Держави, що стоять на краю дефолту, у тому числі і Україна, – боржники Газпрому.
Дефолт в постсоціалістичних країнах означає відмову платити, і тоді завалиться вся сумнівна «стабільність» в Росії.
«Українська влада відправила до МВФ лист з гнітючими обіцянками», – пістрявлять заголовки новин. Як повідомляється, зобов`язання, які приймає на себе Україна і насправді суворі в похмурих традиціях забутої вже «шокової терапії» 90-х років: ліквідація ВСІХ пільг по житлово-комунальних послугах; відмова від дотацій на газ для населення; заборона балансувати Держбюджет за рахунок емісії (тобто друкарського станка НБУ) і т.д. і т.п.
З трьох посадовців, котрі підписали цей документ, тільки голові Нацбанку Володимиру Стельмаху втрачати абсолютно нічого. Інша ситуація у прем`єр-міністра Юлії Тимошенко і навіть у Президента Віктора Ющенка, у якого якийсь рейтинг все-таки поки що промацується. Проте жорстке виконання драконівських умов МВФ може напередодні виборів повністю обрушити електоральні позиції обох. А МВФ категорично має намір добиватися саме жорсткого виконання – як свідчить відстрочення видачі другого траншу за кредитною угодою stand by.
Обвал рейтингів може виявитися настільки радикальним, що вже висловлюються припущення, ніби якраз обвал-то і є однією з головних цілей строгих кредиторів. Нібито саме таким чином відбувається «зачистка майданчика» для «нових осіб». Наприклад, для Арсенія Яценюка, – як стверджують добре поінформовані, або для Анатолія Гриценка – як сподіваються ті, хто вважає себе обізнаним ще краще.
Проте нинішня потреба в коштах стає абсолютно нестерпною, а кредит МВФ – це, як справедливо відзначають, не тільки безпосередньо гроші, але і «месидж» для потенційних інвесторів, які мають великі побоювання щодо перспектив української економіки і, відповідно, побоюються неповернення своїх вкладень. Тому після майже місяця торгів, взаємних звинувачень і домовленостей, після численних (у тому числі і публічних, а також за допомогою ЗМІ) спроб перекласти відповідальність один на одного, пан Президент і пані прем`єр-міністр поставили свої підписи під зверненням до МВФ.
Втім, до цього важкого рішення робилися маневри і куди тонші.
Місія МВФ, нагадаємо, прибула до України 20–21 січня ц.р. І відразу ж поповзли чутки: МВФ незадоволений виконанням Україною своїх зобов`язань. Точніше, їх невиконанням. Обстановка нагніталася протягом двох тижнів. Шанси на швидке і, головне, безболісне отримання другого траншу кредиту, а також відповідного МВФ-івського «месиджу» інвесторам танули буквально на очах.
І 7 лютого в медійному просторі «раптом» рвонула справжня «бомба»: уряд України готовий одержати кредит в 5 мільярдів доларів у Російської Федерації. Зрозуміло, ціною національної зради. Подробиці зради приводилися тут же. Повідомлялося, що умови виділення російського кредиту припускають:
- ратифікацію Україною угоди про так званий «нульовий варіант»;
- рішення Україною питань власності колишнього СРСР за кордоном;
- рішення спірних питань з російською власністю в Україні;
- визнання Україною як держборгу боргів українських підприємств перед Зовнішекономбанком СРСР.
Тінь зловісної кремлівської змови, здавалось, готова вже накрити Україну цілком і повністю. Всі люди доброї волі, всі патріоти і, особливо, патріоти професійні встали пліч-о-пліч, щоб не допустити наруги над національними інтересами. Все це наклалося на чергове загострення протистояння між прем`єром і Президентом. Тому до вищеперелічених погроз в президентському Секретаріаті незабаром додали наш вже традиційний жах – здачу ГТС, цього головного надбання держави.
Протести проти підготовлюваної «зради», виправдання і пояснення гриміли настільки голосно, що нікому не прийшло в голову поставити питання: "А был ли мальчик"? Чи мала місце змова взагалі?
Запитання зовсім не випадкове. Тому що елементарний аналіз офіційних документів, якими учасники скандалу розмахували один перед одним, примушує запідозрити великий-превеликий блеф, розрахований якраз на те, щоб організувати якомога гучніший скандал. Тому скандал підігрівався штучно, хоч і не дуже майстерно. Навіщо це знадобилося, поговоримо нижче. Поки лише відзначимо, що пошук урядом України кредитів, причому пошук відчайдушний, - зовсім не є секретом. У тому числі і сам факт якихось переговорів в Москві.
