардеп. - Поки я служив на кордоні – муха не пролітала. Я на такій конячці (показує на картину у ВР. – Ред.) з автоматом Калашнікова їздив. Як тільки я звідти пішов – почали танками їздити, і Радянській Союз рухнув"
За словами Чечетова, армія виховала у ньому "чоловічий характер", там він подорослішав і зрозумів, що таке "почуття ліктя".
Забзалюк завжди мріяв стати ідеальним
Кадровий офіцер з БЮТу Роман Забзалюк, який нещодавно став популярним завдяки шпигунському скандалу, вважає: як би важко зараз не було в армії, але армійська служба необхідна нашій молоді.
"Я не можу не згадувати армійське життя. Саме армія у мені виховала повагу до друзів, там як ніде відчуваєш себе частиною команди, можеш покластися на будь-кого з цієї команди, знаючи, що будь-хто з цих людей, якщо доведеться, закриє тебе від куль. Неодноразово були такі випадки - і на навчаннях, і під час бойових дій. Звання у таких випадках не має значення, лише дружба. В Афганістані я неодноразово був свідком, коли рядовий витягував помираючого офіцера", - розповідає Роман Омелянович.
На його думку, зараз потрібно повертати довіру і повагу до військовослужбовців – особливо до офіцерського складу. Сам Забзалюк зізнається, ідеалом для нього, як для військового є його нинішній керівник – лідер фракцї БЮТ Андрій Кожем'якін.
"Будучи ще курсантом, ми собі уявляли ідеал, якими ми хочемо стати. І ось цей ідеал якраз співпадає з Кожемякіним", - каже Забзалюк.
Забзалюк розповів, що під час служби в Афганістані, фотографуватися було заборонено під страхом кримінальної справи. Утім деякі фотографії все одно з тих часів у нього лишилися, які він з тремтінням душі час від часу переглядає.
"Хочу сказати крамольну річ – я став військовим за покликанням. І я себе відчував людиною з великої букви навіть у самих екстремальних умовах. Тому якби зараз довелося, якби переді мною стояв вибір – я б обрав краще гарячу точку, ніж Верховну Раду", - зазначив Забзалюк.
Семинога вішав патрони на ялинку
Позафракційний нардеп Анатолій Семинога потрапив до Афганістану після армії. Каже, запам'яталося з тих часів лише приємне. Наприклад – святкування Нового року.
"Працювали ми в Кабулі, біля Аміновського палацу, який знаходився на горі. А поруч був Аміновський ресторан – у вигляді літаючої тарілки. Ну, дуже красива місцина!
Зрозуміло, що всередині все було зруйновано, війна ж була, лише приміщення залишилося. І там наші військові поставили так звану заставу – закопаний в землю танк, певні гармати – у випадку заворушень вони обстрілювали територію. Так ось, ми домовилися з тими хлопцями та зустріли там Новий рік", - розповідає Семинога.
За словами нардепа, у той рік у Кабулі, де зазвичай ніколи не буває зими, випав сніг. Справжню ялинку відшукати не вдалося, тож замість неї знайшли якесь інше хвойне дерево.
"Прикрасили патронами, всякими військовими причандаллями, апельсинами та яблуками. Там була і баня солдатська... Та що казати - це був новий рік, який мені найбільше запам'ятався своєю щирістю і простотою. Зустрічали його з мріями, що колись повернемося додому", - ділиться політик.
З армійських часів запам'ятався процес виготовлення дембельского альбому і форми на дембель.
"Пам'ятаю, як ми добували ту бархатку, щоб загорнути цей альбом, підбирали фотокартки – самі робили ночами. Потім начищали з патронів такі собі сувеніри, які туди вклеювали. Фольгою прикрашали кожну сторінку. А як готували форму на дембель! Засовували у комірці проволоку, щоб вони стояли! Все було", - пригадує Семинога.
Він також вважає, що чоловікам просто необхідна служба в армії."Мені шкода тих людей, які не пройшли цю школу", - каже нардеп.
Кулікова-вояку поїли чаєм балерини
Нунсівець Кирило Куліков пройшов шлях від курсанта до офіцерських звань. До сьогодні підтримує зв'язок із однокурсниками і зустрічається з ними 23 лютого. Каже, багато чого пережили разом.
"Ви уявіть собі 23 лютого 1991 року. У Росії – надзвичайний стан. Михайло Горбачов оголошує про заборону першого з'їзду народних депутатів Росії. А Борис Єльцин говорить – якщо ви нас не послухаєте, ми перенесемо з'їзд до Санкт-Петербургу. А ми – останній оплот Батьківщини. І ось я стою проти народного волевиявлення.
Москва, маленька вулиця Пушкінська, яка виходить до каре Большого театру. Нам стало холодно, ми зайшли всередину. Не зрозумів, як я опинився біля сцени. Балерини – такі милі жіночки, відразу почали охати, ахати: "Солдатики, бідненькі, голодні...". Накормили нас, напоїли чаєм. Ми розговілися, вийшли на площу. А там – CNN сюжет знімає. У моєї групи профільним предметом була англійська мова, тож ми почали давати інтерв'ю. А наступного дня вийшов репортаж, у якому говорилося, що площа була заповнена солдатами, які добре розмовляли англійською. Потім отримали по п'яте число", - згадує Куліков.
Потім, за його словами, почалися заворушення, у каре Большого театру зайшла кінна міліція.
"Я лише пам'ятаю – наді мною голова коня, і омоновець з дубиною, як дасть по голові. Добре, що шапка армійська була... Я хапаю товариша, кричу: "Льоха, це вже не наша війна", і ми біжимо в метро, а там вже весь наш курс. Оце таке було 23 лютого...", - пригадує Куліков.
На його думку, армія – це не танки і зброя, це, в першу чергу, офіцерська честь. Тому за його словами, сьогоднішня ситуація, коли українських офіцерів занесли до категорії соціально незахищених громадян, є парадоксом, який терміново потрібно усунути.
|
