Хтось потерпає від кризи економічної, хтось – від кризи середніх років
«Знайшли, чим лякати, - так відреагував мій приятель на чергову інформацію про хижий наступ на наші пересічні голови світової фінансової кризи. – Є криза, страшніша за світову… Це - криза середніх років…» І я задумалась...
Чим би дитя не тішилося?
З багатьма з них і правда коїться щось дивне. Якби я не писала цього тексту, а промовляла його за чаркою коньяку, то сказала б простіше: «чимало моїх ровесників косить конкретна шиза». Бо як, скажіть, розглядати отакі балачки тридцятидевятирічного симпатичного, розумного та успішного чоловіка:
– Ось, викинув всі свої старі фото, – чи то хвалиться, чи то скаржиться він. – А для чого вони потрібні? Двадцятирічним я більше не буду, тож, кА різниця, як виглядав у ті роки. І дипломи всі повикидував – яка різниця, на кого я вчився і ким працював? Нове життя треба розпочинати без старого вантажу.
– Ти розлучаєшся? – тихенько цікавлюсь.
– Та ні, ти що! – заперечує. – Нові стосунки – це ще гірше, аніж старі фото. Серце може не витримати. А ось дружині своїй натякаю час від часу, якою вона була ще якихось десять років тому: її фото вивішую та розставляю, де тільки можна. Це її стимулює.
«Бідоласі точно щось пороблено», – думаю собі і більше не чіпаю тему нового життя. Та він продовжує сам:
- Уяви собі, що мені вистачило всього однієї ночі, проведеної в серйозних роздумах, щоб зрозуміти, що до цього часу я жив не правильно. Коли мене осінило, я мов заново народився!
А то ходив, мов з хреста знятий – настрій поганий, дружина допікає, начальник нервує, грошей не вистачає, плюс до всього ще й техогляд не пройшов. Не життя – а пекло! Для чого я жив? Що я зробив? Тепер буде все по-іншому. Все! (на цьому слові він замріяно зосередив свій погляд на якійсь плямі на стелі).
А то ще: якось домовилась із знайомою, з якою не бачилася років сім, зустрітись у ресторані. Колись палила вона, мов паротяг. І каву цмулила каністрами. У мене очі на лоба полізли, коли Іра запросила мене в залу, де не палять, а замовила собі морквяний сік та негазовану мінералку.
– Ірусю, чи ти, бува, не хвора? – питаю.
– У моєму віці, – повчально мовить вона, – жінка мусить підтримувати себе в тонусі. А для цього потрібно три речі: білі зуби, свіжий подих й ефектна спідня білизна.
А за кілька днів інша моя знайома питає: «Ти Ірку коли востаннє бачила? Геть змінилася! Чи то нерви, чи то важка доля, але, якби мені ще з рік тому сказали, що вона робитиме такі речі, які робить зараз, я б не повірила. Іра геть закинула свою роботу, не звертає уваги на те, що коїться в неї вдома. Вона зосередилася тільки на своїй зовнішності. Борщі в неї згорають, дітям замість кукурудзяних пластівців вона заливає молоком сухий собачий корм. І при цьому почувається щасливо й гармонійно. Спати лягає о сьомій вечора і спить до одинадцятої ранку. А потім – салони, салони, салони… Манікюр, педикюр, масаж, маски!!! Ти собі не можеш уявити!
А вона таки існує
Психологи твердять, що десь біля сорока років кожна людина, чи майже кожна переживає так звану «кризу середніх років». Тобто, ще вчора все було чітко, звично і зрозуміло: сімя, робота, друзі. І ось раптом почало викликати масу питань, пошук відповідей на які – процес неймовірно важкий. Принаймні, так стверджують ті, хто цю кризу чи то переживає, чи то вже пережив. І я вже починаю її боятися. Ось скаржуся, на свій поганий настрій, а мені кажуть – то депресія, хвилююся за щось – переживаю стрес. Хочеш-не-хочеш, а почнеш замислюватися і мучитися: а, може, вже почалося? Може вже ось він – середній вік, і ось вона – його криза? Знайти відповідні симптоми, як зясувалося, легко і просто: засумували за юністю, яку не повернути, пошкодували за упущеними можливостями, згадали нереалізовані плани – ось вам і криза! І починаєш шкодувати себе, і починаєш скаржитися на свою долю, дратуватися від усього і всіх.
Нема бажання йти на роботу, нема бажання прибрати на столі, нема бажання відповідати на питання сусідки і підтримувати розмову з дочкою. Хочеться затягнути штори, заховатися під ковдру, вимкнути телефон і… І? А й справді, і що далі: спати? мріяти? плакати? Та будь-що, аби тільки з відчуттям, що щось у твоєму житті не так і треба терміново щось міняти. І вже не важливо, що подібні настрої – цілком нормальні і в різних проявах притаманні кожному, хто вийшов з підліткового віку… А осінньо-зимовий період завжди навіює легкий смуток за яскравими літніми днями. Та хіба від цього втрачає свої плюси? Чи не таким же нормальним, як зміна пір року, є процес дорослішання, становлення і старіння? І чи не мають рацію ті, хто любить повторювати: понадумовують собі всілякі кризи і носять з ними, як з писанками»?
Хтозна, а раптом і правда це все дурість і біс в ребро, від жиру бісимося і таке інше, і ніякої кризи не існує?
За офіційною відповіддю, звісно ж, звернулася до професійного психолога. І, як зясувалося, криза середнього віку, на жаль, існує. Основними ї симптомами Наталія Немеш назвала наступні: енергетичні перепали, різні хвороби, зміни тиску, апатія, порушення сну, відчуття невідповідності планів та досягнень, внутрішня напруга, немотивована тривога, душевна біль, неконструктивна поведінка та навіть розчарування своїми друзями та близькими… Ось так от. Я й перелякалася. Майже половину з цих симптомів помічаю в собі не так вже і рідко.
