На вихідних Україна відзначатиме 75 річницю голодомору 1932-33 років. У різних регіонах до події ставляться по-різному.
На Львівщині, яка в 1930-ті роки ще не була частиною СРСР і де масштаби голоду були меншими, його сьогодні згадують більше, ніж на сході України, де тоді померло найбільше людей.
Щороку у день жалоби, практично у кожному-другому вікні львівських помешкань можна побачити запалену свічку – символ пам’яті про померлого голодною смертю родича. Цього року додалися й інші заходи: загальні читання у центрі міста оповідей очевидців трагедії, вечори-реквієми, виставки світлин, тощо.
Дослідниця голодоморів, лікар-демограф Анна Семенюк, каже, що свідомість мешканців сходу і надалі залишаються „пригніченою радянським тоталітарним режимом”. Досі немає громадського спротиву, а при владі та у політиці залишилися нащадки колишніх співробітників НКВC, які не зацікавлені у правді, переконана дослідниця. Вона також наголошує, що інформаційного матеріалу вже досить, досліджень чимало, тепер слід подбати про правові наслідки, компенсації:
„Залишилося один мільйон сто тисяч свідків трагедії. Чи хоч одній людині, яка втратила рідних, майно, повернути хоча б клаптик землі, чи визначено компенсацію? Ці люди і надалі вибирають між ліками і харчами”, - каже Семенюк.
І додає, вже час на державному рівні приймати чіткі юридичні документи.
|
