|
У Росії світська, політична і церковна влада, об`єднана ідеологією авторитаризму і державного православ`я, навряд чи зможе вибудовувати нормальні відносини з Україною...
Помісний собор Російської православної церкви таємним голосуванням обрав першоієрарха на патріаршу кафедру, що стояла «вдова» з 5 грудня минулого року. Ним став митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило. За нього проголосували 508 делегатів. Церковний хор виконав «acsios» – «гідний», митрополит Кирило заявив: «Приймаю», попросив «поблажливості до своїх слабкостей» і 16-го Патріарха Московського і всієї Русі почали поздоровляти з обранням.
Результат виборів був передбачуваний. І хоча багато хто з оточення Кирила сьогодні казатиме, що «вони зробили його патріархом», проте новий предстоятель навряд чи потребував їхньої допомоги.
Його сходження на патріарший престол бажала російська влада. Вся Росія, не тільки релігійна, в захваті від нового патріарха. Він і «кризовий менеджер», і богослов, і ритор, і політик, і «блискучий популяризатор». «Кирило може закохувати молодь в православ`я, переконати що православ`я – це майбутнє Росії, може говорити з нею про секс, долю», – говорить всеросійський диякон Андрій Кураєв.
До речі, злі язики, стверджують, що опитані напередодні заходу миряни з-поміж депутатів партії «Єдина Росія» не приховували, що голосуватимуть за місценаглядача патріаршого престолу Кирила, вважаючи, що саме його підтримує керівництво країни. Присутність президента Дмитра Медведєва на різдвяній службі, яку вів владика Кирило, була сприйнята ними як знак.
Але навряд чи це вся правда. Головне, як сказав претендент на патріаршество в своїй програмній доповіді, «тут благодать Святого Духу нас зібрала». Тому, хоча делегатами Собору були 165 мирян, та все ж 199 архієреїв, 162 священики і 178 ченців визначили, кому бути патріархом.
Не було серед делегатів собору світських левів, підбурювачів спокою, «деклараторів» російського державного православ`я. Дивно, але партикулярних мирян не представляли культові фігури з довколакремлівського бомонду, «справжні християни», наприклад, такі, як Юрій Лужков і Микита Міхалков, Олександри Проханов і Дугін та подібні до них.
Схоже, що організатори собору і виборів патріарха вирішили (принаймні, для широкої церковної громадськості) не дати поживи для балачок і скандалів, максимально дистанціювалися від «світу й граду», від «можновладців».
Напередодні виборів патріарха в Москві багато говорили про «український десант». Більше третини делегатів Собору були з України. Цікаво й те, що митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), попри численні прохання, відмовився виставляти свою кандидатуру і брати участь у виборах патріарха. Адже цілком міг би стати компромісною фігурою.
Не дозволив вік і те, що Володимир, як це він сам заявив, «бажає постати перед Богом 121-м Митрополитом Київським, а 16-м Патріархом Московським і всієї Русі хай буде той, на кого вкаже Бог і ваш вибір». (До речі, на Архієрейському соборі в Москві, що передував Соборові, Київський митрополит Володимир і митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій – все-таки одержали по десять голосів ієрархів).
Для розуміння внутрішньоцерковних відносин РПЦ МП слід констатувати, що православна церква в Росії стала державною релігією, потужною державною інституцією. Більше того, РПЦ сьогодні дуже «вмонтована» (організаційно й ідеологічно) в російські політичні цінності, які незмінно породжують тоталітарний тип суспільства. Це і підпорядкованість світській владі, і нетерпимість до опонентів, до інших релігій.
За величезної підтримки влади православ`я стало державною ідеологією, відтіснивши на задвірки не тільки соціалістичні та комуністичні ідеї, а й ліберальні, гуманітарні, просвітницькі, демократичні цінності. Ще можна пригадати, що митрополит Кирило заявив про те, що загальнолюдські цінності суперечать етичним, православним засадам церкви.
За 20 років після розвалу СРСР православна церква зміцніла матеріально, організаційно, фінансово. Мабуть, найталановитіші випускники найпрестижніших світських вузів кинулися служити Боові.
