Жінка подалася до Польщі в середині 90-х. Від тамтешніх співмешканців народила чотирьох дочок і синів. Та з чоловіком, який залишився в Сумах, не розлучена. Тож у разі її смерті діти повернуться до України, до дитячого будинку.
З першого погляду це щаслива безтурботна родина. Так воно й було ще рік тому – допоки Світлана не довідалася, що у неї рак. Лікарі винесли жахливий діагноз – третя не операбельна стадія. Залишалася єдина, але надто дорога як для заробітчанки, надія – хіміотерапія.
Світлана Яковлєва, мати: «Вначале мне сказали – 15 тысяч, для меня это была колоссальная сумма, я жила со дня на день, торговала, чтобы только детям было что есть».
Про горе жінки, яка торгує речами біля вокзалу, в невеличкому містечку Воломині дізналися дуже швидко. Скидатися грішми на її лікування почали друзі та знайомі. А згодом долучилася, буквально, вся Польща. Трагічна історія української заробітчанки, розтиражована у ЗМІ, мало кого залишала байдужим.
Беата Хойнацька, мешканка м. Воломина: «У самому Каритасі нам сказали, що таку кількість грошей за такий короткий час зібрали вперше. Люди надсилали скільки могли – и по 10 злотих, і десятки тисяч».
Проте на одужання надії мало. Світлані не дає спокою те, що після її смерті буде з сім‘єю. Офіційно жінка не розлучена з українцем. Тож формально діти його. Хоча народжені в Польщі від інших чоловіків. Якщо станеться найгірше – синів і дочок доправлять до України в дитячі будинки.
Світлана Яковлєва: «Для них это было бы кошмаром просто. Я не знаю, как бы чувствовали себя. Должны были учиться языку… ну, всего, всего учиться с самого начала как бы».
Ще рік тому Світлана була нелегалкою. Та після суспільного резонансу їй допомогли отримати право на мешкання. Тоді з’явилася ідея – знайти для чотирьох дітей: Пауліни, Кристіана, Адріана та Патриції названу сім‘ю.
Цю тему вже рік обговорюють на шпальтах найпопулярніших газет і найрейтинговіших телеканалах Польщі. Усиновити дітлахів зголосилося вже понад 50 родин. Світлана, каже, тепер не так страшно помирати.
Світлана Яковлєва: «Я хочу даже этот месяц, который мне дан для жизни, чтоб его просто прожить нормально, не плакать, как я говорю, не умирать еще заживо».
| 
