|
У Москві, серед білого дня, скоєно ритуальне подвійне вбивство. Убито Станіслава Маркелова і Анастасію Бабурову. Постріли кілера прозвучали за сто метрів від Храму Христа Спасителя, головного культового православного центру, який, здавалося, навіть своєю назвою мав захистити загиблих. До речі, і до Кремля по прямій - не більше 500 метрів.
Кого ж убито? У чому вони винні? Чиї вони вороги?
Станіслав Маркелов - відомий в Росії адвокат-правозахисник. За життя він захищав від рідної держави чесних і порядних людей, які втратили будь-яку довіру до офіційної влади. Його найгучніша справа - він вісім років відстоював у судах інтереси родини Ельзи Кунгаєвої, 17-річної чеченки, яку в Чечні згвалтував, а потім убив полковник російської армії Сергій Буданов.
Станіслав Маркелов - унікальний адвокат: він брався за безнадійні і небезпечні для життя справи. Він московський юрист, але постійно працював у Чечні, представляючи інтереси жертв позасудових розправ і тортур, викрадень людей. Він вів справи жертв нападів російських фашистів на тих, кому не все подобається в країні, захищав тих, кого вбивала і принижувала держава.
Колеги Маркелова переконані, що вбивство безпосередньо пов`язане з його професійною діяльністю. Адвокат перейшов дорогу владі, обличчям якої є «еліта еліт» Росії, корпорація силовиків - чекістів, спецслужб, армії, лицарів плаща і кинджала.
Друга жертва вбивці - кореспондент видання «Новая газета» Анастасія Бабурова, їй всього лише двадцять п’ять років. Вона намагалася затримати кілера, але він і в неї вистрілив. У важкому стані Анастасію доправили до лікарні, але лікарі не змогли врятувати її життя. Вона третій журналіст московської «Новой газеты», убитий владою за останні п’ять років путінської «суверенної демократії». Оглядача, депутата Державної Думи Юрія Щекочихіна отруїли, він помер у 2003 році. Анну Політковську в 2006 році убили в під`їзді власного будинку.
Чому ж це ритуальні вбивства? Адже ракетно-ядерна Росія декларує свою культуру і цивілізованість. Росія - не якийсь там африканський Габон, де політики ритуально вбивають своїх дітей заради перемоги на виборах. Виявляється, не так.
У Росії жертвопринесення узаконені тими, хто стоїть на варті російського політичного авторитаризму, політичного режиму, в якому будь-які паростки цивільного суспільства є викликом влади і караються стратою. Це терор влади проти своїх громадян, щоб пам`ятали, хто в домі господар, хто може судити і милувати. Вбивства Станіслава Маркелова і Анастасії Бабурової - це політичні вбивства. Убив не «месник одинак», як заявив вже в перші години після трагедії московський генерал-прокурор, а агресивна, безлика російська влада.
І що ж російське суспільство? Розслідування подвійного вбивства узяла під контроль Генпрокуратура. Але всі мітинги у пам’ять про Маркелова і Бабурову і з вимогами розшукати вбивцю були розігнані міліцією. На єдиному дозволеному московською владою мітингу було всього лише 150 осіб. Санкт-петербурзький поліцмейстер заявив, що в усіх російських бідах винні правозахисники, студенти і опозиційні партії. Державна Дума прийняла закон про захист державної інформації, а російські адвокати і журналісти, за великим рахунком, залишилися байдужими до трагедії.
Росія входить у трійку найнебезпечніших для журналістів країн разом з Іраком і Колумбією. В більшості випадків ані вбивць, ані замовників вбивств не знаходять. У статистиці Спілки журналістів Росії - 215 прізвищ убитих журналістів. Президент Фонду захисту гласності Олексій Сімонов говорить про 220 загиблих і 1500 журналістів, які постраждали від насильства, починаючи з 1992 року. При цьому загиблих у зоні бойових дій або від транспортних аварій невелика частина, а більшість гине від «ножів, бит, пострілів». Здавалося б, обуритися повинні були сотні тисячі людей, спеціальність яких журналістика, адвокатура. Але люди бояться.
А що «кремлівські солов’ї»? Виявляється, вбивство адвоката і журналіста є ні що інше, як провокація. І пов’язана вона... з інавгурацією нового президента США Обами. А організували її «тісно пов’язані з міжнародними транснаціональними корпораціями, зі світовими фінансовими олігархічними структурами» внутрішні вороги Кремля. Це перли Максима Шевченка, телеведучого, члена путінської громадської палати, який ночами, на першому державному телеканалі переконує народ «не проспати Росію». Загалом, країна в кільці ворогів. А наш «любий і рідний» Глєб Павловський назвав убиту журналістку «гібридом прокурора з попом», яка «судить і викриває, не з’ясувавши, і лякає, не дослухавши».
В Росії немає поваги до влади, є страх перед нею, перед режимом Путіна-Медведєва. Додатково, росіяни тяжко страждають від надлишку агресивних спонукань до інакомислення, до політичної опозиції, до всіх, хто думає не так, як «національні лідери», які (спонукання) їм нікуди подіти в умовах врегульованого життя сьогоднішньої резервації Росії. У країні немає політичної опозиції, свобода пішла на кухні. Навряд чи в Росії не на життя, а на смерть битимуться пітон з крокодилом, офіцери ГРУ мочитимуть комітетників, а московська братва - пітерську. У Росії це реальність життя країни - вбивають адвокатів і журналістів.
Віктор Тимошенко
|
