|
Він і швець, і жнець, і на дуду грець. Так кажуть про нього в тутешніх місцях. Юрія Куцина із села Калини, що на Тячівщині, знають на тільки в районі, а й дуже далеко за його межами. Бо чи не щотижня до оселі калинівця з’їжджаються туристи з України та з-за кордону. І не просто так, а щоб подивитися на музей старожитностей, на екзотичні фрукти та овочі, які вирощує чоловік, та аби скуштувати вина – виноградного, вишневого, чорничного, смородинового, малинового, яке Юрій Іванович готує власними руками.
Його будинок розташований на околиці Калин. У той час, коли в Ужгороді каштани вже розпускали свої бруньки, в цьому гірському селі ще лежав товстий шар снігу і льоду. У центрі села через кожні 200—300 метрів стоять дороговкази, які скеровують гостей до музею.
Господар із дружиною Марією Михайлівною зустрічають біля воріт. Юрій Іванович з порога починає прихвалювати своє ґаздівство.
«У моєму музеї є речі, яким понад 300—400 років. Усіх експонатів маю понад чотири тисячі. Є навіть крісло, в якому сидів Августин Волошин, та меч опришка Штаєра 1810 року», — заводить до невеликої будівлі біля хати.
У музеї калинівця стільки речей, що від побаченого розбігаються очі. Тут представлені переважно експонати з наших, закарпатських, сіл. Їх із дружиною Юрій Іванович збирає дуже давно. Удвох щоліта їздили по населених пунктах Тячівського, Хустського та Міжгірського районів, де купували від місцевих жителів старожитності. Найдешевший експонат музею – за 5 гривень, найдорожчий – за 1200 грн. Жалкує Юрій Іванович тільки про те, що не зберіг грошові купюри різних країн, у яких побував, адже тоді ще не планував відкривати музей. А створив його тільки в 2005 році.
У музеї є речі, які відображають життя наших предків. Це манекени нареченої, дитина в колисці, брусник, вишиванки, намиста, гуні, петики, бесаги, старовинні лампи, покрівці, вишивані рушники, ткацький верстат, окремо гуцульське вбрання для свят і для буднів, трембіти, патефон 30-х років минулого століття, курагов – прапор подружнього життя. Такий, до речі, ще й сьогодні є символом весілля у багатьох закарпатських селах.
У кутку музею стоїть великий глобус. Його Юрій Іванович змайстрував власними руками із лози. На ньому позначені різні країни світу — Італія, Канада, Мексика, Туніс, Марокко, Індія, Гонконг, Франція, Мальта, Куба, В’єтнам… Чоловік каже, що це ті, де він встиг побувати за життя.
«За 15 років об’їздив 76 країн світу, — хвалиться мій співрозмовник. – У той час працював у будівельному тресті у Кіровській області Росії. Під моїм керівництвом бригада звела дуже багато потужних комплексів, багатоповерхівок. Але в той же час я будував і комунізм».
Якими саме були закордонні відрядження, Юрій Іванович говорить неохоче. Але в той же час тонко натякає, що по світу їздив за завданням комуністичної партії.
Поруч із музеєм стоїть невелика хатина. Юрій Іванович відчиняє двері й заходить всередину. Хатина настільки маленька, що головою чоловік сягає стелі.
«Це хата 1775 року – найстаріше житло закарпатців. У ній прожили багато поколінь наших краян. Коли десять років тому померла остання ґаздиня цієї хатини, я її викупив і перевіз до свого двору», — пояснює Юрій Іванович.
Хатина настільки маленька, що на кількох квадратних метрах поміщаються тільки піч і невелике ліжко. До стіни прикріплені спеціальні палиці-держаки, на які господарі розвішували свій одяг. Адже й увесь гардероб закарпатця у ті роки складався з однієї-двох речей. Збереглися у будиночку й старовинні тарелі, лампа, гуні, на яких на підлозі спали діти господарів.
Є у дворі Юрія Куцини й витесані з дерева опришок Пинтьо Хрущ, дівчина Калина, на честь якої назвали село, старовинні ворота та млин. А навпроти старої хатини стоїть стародавня гойдалка, якій понад 300 років.
Однак музей – це не єдине, чим може похвалитися Юрій Іванович. У його будинку всі стіни обвішані власноруч витесаними на шпоні картинами. Каже, що на художника не вчився – цей талант має від Бога. А ще Юрій Куцин доглядає за пасікою, яка нараховує 110 бджолиних сімей, та вирощує різноманітні екзоти. Це й бананове дерево, лимон, мандарин, інжир, японська слива, кавове дерево, кубинська вишня. До речі, лимони Юрій Іванович майже не купує, бо збирає їх із дерева цілий рік. Гарно родять і мандарини та кава. Та найбільше дивує туристів африканський часник, який Куцини вирощують на городі. Цей різновид овоча чоловік привіз із Марокко. І той, як не дивно, чудово прижився на городі у цьому гірському селі. Більше того, кілька років поспіль Юрій Іванович роздає часник усім бажаючим, які хочуть його вирощувати вдома. Каже, голівки часнику гігантські, а з самого листя виходить дуже смачний салат.
|
