Ця дивовижна історія трапилася на Рівенщині. У ставку села Бокійма Млинівського району рибалки виявили утопленика. У мерці люди впізнали зниклого два тижні тому Сергія Павлова. Чоловіка поховали як годиться – на сільському кладовищі з’явилася свіжа могила, вінки від рідних та друзів, хрест і табличка з написом дат життя і смерті афганця.
Через день після свого похорону Сергій... прийшов у сільський магазинчик за пивом!
Особливі прикмети збіглися
Сергій самотньо проживав у селі. Поки трималися на цьому світі батьки, то він хазяйнував коло них, доглядав стареньких. Та якось швидко одне за одним вони повмирали. І Сергій змінився. Все частіше бачили його з чаркою у руках...
Дізнавшись про те, що в ставку сусіднього села виловили невідомого утопленика, одна з працівниць Брегівської сільської ради розповіла, що вже тижнів зо два не видно її сусіда Сергія Павлова. Хоч заява про зникнення чоловіка від його рідних у міліцію не надходила, все ж вирішили перевірити, чи знайдений мрець – не він. До моргу викликали когось з родичів та друзів Сергія. Вони ніби й сумнівалися спочатку через одну деталь – відтінок волосся був трохи світліший. Проте людям “пояснили”, що таке може статися через тривале перебування трупа у воді. Всі інші прикмети ніби сходилися: вуса, “шпиця” на нозі (переніс складний перелом), вставні зуби. І лише один друг Сергія твердив: “Не Сергій це! Дивіться, мертвий чоловік молодший і на зріст трохи менший”. Проте його не послухали.
– Селяни зібрали 300 гривень на похорон, – розповідає сільський голова села Береги Ігор Ільчук. – Чоловік знайшов вічний спочинок на нашому кладовищі.
Селяни, прощаючись з покійником, з сумом констатували: Сергій живим повернувся з афганського пекла (за півтора року, які воював в Афганістані, жодного разу навіть пораненим не був), а тут, у мирний час, спіткала така безглузда смерть. Відспівали “Вічну пам’ять”, на могилу лягли кілька вінків... І тільки той друг, що вперто не визнавав покійника Павловим, не пішов на цвинтар.
«Мрець» знищив табличку на «своїй» могилі
Сергій вже ввечері йому зателефонував. Розповів, що гостював у знайомого в іншій області і, щойно повернувшись, почув від людей у райцентрі про свою наглу смерть. “Покійник” попросився заночувати у друга, щоб у рідному селі відразу після похорону нікого не шокувати своїм “воскресінням”. Він, як злодій, мусив крастися вуличками, аби нікому не потрапити на очі. Розумів, що хтось, розгледівши його в темряві, може цього не пережити.
Та зранку Павлов вийшов між люди. Він попрямував до сільського магазинчика за пивом. Налякані клієнти кинулися врізнобіч, побачивши на порозі “мерця”. Доводилося довго переконувати, що він – не марево, не привид, а жертва збігу обставин.
Про те, що сталося, Сергій розповідає неохоче. Каже, тепер додалося стільки проблем! Родичі поспішили спалити увесь його одяг, попереду зима, а він зостався голий-босий. І з документами катавасія, бо ж ще повинен “воскресити” себе і на офіційних паперах, аби відновити пільги як учасника бойових дій в Афганістані й мати змогу влаштуватися на роботу.
Тим часом правоохоронці знову кинулися встановлювати особу покійника. І таки розшукали справжню родину утопленика. Як виявилося, сплутали з 43-річним Павловим 32-річного Юрія Бобрика з Радивилівського району. Родичі загиблого приїхали на Млинівщину, аби хоч на цвинтарі попрощатися з ним. Вони вирішили не тривожити прах покійника – не змінювали місце поховання. На “Сергієву” могилу лягли нові вінки, на хрест почепили іншу табличку...
Кажуть, кого заживо хоронять, мусить довго жити. Від цієї думки Сергій Павлов не надто радіє. Моторошна історія з його похованням вразила чоловіка. Хтось, можливо, зберіг би табличку з “траурною” датою як пам’ять про кумедну ситуацію. Він же поспішив знищити напис, аби не ятрив болючим спомином душу. Проте “свою”-чужу могилу обіцяє доглядати.
|