Проте в офіційному «Технічному завданні» ні про які імперіалістичні кабальні умови і, тим більше, про згоду на них зовсім не йдеться. З сенсаційного викриття в ТЗ згаданий «нульовий варіант», як одинадцяте з питань, які передбачалося «обговорити» з формулюванням «перспективи ратифікації Угоди про ‘нульовий варіант’».
Тут, очевидно, треба нагадати, що Угода про розподіл боргів і активів колишнього СРСР за т.з. «нульовим варіантом» була підписана аж в грудні 1994 року тоді ще прем`єр-міністром України Віталієм Масолом. Україна передавала Росії право на всі активи і власність колишнього СРСР за кордоном, а рівно і право виплачувати українську частку зовнішнього боргу СРСР - 16,37% від суми близько $80 млрд. станом на грудень 1991 року. Де-факто угода була реалізована, хоч і не ратифікована Верховною Радою України. Питання про ратифікацію піднімалося регулярно, і підніматиметься відтепер і надалі – тому що вирішеним не буде ніколи. З боргами Росія давно розплатилася, тим самим істотно ослабивши свої позиції в переговорному процесі, оскільки над Україною вже не висять горезвісні 16,37% багатомільярдного радянського боргу.
Ключовий момент – ратифікація. Складнощі цієї парламентської процедури (і для «нульового варіанту» і для багато чого іншого) завжди виручали Л.Д.Кучму, коли суворі люди із заходу або зі сходу притискували Леоніда Даниловича якими-небудь черговими викриттями і примушували підписати що-небудь нехороше.
З нашою заповітною «трубою» взагалі доходило до відвертих знущань. Навряд чи хто-небудь пам`ятає, але перша «здача» цього надстратетічного ресурсу відбулася ще на початку 1995 року, коли ми твердо домовилися з довірливим тоді ще Кремлем створити спільне підприємство «Газтранзит». І навіть зробити це до літа того ж року. Але так і не створили. До цих пір. Хоча обіцянок і «зрад» з тих пір було багато.
Варто задатися питанням: звідки ж все-таки пішла інформація про чергову підготовку «державної зради»? Відповідь бентежить. Джерело одне-єдине. Правда, це дуже інформоване видання, що спеціалізується на «ексклюзиві». Ну, і ще уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. Але він-то зробив своє сенсаційне викриття в телеефірі «Інтеру» в ніч на суботу 7 лютого – якраз коли в Інтернеті був вивішений черговий номер «Дзеркала тижня», на яке всі потім і посилалися.
Ситуація здається, м`яко кажучи, дуже дивною: про злочинні деталі операції, що затівається, не знали ні міністр фінансів України Віктор Пинзеник, ні посол Росії Віктор Черномирдін. Такий великий секрет, розумієш! Як тут не пригадати: дуже важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо кішки там немає.
Враховуючи всі подальші події, найбільш вірогідним вигдядає припущення, що т.з. «додаткові умови» - попросту «липа». Звичайна дезинформація, укинута в суспільство через ЗМІ з одною-єдиною метою: чинити тиск на незговірливих експертів МВФ, що чіпляються за свої нелюдські вимоги, замість того, щоб живо «підмахнути» виділення чергового траншу. Мовляв, дивіться: ми вже практично пішли здаватися в полон «єдино-неподільній».
Ось і The Wall Street Journal від 10 березня висловилася в цьому ж сенсі: мовляв, що ж це МВФ штовхає Київ у бік Кремля?
Треба сказати, що маніпулювання за допомогою ЗМІ окремими українськими політиками і цілими, умовно кажучи, «елітними групами» зовсім не є чимось винятковим у тактиці і навіть стратегії БЮТ. Навіть перший захід леді Ю. на прем`єрство був пов`язаний з аналогічною «сенсаційною» публікацією про нібито прийом у Кремлі Віктора Януковича, який програв президентські вибори, – якраз напередодні візиту до Москви щойно інагуровановго Президента України Ющенка. Останній був настільки приголомшений, що подолав всі свої сумніви і прямо в літаку підписав призначення Тимошенко виконувачкою обов`язки прем`єра.
