|
Анонс «ефіру»: шанувальник з Великих Лучок намалював портрет улюбленої радіоведучої, хоча ніколи її не бачив; першим її «мікрофоном» був матусин дезодорант; спочатку вона три місяці мовчала, а потім стала Говорунею; чого боїться Веруня-Говоруня; чому їй доводиться часто змінювати номер телефону; вона ніколи не ліпить вареники, але не уявляє життя без борщу; хто Говоруню привчив читати газети; хто для неї є найгіршим ведучим та найхаризматичнішою особистістю.
Отже, розпочнемо «ефір». Зробити це дуже просто: за столом чи за кермом, у кріслі чи на дивані, ранком чи ввечері, у спеку чи в снігопад не треба докладати зусиль, щоб увімкнути радіоприймач і «піймати» знайому хвилю. Так можна змінити самотність на приємне товариство радіоведучих. Але сьогодні ефір відбудеться на сторінці газети, що для Веруні-Говоруні буде трошки незвичним, адже замість радіомікрофона ми налаштували журналістський диктофон.
- Чудовий портрет я бачила у тебе в офісі.
- Так, це я.
- ?
- Так мене уявляє художник з Великих Лучок. Він намалював портрет і передав його на студію.
- Дуже зворушливо. Дещо він вгадав. Чи довелося автору побачити тебе після того, як він зробив подарунок?
- Так. Він дуже розхвилювався, коли зрозумів, що я інша. І пообіцяв намалювати новий портрет.
- Веруню, не кажи тільки, що до цього ти жила собі спокійнісінько, вчила англійську, зубрила неправильні дієслова, а потім зненацька тебе підхопила хвиля 101,9. Мабуть, все було цікавіше?
- З самого дитинства я уявляла себе з мікрофоном, але це був не мікрофон, а матусин дезодорант. Кожна вечірка вдома розпочиналася з того, що я ставала на стільчик і казала: «Зараз будемо гуляти!» Все життя марила бути не артисткою, не телезіркою, а саме радіоведучою. Дуже хотілося багато-багато говорити і дарувати позитив. Хотілося, щоб мене не бачили, а слухали. Та все ж таки обрала професію педагога і деякий час працювала в школі та перекладачем.
- І ось одного дня… все змінилося?
- Одного дня я увімкнула радіоприймач. «О, Таня говорить!» - каже мій знайомий. В мене стався шок:«Звідки ти її знаєш?» Важко було уявити, що людина, з якою я сиджу поруч, безпосередньо знає радіоведучу. Чую відповідь, яка зовсім збиває з ніг: «Я ж там працюю». «Не може бути! Це мрія мого життя!» За 15 хвилин мій співрозмовник зателефонував на радіо і домовився про співбесіду. Все було настільки несподівано та спонтанно, що я навіть не мала часу підготуватися. Хоча тепер думаю, якби мала час, злякалася б і не пішла. Коли потрапила на студію і побачила той мікрофон, не знаю, що пережила. Дали мені начитати текст. Як зараз пам’ятаю, це був зодіакальний гороскоп та презентація нової пісні Майкла Джексона. З переляку я начитала занадто швидко, як з кулемета: ту-ту-ру-ту-ту… Досі зберігаю свій перший рекламний ролик. Коли його слухаю, дивуюся – наскільки непоставлений був мій голос! Але дякую Тані Ставнічук, яка повірила в мене і сказала:«З неї треба ліпити».
- Тепер ти впевнено можеш дати поради тому, хто хоче стати радіоведучим?
- Якщо мета є, її можна досягти. Багато хто вважає, що для цього потрібні гроші або заможні батьки. Можу погодитися, що у шоу-бізнесі це існує: так просто зіркою не станеш. Але у звичайному житті все залежить від того, чи готовий ти працювати. Якщо ти є позитивною людиною і маєш сіру речовину, нічого не завадить досягти мети. Я вчилася, тренувалася, три місяці сиділа біля ведучих в ефірі, мовчала і нотувала. Вдома з олівцем розбирала тексти. Мені подобалася манера подачі інформації Алли Мазур. Дивлячись «Новини», я вчилася в неї.
- Три місяці мовчала, а потім стала Говорунею?
- Мій перший ефір був в парі з Тетяною. Вона привіталася і надала мені слово, а я так розхвилювалася і розгубилася, що вистачило мене тільки на шепотіння: «Доброго ранку, Закарпаття». Таня тоді назвала мене «Веркою-Пионеркою». А коли я пошпарила швидко-швидко, вона прокоментувала: «Ну, просто – говоруня». І це стало моїм другим ім’ям.
- Так, це ім’я вдало підібране! Ти дуже запалюєш своєю розмовою.
- Мені подобається спілкуватися з Кузьмою Скрябіним, Сашком Положинським («Тартак»), Віктором Брунюком («Тік»). Вони безбашені хлопці, але в них така чиста українська мова! Хочеться слухати, слухати… і брати найкращі слова... Андрій Доманський цікавий мені як ведучий. Він робив надзвичайні ранкові шоу на радіо, але тепер працює на телебаченні («Весілля за 24 години»).
- Зізнайся, хто для тебе є найгіршим ведучим?
- М-м-м… на каналі «Тет» є програма «Дивись» - дуже цікава. Але я не сприймаю її ведучу Марину Симоніну. А ще Ольгу Герасим’юк.
- Чи є теми, яких уникає Веруня-Говоруня?
