Аби підготувати матеріали для новорічних номерів газети «НЕДІЛЯ», я звернулася до своїх знайомих, героїв попередніх матеріалів.
- Уже скоро Новий рік? Різдво? – дивувались вони.
- Які звичаї? Які традиції? Які обряди? – шокували мене люди, коли попросила їх розповісти, як у їхніх родинах, селах чи містах святкують Новий рік та Різдво, що зберегли від своїх предків у плані святкування зимових свят.
– Тепер головне, аби були гроші. Накупив, наготував усього їсти, пити – та й святкуй собі скільки хочеш, дивишся телевізор. А ті всі давні обряди – то бабські забобони, - сказане 40-річною ужгородкою приголомшило і навіть шокувало.
- Приїжджайте до нас колядувати. Кабанчик буде свій, а горілки прикупимо, - таку програму запропонував мені знайомий гуцул з Рахівщини.
Піп сказав, що пити і їсти можна
Розмови з людьми збили мене з пантелику. Я їм про традиції, а вони мені – про горілку і ковбаси. Задумалась: невже людей настільки знищила нестабільність, яка переросла в економічну та політичну кризи в Україні, що у їхніх головах, окрім наїстися та напитися, місця для духовного не залишилося? Боюсь, але відповідь буде ствердною. Пригадую, будучи підлітками, ми дотримувалися посту перед Різдвом, на перерві перекушували домашніми грінками на олії або хлібом з лекваром, яблуками. Так було майже у всіх закарпатських селах. На жаль, упродовж останніх років доводиться бачити щодня п’яних людей, які закушують децу ковбасою. Ще й тебе раді пригостити чи «розкрутити».
Минулої неділі на проповіді священик сказав прихожанам: «На Миколи у нас храмовий празник. Цього року Миколи припадають на п’ятницю. Це пісний день. Але ми ж не будемо гостити людей пісними стравами? Це ж соромно. Постити будете в другий день. А до празника підготуйтеся так, як треба. Принесіть у четвер до церкви тістечка, домашнє вино, або купіть його, принесіть усяку водичку, аби було чим погостити процесії. Їх у нас буде до 20-ти. Горілку не несіть, а вино можна». Все у світі міняється, але до слів священика й нині люди прислухаються. Він для них залишається авторитетом. Скажіть: і після таких слів ми будемо святкувати релігійні свята так, як це робили раніше, як це робили наші батьки, діди? Навряд. Ми будемо шанувати традиції? Та що там говорити – уже тепер замість колядок у хатах, по телевізору, по радіо лунають не колядки, а пісні з кількох слів. Хтось скаже: така мода. Згодна. Але ж ще зовсім недавно на Закарпаття приїжджали люди здалеку, аби почути наші колядки, взяти участь у новорічно-різдвяних забавах.
Не так давно в багатьох населених пунктах Закарпаття у ніч з 31 грудня люди скромно вечеряли, дивились фільм «З легким паром», «Голубий вогник» і лягали спати. Наступного ранку робота по господарству йшла повним ходом. 1 січня був державний вихідний день. Відколи себе пам’ятаю, цього дня ми займалися хатньою роботою: чистили вікна, витирали пилюку, прали білизну, скатертини, вишивки. Не дозволялось тільки брати голку та шило в руки. Всі готувались до Різдва та Старого Нового року. Вечорами колядки линули селом – хлопці проводили репетиції.
…А влада «посприяла»
Наша влада така добра, що на новорічно-різдвяні свята 2008-го дала своєму народу аж 10 вихідних днів підряд. На 2009-й – трохи менше – тиждень. Гуляй, народе, скільки душі завгодно. У свою чергу медики скаржаться, що у цей період кількість хворих з гострими панкреатитами, холециститами, харчовими отруєннями різко збільшується – переїдання та зловживання дається взнаки. І тут якнайкраще проявляється коріння проблеми: «от нєчево дєлать» люди влаштовують застілля, гульки, п’янки. Якщо раніше по селах линули колядки, то нині у більшості з них, зокрема у тих, куди цивілізація ступила обома ногами, - галас від похмілля у переміш з бабахканням від петард і салютів. Зрозуміло, декому - прибуток, декому - радість. Якщо раніше у нас зими були зимами – зі снігами і морозами, то зараз треба, аби мачуха відправила падчерицю не за пролісками, а за снігом. Фахівці стверджують, що Новий рік із зеленою травою – це не примха природи, а наслідки від петард і салютів – атмосфера такого втручання не любить.
Привітання - як дзеркало професії, реґіону
Раніше ми купували листівки із зображенням ялинки, кумедних і веселих новорічно-казкових героїв і відправляли своїм однокласникам, родичам, друзям. Бажали «щастя рясного, здоров’я міцного, успіхів у роботі, навчанні, здійснення всіх мрій». Листоноші мішками розносили їх адресатам. Нині вітальні листівки - рідкість. У справі задіяні мобільні телефони. Пишемо і відправляємо есемески, емемески. Отримані швидко прочитуємо, переглядаємо і … витираємо. Зрозуміло, пам'ять у телефоні не резинова. Щороку кілька оригінальних і теплих привітань переписую до блокноту або залишаю в пам’яті телефону.
