Потушняк forever
Закарпаття страшенно багате на таланти, але ставиться до них не надто по-материнськи – швидше, як мачуха. Тому десятки і сотні наших краян реалізували себе далеко від рідної землі. Всередині же тяжче. Хоч Закарпаття – край цілком письменницький, у цікавому трактаті В.Даниленка про сучасну українську літературу «Лісоруб у пустелі» названо як три найбільш письменницькі регіони у державі зовсім інші області, про нас же мовиться побіжно. Великою мірою у такій ситуації винні ми самі, бо недостатньо голосно заявляємо про своє місце в українській культурі, хоч маємо геніїв справді національного масштабу.
Один із них – Федір Михайлович Потушняк, що творив буквально в усіх родах і жанрах літератури, а ще був етнографом, археологом, філологом, літературознавцем. Одним словом, гуманітарієм у найширшому розумінні. На жаль, його авангардна поезія повертається до нас тільки зараз – завдяки нещодавно виданому збірнику «Мій сад». А днями на відзначення 99-річчя з дня народження видатного закарпатського письменника Федора Потушняка у його рідному селі Осій відбулися літературні читання. Іван Петровцій, що є віддаленим родичем письменника, поділився спогадами про спілкування з родиною.
Виявляється, прадід Петровція був справжнім місцевим опришком, а батько Потушняка – сільським старостою. На тому ґрунті мали гострий конфлікт, через який опришок схопився за рушницю. На щастя не поцілив. Старий Михайло Потушняк тричі їздив за кордон на заробітки, завдяки чому і зміг потім підняти своїх синів. А два роди, між якими була стрілянина, врешті-решт навіть породичалися. Юний Федір вчився у Берегівській гімназії, куди з іронії долі власті спрямовували викладати найбільш запеклих українських націоналістів – емігрантів з Галичини і УНР.
Потім Прага і знайомство за першоджерелами з наймодернішою європейською, передусім французькою поезією. Вчителювання у рідному краї, який об’їхав велосипедом уздовж і впоперек, збираючи етнографічні і археологічні артефакти. Робота у Підкарпатському обшестві наук, плідна видавнича діяльність, численні збірки поезій. Мобілізація на фронт, перехід на радянський бік, відбування полону в Івано-Франківську (тоді ще Станіславі), повернення додому завдяки П.Лінтуру, викладання в університеті, який з’їв чимало нервів і вкоротив віку. Ідеологічні проскрипції, кампанії у пресі і рання смерть за кілька тижнів до 50-річчя. Але скільки ж різноманітних текстів і якої високої якості він встиг опублікувати!
Лишилася величезна бібліотека у батьківській хаті в Осої – одна з найбагатших приватних книгозбірень на Закарпатті. Чимало згоріло разом з тією хатою, дещо береглося в І.Петровція. То ж не дивно, що з ініціативи сільського голови Василя Турянина і голови культурницького фонду «Спадщина» Мирослава Паппа вирішено проголосити наступний рік, що лишився до сторічного ювілею, «Роком Потушняка» – якщо, звісно, цю ідею підтримає місцева інтелігенція. У планах ентузіастів привернути увагу широкої громадськості як у краї, так і по інший бік Карпат до цієї непересічної постаті ренесансного масштабу.
Серед найближчих (і найдешевших) задумів, які вже почали реалізовуватися – випуск пам’ятного значка з портретом Потушняка, навчальної карти до курсу літературного краєзнавства «Шляхами Потушняка». Сільські підприємці пообіцяли посприяти встановленню в Осої меморіальної дошки. Планується і ряд масових акцій, однією з перших стане у травні літературно-мистецький фестиваль у тому ж Осої. Ідеально було би зібрати детальні спогади учнів Потушняка, котрих чимало серед нинішньої наукової еліти краю. У ці ж дні надійшла і сумна звістка – помер після тривалої хвороби син ювіляра, археолог Михайло Потушняк.
Проте число шанувальників творчої спадщини Ф.Потушняка таки зростає. Справа честі – відзначити ювілей так, аби він прозвучав на цілу Україну, по-справжньому повернувся на рідну землю. Для цього вже чимало зробили етнограф М.Тиводар, літературознавець Л.Голомб, видавці І.Ребрик і Д.Федака, письменник В.Кузан. Але чимало ще й належить зробити. Це потрібно не так самому Потушняку, який споглядає нас зараз з висоти вічності, як нам самим, аби через призму його творів зрозуміти своє місце у цьому світові, у цій державі, на нашій рідній карпатській землі.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