- По-перше, я завжди боюся сказати щось не так, адже мене слухає велика аудиторія. За кілька років моєї праці люди звикли мені довіряти. У вечірніх ефірах ми можемо спілкуватися про будь-що. Дуже часто просять поради, тому радіоведучий мусить бути психологом і відчувати відповідальність за кожне слово.
- Для твоїх слухачів ти як «Просто Марія». З якими питаннями звертаються частіше за все?
- Про стосунки між жінками та чоловіками. Про втрачене кохання. Про розчарування. Я даю поради, але не залажу далеко в ліс. Намагаюся налаштувати людину на позитив. Повірте, навіть коли працюєш з 7.00 ранку до 23-ої, відчуваєш велику радість від того, що можеш комусь допомогти. Коли нам пишуть: «Завдяки вашій радіостанції я знайшов свою половинку», або «…я не вірив у кохання, але тепер…», я розумію, що недаремно віддаю себе роботі.
- Роки два тобі вдавалося приховувати своє обличчя. Але з часом це стало неможливим. Тим більше ти з’явилася на екрані «М-студіо» з ранковою програмою «Упс»…
- Коли мене впізнають на вулиці, це для мене жахливо. Проте почуваюся добре перед мікрофоном. Але програма «Радіопробіг» змусила їздити по області і спілкуватися. Я зіткнулася з тим, що люди показували на мене: «О, це Веруня-Говоруня». Тоді до кінця усвідомила, для якої кількості людей працюю. Адже коли знаходишся наодинці з мікрофоном, не уявляєш цього. Дуже погано ставлюся, коли несподівано підходять і фотографують на мобільні телефони. Але чесно скажу, що було надзвичайно приємно давати перший автограф. Це також спонукало до самовдосконалення. Я зрозуміла, що мене люблять, тому відчула ще більшу відповідальність.
- Чому ти часто змінюєш номер телефону?
- Він якось розходиться по всіх. Але мені завжди можна написати в ефір. Я все читаю, все бачу, на все відповідаю.
- Знаю, що в тебе майже не буває вільного часу. Піймати тебе – щось неймовірне. Чи зупиняєш ти іноді цей шалений ритм?
- Моя робота забирає купу часу, але вона подобається. Я навіть ніколи не ходжу на лікарняний. Бо не хочу. Але якось захворіла і тиждень пролежала вдома. На третій день вже не могла терпіти. Мені потрібен був мікрофон!
- Не пробувала заспокоїти себе якось по-іншому? Наприклад, ліпити вареники.
- Ні! З тістом я не працюю! Вареники ж можна купити! От голубці кручу. Перші страви обов’язково готую. Без гарячого супу не проживу. Борщ український просто ОБОЖНЮЮ!
- Чи є така річ, яку б ти змогла одягнути?
- Напевно, одягнути змогла б все. Хоча по життю у мене спортивний стиль. Взула кросівки і побігла на роботу. Нема в мене гламуру. Макіяж не люблю. Але трапляються випадки, коли одягаю сукню та черевики на підборах. Тоді всі дивуються, в класичному вбранні не звикли мене бачити.
- А в чому ти спиш?
- Люблю прикольні різнокольорові піжами. Зараз в мене піжама з ведмедиками. І ще люблю тапки на всю ногу.
- А ще ти любиш футбол…
- Так. Навіть попросила привезти мені з матчу фотографію Кахи Каладзе. Ось вона.
- Так, бачу. А ця безліч сувенірів?
- Це все слухачі наші передають. Ось статуетки, ось вишиванка, ось квіточка, ось такий подаруночок…
- Незважаючи на свій спортивний стиль, ти все ж таки квітка?
- Квітка. Знали б ви, як я обожнюю ромашки. Коли бачу букет , та якщо ще з волошками, не можу встояти. А ось до троянд байдужа. Ну, гарні. Ну , добре пахнуть. Та все ж таки польові квіти для мене значать набагато більше.
- Веруня-Говоруня ніколи не нудьгує?
- Я оптимістка. Навіть коли щось не так, ефіри є моїми ліками. Входиш в ефір і про все інше забуваєш. Це такий адреналін! Сам заводишся від своєї роботи, і стає класно. Життя у всіх з проблемами, багато з яких – пісок в порівнянні зі справжнім горем. Треба усвідомлювати, що життя одне, і рухатися вперед.
- Веруню, ти спілкувалася з безліччю людей, в тому числі і з зірками. Кого ти вважаєш харизматичною особистістю?
- … Дай подумати… Ейнштейна, принцесу Діану та Богдана Ступку.
- Як? І в цей список не потрапив Владислав Яма?:-)
- В мене немає такого: «Боже ш мій, Яма!»
- А хто з чоловіків для тебе «Боже ш мій»?
- Савік Шустер.
- Наостанок хотілося б почути твоє ставлення до преси. Впевнена, що ти не загортаєш у газету бутерброди…
- О, ні! Я дуже ціную труд інших і розумію, що газета – продукт творчих людей. В мене дома є корзина, яка завжди повна різних видань. Моя мама багато читає. І читає саме газети. Вона привчала мене до книжок, потім – до преси. «Веруню, подивись, яка стаття!» Потім просто залишала цікаві статті на столі, і я розуміла, що маю прочитати. Я не пропускаю нову інформацію. Мушу перечитати і передивитися багато чого, щоб бути обізнаною в різних темах. І обов’язково мати на все власну точку зору.
- Дякую, Веруню, за ефір. Бажаю тобі і твоїм колегам легкої і стрімкої хвилі!
| 