«З роком Мишки Вас вітаю, щастя й радості бажаю! Буде Мишка помагати Вашу ріпку витягати. Буде файно ґаздувати, в дім носити грошенята, сир, ковбаску, хліб і сало – щоб усього вистачало». Ось таке гарне вітання есемескою отримала від колеги у перший день Нового 2008 року.
«Хай смачна кутя удасться! Хай в сім’ї панує щастя! Щоб весела Коляда в хату радість принесла! Щоб співали рано півні, щоб велися в хаті гривні, щоб весело і багато провели Різдвяні свята». А це вітання надіслав колега із Львівщини на Святвечір.
«Пусть с ударами курантов беды все уходят прочь. Пусть счастливым будет каждый в эту сказочную ночь! Всё, что в прошлом есть плохого, мы не будем вспоминать. В Новый год успехов новых я хочу всем пожелать. С Новым годом!» Ці вітальні слова російською надіслала знайома Аня з Донецька.
«Идёт в снегу по колено из будущего Новый год. Пусть этот год со счастьем новым к вам ночью в дом войдёт. И вместе с запахом еловым добро и радость принесёт». Коли я отримала це вітання від знайомого перечинця, то відразу ж вийшла на вулицю подивитися на сніг по коліно. На жаль, такий бажаний зимовий опад пішов з неба над Малим Раківцем тільки на Різдво. За два дні пішла відлига. Не встигли навіть порадіти, не те що на санках покататися. Після повернення в Перечин, дізналася, що місто у новорічну ніч було вкрите сніговим килимом на кілька сантиметрів. Та на ранок пухнастий килим зник … завдяки тим же радісним салютам і петардам.
Рік Новий, рік Старий, рік Китайський
Днями поверталася з Ужгорода додому. Затоварені пасажири у перечинській маршрутці повели мову про наближення свят. Літня жінка стала обурюватися: «Люди стільки тих років понавигадували, що я зовсім заплуталася, коли і як треба зустрічати і в що одягатися, і що на стіл готувати». Краще б вона прикусила язика, бо у салоні така гаряча дискусія розвилась, що водій аж закипів, як і мотор його цуравої ґазельки. Кожен пасажир намагався вставити своїх п’ять копійок і довести, що саме той рік треба святкувати, а не інший. Дехто переконував, що треба всі роки святкувати на повну котушку. Мовляв, буде купа вихідних, на роботу не треба буде іти, то що ще робити, як не їсти і не пити?
Раніше на Закарпатті був Старий Новий рік, згодом додався «Радянський», а недавно ще і «Китайський». І хоча рік Бика наступить тільки в лютому, але ми один одного вітаємо з роком тварини напередодні січня. У нас вважалося, що на Новий рік обов’язково треба одягнути на себе щось нове, аби цілий рік мати обновки. Стилісти, астрологи та іже з ними радять нові роки зустрічати у одязі з певної кольорової гами, того бренду та розкрученої торгової марки.
Новорічно-різдвяне «свинство» від телевізійників
Не я одна така, що новорічно-різдвяний продукт-2008 від телевізійників назвала «свинством». Це ж треба так не поважати глядачів-споживачів! Скільки ми не гортали і не переглядали програму ТБ у газеті, скільки не переключали з каналу на канал, а «рожі» одні і ті ж співали (якщо то взагалі співом можна назвати»), гигикали, від чого хотілося плакати, а не сміятись. І ті «Старі пісні про головне» і так звані «Нові пісні про головне», «Хороші пісні з Коблево» у переміш із рекламою спиртних напоїв цілодобово не сходили з телеекранів, від чого тріпало навіть тих, у кого до того часу було все гаразд із нервами.
Щороку ми переглядали «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», які транслювали всі телеканали на Святвечір або на Різдво. Однак цього року жоден із каналів не спромігся подарувати своїм глядачам улюблену казку неперевершеного знався українських традицій, фольклору Миколи Гоголя. Замість звичних і улюблених новорічних мультиків-пультиків про Зайця та Вовка з «Ну, постривай», Карлсона, Бабу Ягу, Васелису Прекрасну, Кота Леопольда дітки змушені були дивитися якщо не реклами з тьотями, в яких «пісі і ціці голі», то якісь страшилки, від появи яких в екрані навіть дорослі хрестилися.
А на Різдво я знову поїду в рідне село
Передбачаю, що телевізор на новорічно-різдвяні свята-2009 навіть не вмикатиму. На свята знову поїду до батьків у рідне село, аби відчути різдвяний дух та його таїни. На щастя, у Малому Раківці ще залишилась дещиця обрядів, звичаїв, традицій.
- Гей‚ пане ґазде‚ чи даєте веселити у цей Святий вечір? - почуємо під вікнами 6 січня у післяобідню пору.
