|
Такої нагоди зустрітись відразу з двома олімпійськими чемпіонами з шахів можна чекати досить довго і тому голова обласної федерації з шахів Олександр Галай не забарився запросити на зустріч до міської Ратуші двох видатних гросмейстерів сучасності – чемпіона світу з шахів і переможця Пекінської Олімпіади з шахів Руслана Пономарьова, який приїхав до нас, й нашого земляка, також олімпійського чемпіона Захара Єфименка, а також фундатора дитячої шахової школи Мукачева Йожефа Реша. За чашкою чаю відбувся дружній діалог майстрів і шанувальників древньої гри.
Перше запитання поважному гостю Руслану Пономарьову:
– Бачимо Вас у Мукачеві не вперше, а це висока честь для нашого маленького міста. Що спонукає Вас приїздити до нас?
– Любов до Мукачева (всміхається). Так, це не задля красного слівця. Мені в Мукачеві дуже подобається. Мав намір приїхати ще минулого року, але був дуже зайнятий, хотів у вас трохи відпочити, але не судилося, тож, як тільки виникло «віконце», відразу приїхав. Досі був у вашому місті п’ять чи шість разів. По перше, на матчевих зустрічах за участі провідних гросмейстерів світу Василя Іванчука, Петера Леко, Найджеда Шорта, Аркадія Найдича і мого давнього доброго товариша Захара Єфименка. Я залюбки приїжджаю до Захара проаналізувати цікаві партії, зрештою, зіграти в шахи. І краще, коли ці зустрічі відбуваються саме в Мукачеві, адже тут так затишно, довкола привітні й доброзичливі люди.
– Яке місце посідають у Вашому житті шахи?
– Це як перша любов – назавжди. Ось, приміром, талановитий Гата Камський (колишній росіянин, а тепер підданий США) років 10 тому пішов із шахів, а тепер знову повернувся. Не скажу, як складеться в подальшому в Гаррі Каспарова, який поміняв шахи на політику, але побачимо.
– Ви любите тільки шахи, або… (вказуємо на його чарівну супутницю).
– Або (всміхається). І тут слово бере наречена Руслана Інес Гоньї Алонсо: «Ми познайомились з Русланом на одному з шахових турнірів у Іспанії. Я була перекладачем. Навчалася, до речі, як в Англії, так і в Росії, тому знаю непогано мови цих держав. А наше знайомство вийшло так: у нас прийнято відверто спілкуватись з шефом і я йому зізналась, що мені сподобався молодий російський шахіст. Не знала, що вони особисто знайомі. Зрештою, шеф представив мене Руслану… Останнє Різдво ми відзначали разом в колі моєї великої рідні.
– Руслане, не плануєте змінити українське громадянство на іспанське, адже тепер живете в Іспанії?
– Про це наразі не йдеться. Мені комфортно і на Батьківщині. Зрештою, ми громадяни світу і не грає великої ролі, де ти живеш, головне, зберігати в душі пам’ять про землю батьків, жити цією пам’яттю і берегти її.
Міський голова Золтан Ленд’єл поцікавився в Руслана, як впливають на шахістів емоції...
– У кожного по різному. Треба мати міцні нерви. Покійний Фішер, приміром, доводив себе до стану ненависті до суперника і постійно провокував його. Щось подібне робив і Каспаров.
Запитання до Руслана Єфименка:
– Як Ви познайомилися з Русланом Пономарьовим?
– Ми разом навчались у знаменитій шаховій школі в Краматорську. Мені було 14 років, а Руслану – 16. Тоді вихованці нашої школи гідно представляли Україну на міжнародних шахових форумах, здобули, зокрема, «золото» на чемпіонаті Європи. А тепер краматорської школи практично немає, зате набирає силу мукачівська шахова школа, наше місто стає одним із шахових центрів України.
– Захаре, які плани на цей рік, чим запам’ятався минулий?
– Якщо згадувати минулий, то це бронзові нагороди чемпіонатів світу в Китаї, Європи в Словаччині, України, а найголовніше – золото шахової Олімпіади. Щодо нинішнього року, то ще не визначився.
Запитання до Йожефа Реша:
– Розкажіть, будь ласка, про Ваш шаховий клуб, які плани на 2012 рік?
Нашому клубу вже 5 років. Й цьогоріч обов’язково проведемо дитячі шахові фестивалі, традиційний турнір «Мукачівське літо». Хочу сказати, що шахи не тільки спорт, але й мистецтво, що духовно збагачує дітей.
– Наскільки важливі в шахах безкомпромісність і відсутність страху програти?
– Вміння рухатись уперед, не дивлячись на тимчасові поразки, – це дуже важливо. Іншими словами, щоб перемогти, потрібно вміти програвати. Коли 5-7-річні дітки починають грати, їхні перші турніри – це завжди сльози. Звичайно, ми намагаємось їх заспокоювати, але, з іншого боку, якщо б дитина не плакала, це свідчило б про її байдужість до результату. У такому віці сльози – це природно. У нас, наприклад, займається здібний хлопчик Сашко Решетар, для якого, коли він лише починав грати, кожен програш був трагедією. Дідусеві доводилось його виводити в коридор і півгодини заспокоювати, пояснюючи, що в своєму житті він програє ще не одну тисячу партій і виграє стільки ж. У хлопчика розвинені бійцівські якості, він ставив перед собою задачу – виграти в цього суперника – і дуже переживав у випадку програшу. Така наполегливість, звичайно, дала свій позитивний результат. На Різдвяному шаховому турнірі цей 10-річний хлопчик, граючи з 12-річними, здобув 11 очок з 11 можливих! Вражаюче.
На завершення зустрічі міський голова Золтан Ленд’єл вручив гарні подарунки.
Микола Рішко
|