Або зовсім недавній масовий медійний пресинг, що обрушився на політикум в листопаді-грудні минулого року. Альянс ПР і БЮТ оголошувався практично вже вирішеною справою, обговорювалися лише деталі перекроювання Конституції, за допомогою якої Віктор Федорович і Юлія Володимирівна усунуть Віктора Андрійовича. Цікаве спостереження: обговоренням і смакуванням прийдешнього «конституційного перевороту» тоді з особливим захопленням займалися ті ж ЗМІ, які місяць тому пристрасно викривали «змову російського кредиту».
Що характерно: представники російської сторони підтверджували все, як Ноздрьов в булгаківській варіації на тему пригод Чичикова: «На запитання: чи, бува, не білогвардійський він шпигун, Чичиков відповів, що шпигун і що його недавно хотіли навіть розстріляти. На запитання: чи не робив Чичиков фальшивих папірців, відповів, що робив. На запитання: чи точно Чичиков обміняв свої мільярди на діаманти, щоб бігти за кордон, Ноздрьов відповів, що це правда, і що він сам узявся допомагати і брати участь в цій справі.» і т.д.
Річ у тому, що Кремль украй зацікавлений в тому, щоб кредит МВФ, а також, по можливості, і всі інші кредити, були Україні виділені в повному обсязі і якнайшвидше. Тому що інакше виникнуть проблеми. Досить порівняти нинішнє «великодушне рішення» Газпрому не нараховувати штраф за неточне виконання Україною газових угод з тим, як завзято нараховувалися штрафи минулого року. Російський президент Дмитро Медведєв навіть закуликав (теж «великодушно») створити міжнародний фінансовий пул для «порятунку України».
А головний фінансист російського уряду Олексій Кудрін ще і засудив «стару Європу» за небажання рятувати Європу «нову» - ті самі колишні «країни соціалістичного табору», знущання над якими до найостаннішого часу входило в штатний асортимент кремлівського агітпропу.
Все це дуже зрозуміло. Держави, які стоять на краю дефолту, як і Україна, – боржники Газпрому. Дефолт в Україні, в Угорщині, в країнах Балтії і т.д. – автоматично означає відмову платити, і тоді завалиться навіть нинішня дуже умовна і сумнівна «стабільність» в Росії.
Але все виявилося марним: і підігравання Москви, і викриття «зради Тимошенко» в ЗМІ, і докори The Wall Street Journal, і навіть істерика в президентському Секретаріаті, де, схоже, уявили, ніби знайшли «методи» проти пані прем`єрки.
Місія МВФ покинула Україну, так і не давши бажаного «добра» на черговий транш. Експерти виїхали, коли шум навколо «додаткових умов» Кремля тільки-тільки набрав обертів. І скандал тут же припинився.
Не тільки кабально-колонізаторські «умови», але сама тема «російського кредиту» як така просто зникла.
А вже про «остаточне узгодження умов» цього кредитування, яке, як стверджувало інформоване видання, «повинне відбутися в ході другого раунду переговорів... через тиждень в Москві», – ніхто і не пригадав. Ні «через тиждень», ні через два.
Хіба що рептильні «опозиціонери» з ПР і КПУ час від часу дорікали МЗС України за той або інший «антиросійський демарш» – мовляв, як це недобре, особливо зараз, коли уряд збирається просити у Росії кредит!
А що ж МВФ? Чи то делегація не повірила в серйозність «російської загрози», чи то зітхнула з полегшенням: хай, мовляв, і насправді Кремль вам гроші і дає. У кризове сьогодення навіть у МВФ проблеми з видачею кредитів – причому політично куди ближчим країнам Центральної Європи.
А може, для чиновників Фонду насправді принципове значення має скрупульозне виконання Україною підписаних угод. Хай і «будь-якою ціною». Тим більше що плітки щодо планів «зачистки» київського Олімпу також не можна зовсім вже не враховувати.
Хоча є одна дивна деталь. А саме: прагнення, на додаток до всіх провалів нашого МЗС, повісити на злощасного Огризка ще і відповідальність за той самий практично вже забутий скандал місячної давності. Отже не виключено, що МВФ-івці серйозно образилися за безневинне, по суті, інсценування. Їх могло обурити, що ними, солідними міжнародними чиновниками, намагалися цинічно маніпулювати, як якими-небудь українськими виборцями. Або, що ще образливіше, – як українськими політиками.
Валерій Зайцев, «Нові Грані»
| 