То, що це значить – епідемія кризи середнього віку дістала і мене? На щастя, не все так погано. Як пояснила Наталя, чутки про «епідемію» цієї психологічної хвороби досить такі перебільшенні. «Розкручування» цього поняття проходить у тих країнах, де практичною психологією годуються сотні тисяч людей. Будь-які платні послуги передбачають «рекламу» деяких проблем, їх популяризацію та глобалізацію, що, зрозуміло, примножує кількість тих, хто звертається за товаром чи спеціальними послугами. І абсолютно не важливо, що це – чи то критичні дні, чи то целюліт, діти, індиго чи криза середнього віку.
Як би там не було, кризі середнього віку на Заході приділяють дуже багато уваги. У тому числі і науковці. Ось, до прикладу, в США та Великобританії досліджували періоди та динаміку стану щастя впродовж людського життя. Науковці Дармутського коледжу у Сполучених Штатах та університету у британському місті Уорвік підвели підсумок даних за 35 років про понад два мільйони людей у всьому світі. В результаті дослідники окреслили динаміку людського щастя. Науковці дійшли висновку, що незалежно від культури і стану економіки країни, більшість людей почуваються найщасливішими у віці 20-ти – 30-ти років та після 50-ти. Люди у 40 – 45 років почуваються щасливими найменше. Один із дослідників каже, що про причини можна тільки здогадуватися: “Найбільш ймовірною теорією є те, що на початку життя ми маємо дуже великі очікування та прагнення. А починаючи з 30 до 45 років ми мусимо від частини з них відмовлятися – а це непросто”.
Науковці кажуть, що наше життя виглядає як синусоїда, де 44 роки – на самому низу хвилі. Але після цього періоду ми починаємо знову почуватися щасливими. Люди нарешті даюсь собі можливість розслабитись. Вони миряться з тим, що не стануть головою своєї компанії і не здобудуть Нобелівської премії. Але це не означає, що люди починають задовольнятися малим. Вони просто по-іншому починають дивитися на життя, починають розуміти, хто і чого справді може досягнути. Почуття нещастя, як твердять психологи, виникає десь всередині нас, і ми не можемо нічого зробити, аби уникнути його. Однак додають, якщо ми переживемо так звану кризу середнього віку, то зможемо знову сповна насолоджуватися життям.
Як з нею боротися…
Якщо брати до уваги симптоми кризи, про які говорила психолог, то я цю кризу переживала вже неодноразово. (Такий маю вже характер.) Правда, про те, що це криза середнього віку якось не думалося. Просто була на себе сердита, що не можу впоратися з власними емоціями і власним настроєм. Е-ех, знала би я, що це криза! По-інакшому, можливо б, боролася з таким станом. А то, як правило, йду одним і тим же шляхом - просто кажу собі: «досить»!
Діапазон же засобів для подолання ж кризи, кажуть психологи, необмежений: від суїциду до створення геніальних творів. Від першого, дай Боже, вберегтися. Що ж до другого – то чому б і ні? Таке мене влаштовує. Отже, буду чекати кризу. Хоча, скоріш за все вона до мене не прийде. Принаймні, найближчі кілька н-надцять років, бо мені вдається (хотілося б у це вірити) дотримуватися деяких правил, дотримуватися яких мені підказує інтуїція, а не фахівці (психологи, до речі, твердять, що саме недотримання їх може привести до кризи).
Отже, мені поки що не загрожує криза середнього віку, бо: я вмію утримувати баланс між матеріальними та духовними цінностями; відповідально ставитися до близьких людей; не уникати неприємних думок; не накопичувати великої кількості відкладених «на завтра» проблем; не підмінювати свого життя життям дітей; не зациклюватися на кар’єрі, матеріальному добробуті, успішності, владі, публічному успіхові, молодості та вроді; вміє ставити перед собою здорові досяжні цілі, витримувати баланс егоїзму й альтруїзму, вірити у Бога.
У мене, правда, ще поки що погано вдається залишати собі час подумати про життя, заплющувати очі на вікові зміни та уявляти себе в 50, 60, 70… А ось переглядати життєву програму можу хоч щодня, пам’ятаючи, що «всіх грошей не зароблю», а в кожному віці все ж таки можна знайти свою принадність (це елементарно: не можеш узяти фізичною силою та красою — візьми розумом і досвідом).
І ще: якщо криза таки мене прихопить, постараюся поставитись до цього без паніки. Важкувато, звісно, буде, але, коли ще, скажіть трапиться чудесна нагода знайти час і можливість осмислити своє життя? І навіть якщо в родині до моїх внутрішніх проблем поставляться без особливого розуміння, не буду драматизувати ситуацію і робити далекосяжні висновки. Раптом у них також якась криза? Цілком можливо, що моє життя просто вчергове наразиться на якусь «скалку», і якщо її «вийняти», то решта вже додасться.
Відірватися від повсякденної площини і подивитися на своє життя в багатомірному просторі, не в чорно-білих тонах, а в усьому розмаїтті барв і відтінків – це здорово!
Але, як все складно! Господи, допоможи мені і всім моїм читачам зрозуміти себе і знайти в собі сили пережити все, що трапляється з нами, і дай розуму виокремити важливе від дрібного. І застережи нас від «кризи середнього віку» чи допоможи, будь ласка, її подолати.
Анастасія КОН, газета «НЕДІЛЯ»
|
