|
Литвин
Головна політична новина просто ошелешує: спікером таки став В.Литвин. Це вже п’ятий найвищий керівник (після В. Масола, Ю. Тимошенко, О. Мороза і В. Януковича), що вдруге увійшов у ту ж саму річку. Вигляд у нього був, щоправда, мов у темпераментного хлопа на світанку. Цілу ніч домагався влади, вимотався на ніщо, а коли тобі дали, то вже й не знаєш, чи воно тобі треба.
Задоволення вже ніякого, але “відповідати за базар” доводиться. Шумова завіса дезінформації напередодні була розвішана грандіозна: всі говорили тільки про союз БЮТ і регіоналів. І все ж таки спекулятивний банківський капітал, котрий стоїть за БЮТ, і металурги-шахтарі Сходу навряд чи коли зможуть злитися у коаліцію – надто протилежні їхні економічні інтереси. Одним вигідні валютні коливання, для інших вони смертельні. Натомість В.Литвин влаштовує усіх через свою рівновіддаленість від найбільших промислово-фінансових груп.
Правда, і він, звісно, має своїх «любих друзів», бо без грубих грошей у серйозній політиці нині нічого робити. І тепер їхнє число зростатиме з кожним днем. Перед спікером стоятиме нелегкий вибір. Якщо він дасть «любим друзям» підім’яти себе, то стане Ющенко-2. Якщо сам підімне під себе «любих друзів», то стане Тимошенко-2. Ключовим же політичним гравцем він зможе стати тільки знайшовши якийсь третій шлях. Якщо В.Литвин, що кілька років тому озвучив свої президентські амбіції, і відтягуватиме від когось голоси, то перш а все від Ю.Тимошенко.
Його політична орієнтація ближча до лівого центру, ніж до правого. Хоч взагалі-то В.Литвин має найкращі шанси стати класичним центристом і гармонізувати нарешті інтереси людей праці (саме до роботяг постійно апелювала Народна партія) і “любих друзів” від національного капіталу. Якщо парламенту вдасться зменшити нинішні просто волаючі соціальні контрасти в Україні, акції В.Литвина значно зростуть.
Антикризове законодавство має спрямовуватися саме на це, а також на збереження вітчизняного виробника. Хоча тепер ці законопроекти перетворюються на ковдру, котру кожна фракція тягтиме на себе. Згадується давній рекламний ролик В.Литвина, де він зв’язує розірваний канат. Тепер доведеться мирити не тільки два береги Дніпра, а й бізнесових хижаків з протилежними інтересами.
Володимир Литвин є чи не найбільшим з-поміж усіх наших політиків захисником саме правової процедури – досить згадати його позицію у дні помаранчевих подій. Він співорганізатор конституційної реформи, але водночас і один з хрещених батьків Ющенка-президента. Це майстер балансу і апаратної інтриги. Він найменш схильний до клоунади, до котрої поступово звівся всі політичні процеси в Україні.
Він прагне не роздмухувати наявні внутрішні суперечності, а шукати точки дотику між сторонами конфлікту. Як професійний історик, він не схильний нав’язувати історичні дискусії мільйонним масам – на відміну від професійних бухгалтерів. Для В.Литвина як людини старої, ще радянської закваски, поняття соціального захисту є не кон’юнктурним популістським гаслом, а питанням принциповим.
Водночас він прекрасно розуміє, що без підйому реального сектору економіки ні про яку соціальну політику не може бути й мови. Звідси його постійні відвідини найбільш проблемних підприємств. Вузлом, котрий може зв’язати соціальне й економічне, може стати спеціальна програма працевлаштування трудових реемігрантів, котрі зараз масово провертаються з-за кордону.
В.Литвин вже пару місяців є чи не головним пропагандистом розробки такої програми. Вважають, що у справі погодження В.Ющенка на спікерство В.Литвина вирішальну роль відіграв Ю.Луценко. найбільш ображеними залишилися регіонали і Л.Грач. Втім першим зараз не до конфронтації – слід рятувати власний бізнес.
Оскільки В.Литвин не має особливих ідеологічних мух у голові, він найкраще підходить на роль українського Ф.Рузвельта – щоправда, не має тих надзвичайних повноважень, які були в американця. Водночас висока посада і звужує поле для політичного маневру, до якого В.Литвин за минулий рік звик надзвичайно. Але все гарне колись минає. І настає ще краще. В.Литвин довів, що вміє вичікувати і не робити різких рухів. В умовах кризи це особливо важливо.
Не знати наразі, чи потрібен Україні Литвин, але Литвину Україна таки потрібна.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
| 
