Нещодавно представник однієї з політичних сил зробив резонансну заяву, в якій ішлося про те, що закарпатські представники угорської та румунської національності уже давним-давно мають… громадянство сусідніх держав. Так уже склалось історично, що наш край межує з кількома європейськими країнами, до складу яких свого часу входив. Тому і не дивно, що закарпатці, знаходячись в такій близькості до кордону, роблять собі паспорти цих країн, незважаючи на заборону подвійного громадянства українським законодавством. А сусідні країни тому і раді, адже збільшується таким чином територія з власними громадянами. І наслідки цього для України можуть бути плачевними…
Паспорт Румунії має чи не кожен закарпатський румун?
Ми спробували дізнатися, наскільки правдива інформація щодо подвійного громадянства. Як то кажуть, диму без вогню не буває. І газеті «НЕДІЛЯ» вдалося з’ясувати цікаві факти. За конфіденційною інформацією, останнім часом володарями тільки паспортів Румунії стали близько 10 тис. громадян України румунського походження. Особливо це стосується жителів Тячівського та Рахівського районів. Місцевий мешканець Іван стверджує, що паспорт Румунії має чи не кожен закарпатський румун. Так, мовляв, людям простіше працювати у сусідів у найближчих до регіону містах – Сигеті, Сату-Маре та ін. Працюють у сусідній державі переважно на будівництві. Всі податки платять до тамтешнього бюджету, там же отримують і соцдопомогу. Займаються також закарпатські румуни і невеличкою торгівлею – туди везуть продукти харчування, звідти – одяг.
Саме румунське керівництво створює такі умови, що тільки лінивий не забезпечить собі паспорт. У 1994 році в Бухаресті прийняли закон «про громадянство», який дозволяє етнічним румунам відновити подвійне громадянство. Таким чином можна було отримати «сертифікат репатріанта», який, наприклад, надавав його власнику право ввезення на територію Румунії майна на суму до 50 тис. дол. без сплати відповідного мита. Як правило, вказаний сертифікат реалізовувався у сусідів за 2-3 тис. дол. Проте Бухарест переглянув свої позиції і відмінив таке рішення. Але бажаючих не поменшало і мотивацій так само. Особливо зі вступом країни до ЄС, коли з’явилась Шенгенська віза і можливість вільно пересуватись Європою. Варто ще сказати і про закон «про репатріацію», згідно з яким румунські паспорти можуть отримати люди, які живуть на території колишньої Великої Румунії. Практично, це всі мешканці Чернівецької області (до Дністра), чиї батьки колись були громадянами цієї держави. Закарпатських румунів це мало стосується, але все ж таки.
«Закордонний угорець»
Подібна ситуація і в Угорщині. На Закарпатті найбільша національна меншина - це угорці. У багатьох угорськомовних селах області на адміністративних установах висять прапори Угорщини (хоча це – тема іншої розмови). Ні для кого не секрет, що в таких місцях українською навіть не розмовляють. Що тоді вже говорити про паспорти. Як розповів один із жителів угорськомовного села на Ужгородщині, багато його односельчан мають паспорт громадянина сусідньої країни. В Угорщині офіційно працюють, сплачують там податки, там же отримують і соціальні виплати. В Україні ж живуть, бо тут у них житло, господарство, з яким розлучатися ніхто не бажає.
В консульстві Угорщини в Україні запевняють, що ніяких людей з угорським та українським паспортом на території Закарпаття бути не може, адже це прямо заборонено місцевим законодавством. Натомість існує паспорт «закордонного угорця». А з ним така сама історія. В 2001 році сусіди прийняли закон «Про статус угорців, що проживають в сусідніх державах». До таких належить і Україна. Закон надавав закордонним угорцям спеціальні пільги у сферах науки і культури, освіти, працевлаштування, медицини і соціального забезпечення. За останні шість років паспорт закордонного угорця отримало близько 70% етнічних угорців регіону. Є ще одна цікава деталь – власник такого паспорта при в’їзді на постійне проживання в Угорщину автоматично стає громадянином цієї країни. Їм же оформляються безкоштовні довгострокові мультивізи для перебування на території сусідньої держави. Для цього достатньо подати заповнену анкету у відповідні органи і все. Зрозуміло, що не спокуситися на такі пільги важко, тим більше, що людей з угорським корінням на Закарпатті вдосталь.
