Британський телеканал показав в прямому ефірі фільм, як невиліковно хворий професор приймає в швейцарській клініці Dignitas з руки лікаря смертельну дозу снодійного.
Евтаназія в прямому ефірі в країні, де вона офіційно дозволена. Фільм викликав бурхливу дискусію в англійському суспільстві, а вчора фрагменти фільму показали російські телеканали. Причепом до цього сюжету російські телевізійники показали евтаназію в російському варіанті, як якийсь зварювальник задушив власну дружину, нібито на її прохання, яка після перелому хребта відчувала дикі болі.
Я б не звернула увагу на просту інформацію про цей сюжет, у нас культура такого помирання не приживається (сподіваюся і не приживеться) ні в етичному, ні в законодавчому планах. Але така трансляція, а потім публікації вже і в українських ЗМІ примусили мене приєднатися до цієї розмови.
«Якщо я пройду через це, то помру, якщо не пройду, то я і мої близькі страждатимуть, а потім я помру», - сказав Крейг Еверт перед тим, як прийняти снодійне. Картина цього відходу була огидна. Коли хвора людина перекушує трубки штучного дихання, коли до нього кидається дружина, щоб... попрощатися, ти розумієш, що бачиш жахливу і невиправну помилку.
Тому, що ця людина хоче піти без гігієнічних проблем, без безсонних ночей, без страждань для своїх близьких, просто щільно закривши за собою двері. А насправді все по-іншому. І для нього, і для його дружини, якщо вона співучасниця цього, за цими самими дверима небуття все тільки починається. І життя по той бік для них буде ще жахливіше, ніж ті п’ять-десять років земних мук.
Так, є люди віруючі, є невіруючі, але у всіх релігіях і просто в загальнолюдській етиці є одні й ті ж універсальні істини. І об ці істини розбивається кимось придумане право людини на смерть. Не дай Бог нікому таких страждань, що викликають думки про самогубство (чим по суті є евтаназія).
Але і не дай Бог нашій державі серйозно задуматися про впровадження подібної практики. Зварювальник, котрий убив дружину, - це «квіточки», на міжнародних симпозіумах розповідається про зловживання евтаназіями і в більш правових країнах, а у нас на пострадянському просторі евтаназія на прохання трудящих стала б звичайною справою. І, звичайно, важко когось судити, але я бачила людей, які зуміли приготуватися до смерті і гідно її прийняти, навіть коли вони відчували дикі болі.
Я бачила чоловіка, який зумів пережити больові синдроми дружини, яка зламала хребет, і внаслідок чого вона видужала і піднялася. Бачила невиліковно хвору черницю, яка спокійно чекала смерті, вона нібито зібралася в далеку дорогу. Спілкувалася з безногим священиком, який завжди залишався життєрадісним і дякував Господу «за золотий хрест». Поряд з ним була дружина, яка його любила.
Кажуть, що душі таких людей, які з вдячністю прийняли страждання, священик після сповіді передає просто на руки їх ангелу- хранителюі. Адже любов - вона творча, і вона дасть сили сім’ї і на догляд і на емоційну підтримку дорогої людини, яка страждає.
І наостанок про недавній випадок в одному з монастирів у Підмосков’ї. Одна дуже старенька і дуже віруюча жінка неохоче зустріла весну. Вона раділа, що зустріла Великдень, але все одно щиро молилася: Господи, ну, скільки ж можна – знову картоплю садити... Так сподівалася, так просила, щоб ти мене прибрав до себе... Була схожим, пожалкувала, а потім захворіла. І, причастившись, загаснула з посмішкою на вустах і подякою. Це я до того, що при бажанні можна випросити все, навіть смерть, і не потрібно ніякої евтаназії...
Лана САМОХВАЛОВА
|