- Веселіть‚ веселіть‚ - відповімо колядникам.
Колядники сповіщатимуть радісну новину - народження Спасителя‚ славити маленького Ісусика. «Вінчую вам, пане ґазде, всі сятки провести у мирі і здоров’ї, Новому році вклонитися, а вам, пане ґазде, доброго здоров’я». «Дай, Боже і тобі (якщо кілька колядників у групі, то господарі кажуть: «Дай, Боже, і вам». Хтось із членів сім’ї виносить колядникам гроші‚ яблука‚ горіхи. Якщо колядник родич, то запрошують до хати, пригоща.ть штруґлями, компотом, узваром з сушених слив, груш.
Деякі колядники принесуть із собою ліщиновий прут і дадуть господині або поставлять у куток. Малораківчани дотепер користуються цим прутом, який наділений магічними властивостями. Мама тим прутом пошвакає своїх дітей, онуків і тричі примовить: «Абисьте такими були шіковними цілий рік, як колядники на Святий вечір». Різдвяний прут може згодитися у той час, коли корова ніяк не може отелитися: треба її пошвакати тим прутом і тричі примовити: «Так бись скоро ся втелила, як колядники ходять скоро колядуючи від хижі до хижі».
...На небі ось-ось має з’явитися перша зірка. Мама накриває стіл чистою скатертиною. 12 страв кладемо на стіл. Всі страви пісні‚ переважно з грибів: голубці, плов, суп або борщ, мариновані та смажені грибочки, вінегрет, узвар, різні соління, маринади. Перед Святою вечерею родина молиться‚ благословляє наїдки і напитки. Дякуватимемо Богу‚ що родина зібралася у цей вечір. Приїдуть мої брати та сестри з сім’ями. На згадку фотографуватимемося. У нашому селі так заведено‚ що діти‚ які живуть із своїми сім’ями навіть за тисячу кілометрів‚ стараються прийти до родинного гнізда на різдвяні свята.
Хтось із нас піде до комори і набере миску яблук. Ой як вони хрустітимуть під нашими зубами! А які – смачні. Хтось піде на під (на горище) «просити від Пилипа лісковчиків». Кажуть, на Святвечір треба кусати горіхи, аби зуби були міцними.
Після вечері приберемо стіл. Чоловіки поколядують, будуть вести свої розмови, а ми, жінки, готуватимемо м’ясні страви на прийдешні свята. Селом чути бубон, гармошку. Це козарі готуються до походу.
Так, у Малому Раківці хлопці до дівчат ходять з козою. Збираються дорослі хлопці (по 15-40 чол.). Одні одягаються в пастирів‚ інші - в різні маски. Костюм для кози одягає «дембель» або той‚ хто вперше козарює. Наймають музикантів (інструменти народні: бубен‚ баян‚ гармошка‚ трумбета) і йдуть колядувати до дівчат (колись тільки до своєї) з півночі. Мама розказувала‚ що за її дівування козарі йшли після Сейношного‚ бо всі були в церкві до четвертої ранку. А тепер їдуть відразу після Святкової вечері.
Гурт підходить до оселі дівчини і грає різні мелодії‚ аж поки вона не вийде до хвіртки і запросить козарів до хати. Заходячи колядують «Рождество Твоє‚ Христе Боже наш»‚ а в хаті – «Нова радість стала»‚ «Предвічний». За це дівчина запрошує козарів до столу. Наїдки різні - як пісні‚ так і м’ясні. «Годують і поять» козу тим‚ що є на столі, роблять усякі кумедні витівки з тою «козою», фотографуються. Як трохи “набралися сил”‚ ідуть на двір танцювати. Щастить тому козареві‚ котрий найдовше і кілька разів потанцював з дівчиною. Такі танці тривають від півгодини до двох годин. Втрачені кілограми під час танців з «козою» повертають завдяки смачним та калорійним різдвяним наїдкам. Багато хто з козарів ще й тепер утримується від вживання м’ясних блюд. Загалом, дозволяється їсти м’ясне тільки після Літургії в церкві 7 січня.
Упродовж трьох днів ми прийматимемо вдома колядників-бетлегеньошів, ходитимемо на Службу Божу в церкву, гоститимемося, вітатимемо іменинників, даруватимемо один одному подарунки – у цей період народилося четверо членів нашої родини.
Нині, пишучи ці рядки, ледве чекаю, коли наступить 6 січня і околицями мого дитинства та юності полинуть колядки, а земля вкриється сліпучо-білим снігом, іній прикрасить сплячі дерева, а мої щічки пектимуть від тріскучого морозу. Я люблю зими, коли багато снігу, морозно. І не тільки тому, що коли народилася, то сніг сягав півтора метра, а мороз 15 градусів. А тому, що не уявляю зими без вище згаданих атмосферних явищ.
Тетяна ГРИЦИЩУК,
спеціально для газети «НЕДІЛЯ»
|