Якщо 1988 року РПЦ мала 6893 приходи, 6674 священики, 74 архієреї, 22 монастирі з 1190 ченцями, 2 академії, 2 семінарії, то тепер – 29263 приходи, 30670 представників духівництва, 202 архієреї, 804 монастирі. За два десятиліття канонізовані 1700 святих.
У своїй доповіді на Соборі владика Кирило визначив майбутнє патріаршества. Завдання РПЦ – повернути в загальноосвітні школи «віроначальні предмети». Дискусія бути чи не бути закону Божому в школі розколола російське суспільство, але, схоже, церква зможе переконати, що православні просвітницькі програми потрібні дітям. Науковці Росії такі процеси називають клерикалізмом, спробою зайняти домінуюче місце церкви в освіті, в духовному житті суспільства.
Новий Патріарх раптово став критиком екуменізму, в якому його самого звинувачували церковні ортодокси. «Не може йтися ні про які компроміси з інослав`ям, тільки твердість православ`я, його непохитність в сьогоднішньому складному світі», – заявив Кирило на Соборі.
Але генеральна лінія РПЦ, вважає Кирило, – це «вихід Церкви з гетто». Озвучена майбутнім патріархом ідея союзу, «симфонії церкви і держави» означає зміцнення зв`язків з усіма інституціями російської державної влади. Наприклад, ухвалення Архієрейським собором «Основ учення РПЦ про гідність, свободу і права людини» потонули в урочистому славленні «єдності Церкви і Держави російської», всупереч головному завданню будь-якої релігійної організації – соціальній роботі, допомозі бідним, нужденним, хворим, інвалідам.
На погляд автора цих рядків, патріарх Кирило за своїми особистими якостями, харизматичністю стоїть набагато вище нинішніх російських політичних небожителів. Він відрізняється раціоналізмом, менеджерським підходом до управління церквою і взаємин з державою. Він самодостатній, освічений, водночас не приймає імпровізації в рішенні складних проблем. Кирило відкритий для діалогу і зможе переконати своїх опонентів, якщо справа стосується інтересів церкви.
Цікаво, що Кирило родом із Санкт-Петербурга і що його, як і президента Дмитра Медведєва та прем`єр-міністра Володимира Путіна, «виховала» північна столиця Росії.
По суті, сьогодні в Росії світська, політична і церковна влада, об`єднана загальною ідеологією авторитаризму і державного православ`я, навряд чи зможе вибудовувати нормальні відносини з сусідами по СНД, перш за все з Україною.
Негативне ставлення до Української держави можна проілюструвати десятками офіційних заяв Дмитра Медведєва і Володимира Путіна. Патріарх Кирило, в своїх численних коментарях також завжди жорстко критикував українську владу, чи стосувалося це релігійних проблем – приїзду Папи Римського до України, питань церкви в Україні, відносин з іншими помісними церквами – чи власне міждержавних відносин Росії і України. Навряд чи новий патріарх зможе стати наддержавним, наднаціональним пастирем для українських православних.
Віктор Тимошенко, Москва
Довідка
Патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді в сім’ї священика, закінчив Ленінградську духовну семінарію і Ленінградську духовну академію.
1971 року зведений в сан архімандрита і призначений представником Московського патріархату при Світовій раді церков в Женеві. У грудні 1974 року призначений ректором Ленінградської духовної академії і семінарії, а в червні 1975 року – головою єпархіальної ради Ленінградської митрополії. 14 березня 1976 року зведений в сан архієпископа. 26 грудня 1984 року призначений архієпископом Смоленським і Калінінградським.
У сан митрополита Кирило зведений 25 лютого 1991 року.
6 грудня 2008 року на екстреному засіданні Священного Синоду Російської православної церкви після смерті Святійшего Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II митрополита Кирила таємним голосуванням обрано місценаглядачем Патріаршого престолу.
27 січня 2009 року в Москві на Помісному соборі обраний 16-м Патріархом Московським і всієї Русі.
|
