|
Криза...
Закінчується календарна осінь, починається зима. На щастя, сніжна – це плюс. Разом з тим відбувся злам у суспільних настроях – від оптимізму до песимізму. Хоча за великим рахунком оптимізм різниться від песимізму всього-на-всього вмістом алкоголю у крові. Все інше дуже відносне. Як це не цинічно, а всяка переміна несе приблизно 50% позитиву і 50% негативу.
Правда, плюс-мінус пару відсотків у той чи інший бік, але оце зміщення уже залежить від людської активності, куди саме ми повернемо. Нинішня криза торкнулася Закарпаття перш за все зростанням споживчих цін. Такого же сплеску безробіття, як на Сході, у нас немає, бо й звільняти особливо нізвідки. Співвідношення між вагою і впливовістю регіонів у найближчі рік-два змінюватиметься на користь Закарпаття.
Звичайно, якщо не сидіти, склавши руки. Куди перетікатиме капітал з депресивних металургії і хімічної промисловості? Цілком можливо, що ще в одну нашу базову галузь – електроенергетику. Правда, експорт електрики теж скорочується, зате зростає попит на неї всередині країни через проблеми з газом.
Разом з тим на Дніпрі всюди, де лиш можна, ГЕС уже стоять, у східних областях станцій теж повно (переважно теплових). Лишаються західні області, тому розмови про розбудову малої гідроенергетики на Закарпатті нарешті зможуть перетворитися на дійсність. Якщо ж візьмуться за вітрову електроенергетику, то наші гори теж оптимальне місце для неї. Далі, криза витісняє з Заходу наших заробітчан.
Експерти вже лякають нас, що працювати за нашу платню вони тут не захочуть. А чому би не почати її підіймати? Криза якраз час для нестандартних рішень. Гроші можна взяти за рахунок скорочення різноманітних соціальних програм, котрі все одно не вдасться виконати. Досі наша модель економічного розвитку спиралася перш за все на дешевизну робочої сили, сировини і технологій.
Такий підхід і нині приносить результати, але він характерний не для європейських, а для азіатських країн – Китаю, Індії, Кореї. Внаслідок нього сформувалася принципово неєвропейська соціальна структура: замість домінування середнього класу при незначному розшаруванні суспільства в цілому – країна контрастів з непристойною часткою бідняків. Час все одно переходити до модної, орієнтованої на високу якість продукції, а отже і високі зарплати, дорогі технології тощо.
Приплив значної маси роботящих людей, звиклих до високих доходів, тільки додатково стимулює до цього. В умовах кризи значно зросте конкуренція. Все в економіці та й у політиці, що трималося на доброму слові, відійде у минуле, виживуть тільки справді перспективні. З цим буде пов’язано чимало людських трагедій, але в цілому суспільство виграє. Найбільше це стане відчутно у культурній сфері, де лопне багато дутих авторитетів, тих давно згаслих зірок, що світять реліктовим світлом. В усьому з’явиться більше прагматизму і логіки.
Правда, заплачено за це буде дуже дорогою ціною, цілком сумірною з ціною сталінської індустріалізації. Бо і йдеться фактично про перехід від нав’язаної тоді моделі до нинішньої європейської. Тільки оце і стане наших шляхом у Європу, а не нескінчені перемовини з західними політиками, котрі, як ми вже переконалися, ні до чого не призводять. Виживуть ті, хто зможе стримати на рік-два свої споживацькі апетити.
У попередні роки Україна була найбільшим в Європі споживачем яхт, представницьких авто і ювелірних виробів. Якщо тепер весь надлишок капіталу спрямувати на докорінну перебудову економіки, вижити можна. Більш того – вийти з кризи значно сильнішими. Правда, економити у нас розучилися. Більш того, у попередні роки наче спеціально в українців виховували схильність транжирити все, що лиш можна.
Але цієї лихої звички не так вже й тяжко позбутися. Натомість падіння рівня життя у наших західних сусідів позбавить їх пихи у ставленні до нас. Але для реальної перебудови доведеться припинити ту політичну гризню, яка в Україні тільки наростає. Якщо вдасться обрати спікера (а ситуація фіфти-фіфти) і відродити парламентаризм, це може стати противагою до змагання особистих амбіцій двох-трьох лідерів.
Політики-артисти все більше владних крісел змушені будуть віддавати професіоналам. Бо таку владу, як зараз, можна собі дозволити тільки у спокійні часи. Під час кризи суспільству потрібні вольові і рішучі, а головне – знаючі люди.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
