Скоро помаранчева героїня знову нестиме прапор революції?
Історія завжди повторюється двічі: тільки на перший раз це трагедія, а вже вдруге – фарс. Охорона Президента України днями здала в міліцію бабу Параску. Це сталося під час покладання квітів до пам’ятника ще одному українському революціонеру – В’ячеславу Чорноволу.
Людину, що стала свого часу символом народного руху під назвою "Помаранчева революція", діячі цієї ж революції зараз не хочуть навіть бачити поряд із собою. Якби ця пригода не була такою смішною, то здалася б навіть трагічною. Але закони історії невблаганні – щось схоже вже траплялося, а значить ми можемо розраховувати лише на комедію. Якби Жанна д’Арк проживала не у Франції XV століття, а в Україні наших днів, вона звалася б Параскою Королюк.
Яка країна – така і влада, яка революція – такі й герої. Трагічний образ прекрасної Орлеанської діви часів Столітньої війни через сотні років втілився у кумедній та енергійній бабі Парасці. Кожна революція вимагає своїх героїв. Незважаючи на великі розбіжності, обидві героїні пройшли схожий шлях. Але у випадку Параски мова йде таки про фарс, а тому в неї, на відміну від Жанни, ще є шанси поправити свою кар’єру героїні.
Під час Столітньої війни проста 17-літня селянка Жанна вирушає до невизнаного короля Карла Сьомого, аби підтримати його у війні проти англійців за корону Франції. А проста тернопільська селянка, 67-річка Параска Королюк, вирушає до Києва підтримати лідера опозиції Віктора Ющенка в боротьбі за крісло президента України.
Жанні вдається пробитися особисто перед королівські очі і переконати його в священній місії. Карл VII погодився дати дівчині військо, з яким вона виграє кілька битв. Карл VII приходить до влади. Жанна стає народною героїнею.
Баба Параска, одна з не багатьох простих революціонерок, особисто знайомиться з Ющенком, Тимошенко та іншими "помаранчевими" політиками. Фото тернопільської пенсіонерки з'являється на шпальтах провідних видань світу. Вона стає символом народного руху і виразником інтересів певної категорії громадян, які вбачають у бабі Парасці свою просту, щиру, сільську тітку. Віктор Ющенко врешті приходить до влади. Баба Параска отримує орден княгині Ольги.
А от потім починається найцікавіше. Жанни орлеанські (чи то баби Параски) ніколи не знають, що Карли Сьомі зазвичай не тримають свого слова. Обидві героїні обрали собі зовсім негеройських кумирів. На той час, коли Карл фактично здавав Жанну у полон англійцям, вона була чи не єдиною людиною у всій Франції, яка вірила в цього слабкого, істеричного та непослідовного політика. Та Карлам непотрібна віра народу. Народ Карлам зазвичай тільки заважає торгуватися за "кааліції" з учорашніми ворогами - англійцями та бургундцями. А тому Жанни Д’арк, зробивши свою справу, мають повертатися до тернопільських сіл і мовчки полоти картоплю.
Я вперше побачила Параску Королюк там-таки, на Майдані, восени 2004 року. А точніше, під однією з імпровізованих сцен на Банковій. Весела бабця, уквітчана помаранчевими стрічками, танцювала під модну пісеньку "Гринджолів", викликаючи суцільне захоплення і якусь невиразну тривогу. Бо занадто вже комічними виходили наші герої, занадто вже карнавальною була ця революція. А карнавали звісно чим закінчуються – похмільним мордобоєм. Але є в карнавалах і свої плюси.
Бабі Парасці пощастило, що вона – героїня лише фарсу, а не трагедії. Зрада її кумира вартуватиме героїні лише втратою віри, але не життя. У трагедіях горіли вогнища інквізицій, в комедіях герої відбуваються лише стусанами від охорони президента та зламаними букетами квітів для улюблених Віті та Юлі.
Але, може статися, що скоро баба Параска знову нестиме прапор революції – згадаймо лише історію Жанни Орлеанської. Через 25 років після страти її повністю виправдали, а через 500 – оголосили святою. Та у випадку Параски чекати так довго не доведеться, адже вибори короля в Україні трапляються значно частіше, ніж у середньовічній Франції. Так що живіть довго, шановна Параско! Ще покатаєтесь у президентському джипі, агітуючи на виборах за свого Карла.
| 