Принагідно зауважимо, що саме Румунія зайняла критичну позицію щодо закону Угорщини «про статус закордонного угорця», вбачаючи в ньому не стільки соціальний, скільки політичний підтекст. Румунська сторона зазначила, що «цей закон носить антиєвропейський, екстериторіальний і дискримінаційний характер». З боку керівництва нашої держави ніякої реакції…
А що Україна?
Тож хоч факт подвійного громадянства майже доведений, правоохоронці не поспішають з цим боротися. Експерти ж б’ють на сполох. Директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Ужгороді Світлана Мітряєва вважає, що подвійне громадянство становить загрозу національній безпеці України і не відповідає її національним інтересам. «Наразі зовнішньополітичне напруження стосовно стратегічного вибору країни та загострення внутрішньополітичної ситуації заважають державі ефективно реагувати на виклики і загрози, - розповідає пані Мітряєва, - а подвійне громадянство, - це саме те, що потребує невідкладних заходів у сфері забезпечення національної безпеки на відповідних напрямках». За її словами, крім експертів, мало хто звертає увагу на ці процеси, оскільки головна увага в державі спрямована на боротьбу за президентське крісло. А тим часом йде безпрецедентна роздача російських паспортів в Криму, румунських в Чернівецькій області, русинських - в Закарпатській.
За словами Світлани Мітряєвої, необхідно завжди мати на увазі і те, що потенційно «люди з подвійним громадянством» становлять собою вагомий інструмент зовнішнього впливу як під час електоральних перегонів, так і у внутрішніх непростих трансформаційних процесах розбудови української державності в умовах становлення громадянського суспільства.
А що ж наше законодавство? По-перше, чітко прописаної відповідальності за факт отримання паспорту іншої держави у нас не має ні в Кримінальному кодексі, ні в Адміністративному. «Єдина санкція з боку України до такого громадянина – це втрата громадянства України, – говорить юрист Микола Яцков. – Але ця процедура досить складна. В усіх випадках працівники МВС, СБУ чи МЗС повинні довести факт отримання громадянином громадянства іншої країни. А це дуже не просто. Адже між країнами не має міжнародних угод про такий обмін інформації. Та навіть якби й були, то загалом вони порушували б право на приватність особи, що захищається міжнародними договорами про права людини». По-друге, Україна де-факто вважає людину своїм громадянином навіть тоді, коли… Вона отримує інше громадянство. Стаття 2 Закону України «Про громадянство» зокрема говорить таке: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України».
Тобто, якщо ви навіть набули друге громадянство, але не відмовилися від українського, ви продовжуєте залишатися українським громадянином. Стаття 18 цього ж закону гласить, що «Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави (…)». Ця стаття також «розмита», оскільки ключове слово стосовно позбавлення громадянства – «допускається», а не є обов’язковим. Юристи кажуть, що теоретично людину можна позбавити громадянства України через те, що вона має громадянство іншої країни, виключно за рішенням суду. Широкому загалу про такі прецеденти на практиці чути не доводилося. За винятком, хіба що, намагання позбавлення громадянства конкретних політичних діячів через конкретне політичне замовлення. Тобто, наразі українське законодавство не дозволяє бути громадянином одночасно двох держава, але водночас не передбачає чіткої відповідальності за таке.
Закарпаття сьогодні називають другим Кримом в плані міжнаціональних відносин. Зрозуміло, до південних сусідів нам ще далеко, але такому делікатному питанню, як подвійне громадянство, слід приділяти більше уваги, тим більше сусідні Румунія, Угорщина та Росія в цьому питанні не зволікають. Києву, принаймні, слід прийняти чіткі закони та визначити міру покарання за їх порушення. Але, як це стало вже звичним, нашому керівництву не до цього. У них зараз в голові більш загальні питання…
|
