|
Напевно, більшість сучасних підприємців та організацій, які розвивають туризм на Закарпатті, навіть не здогадуються, що робота, яку вони виконують, була поширена на Закарпатті ще 80–90 років тому. Майже всі види туризму, які нині культивуються в нашій області, почали розвивати ще за часів перебування нашого краю в складі Чехословаччини. Гадаємо, вивчення досвіду фахівців того часу, дозволило б сучасним передовикам цієї галузі багато чого навчитися й уникнути помилок, на які так часто нарікають відпочивальники.
Інтерес до Закарпаття туристів із країн Центральної Європи був значний ще за часів Австро-Угорської імперії, однак туристична справа була надто слабо розвинута. А от із входженням Закарпаття до складу новоствореної Чехословаччини (1919–1939 рр.), в краї стали істотно розвиватися літні й зимові, піші й лижні види туризму. Головну роль у масштабному розвої матеріальної бази галузі зіграв Клуб чехословацьких туристів (ЧСКТ), який мав свої відділення в усіх окружних центрах Підкарпатської Русі.
Відділення організації надавали методичну й практичну допомогу всім подорожанам в організації індивідуальних та групових маршрутів по рівнинній і гірській частині краю.
Туристична база в області була нерозвинута, й Клуб вимушено співпрацював із державними органами лісового господарства краю, які володіли розгалуженою мережею лісових доріг, вузькоколійок, десятками водосховищ, що акумулювали воду для сплаву бокорів у верхів’ях рік. Біля водосховищ, гребель, загат лісівники звели житлові будинки для охорони цих штучних водних споруд.
На них постійно працювало декілька десятків лісорубів і бокарашів, для яких була створена система обслуговування й забезпечення харчами. В окремих випадках туристи для нічлігу могли використовувати добре впорядковані будинки для лісників. Крім того, ЧСКТ протягом 20–30 років ХХ сторіччя зумів звести власні притулки у вигідних місцях – поблизу доріг, вузькоколійок, водосховищ, що забезпечувало більшу надійність для проживання та харчування туристів. У літній туристичний сезон полонини та гірські луки були досить густо всіяні колибами для пастухів, літніми чи зимовими огородженими стійлами, кошарами, стоянками та струнґами для великої рогатої худоби, овець, коней, свиней, чим особливо користувалися неорганізовані нечисленні групи туристів й індивідуали, а також автотуристи.
Завдяки цьому мандрівники могли при потребі напнути поблизу намети, дешево закупити молочні й м’ясні продукти. Пропаганді туристичних подорожей Закарпаттям сприяла розбудова мережі шкільних приміщень у містах і селах, готелів, ресторанів, пунктів продажу турспорядження, що дозволило й незаможним подорожанам мати тимчасове дешеве житло й харчування. У 20–30-их роках в Ужгороді спорудили летовище, басейн, будинок пошти, банк, школи, житлові квартири Великого й Малого Галагова тощо.
Особливо швидкими темпами розширялася база розміщення туристів. Так, станом на початок 1939 року в Ужгороді діяли готелі "Коруна" (82 ліжка), "Берчені" (70 ліжок), "Карпатія" (50 ліжок), "Орієнт" та "Централ" (по 40 ліжок). У Мукачеві – готель "Зірка" (на 70 ліжок), у Берегові – готелі "Гранд" (на 40 ліжок), "Донат" (на 26 ліжок), будинок товариства "Соколи" (на 15 ліжок), у Виноградові – "Роял" (26 ліжок), "Європа" (24 ліжка", "Карпатія" (14 ліжок", у Хусті – готель "Коруна" (40 ліжок), "Роял" (32 ліжка), "Централ" (60 ліжок) і т.д.
Клуб чехословацьких туристів розбудував розгалужену мережу притулків, туристичних хат, будинків, колиб: під гірськими верховинами чи полонинами, біля водосховищ для лісосплаву, зимових і літніх стійбищ для худоби, колиб пастухів.
До переліку найбільш відвідуваних об’єктів показу в чотирьох туристичних регіонах належали культурні, історичні, архітектурні, природні пам’ятки Ужгорода, Мукачева, Хуста, Виноградова, Тячева, Рахова, інших окружних центрів і коронних міст попередніх історичних періодів, Солотвинські солекопальні, Лисичівська "Гамора", Синевирське озеро, 13 замків або їх руїн, понад два десятки монастирів, народні промисли Липчі, Ганичів, Великого Бичкова, Рахова, винні пивниці Ужгорода, Середнього, Бобовища, Мукачева, Берегова, Виноградова, Іршави, праліси Тячівщини, Рахівщини, Чорний мочар із його водоплавними птахами, Ужгородська ротонда, обсерваторія на горі Піп Іван, місця археологічних розкопок городищ кельтів в урочищі Галіш і Ловачка під Мукачевом, дакійських та римських поселень біля Великої й Малої Копані та ін.
Туристи радо каталися на вузькоколійках Ужгород – Анталівці, Берегово – Кушниця, Тересва – Усть Чорна, Ясіня – Козмещик, напинали намети біля гірських водосховищ лісництв та колиб пастухів. Про активну діяльність Закарпатського відділення КЧСТ свідчить розроблена 1928-го року ювілейна закарпатська туристична стежка (маршрут) завдовжки 343 км, до якої були підв’язані 22 промарковані бічні маршрути, загальна протяжність яких становила близько 1000 км. 1937 р. Клуб мав у своєму розпорядженні 61 будинок на 475 ліжок, 14 споруд діяли цілорічно. Крім того, Клуб побудував 17 власних туристичних хат і притулків, ресторан у с.Невицьке, готель у Рахові, човнову станцію у Хусті.
КЧСТ вів систематичну й послідовну пропаганду здорового способу життя, рекламував зимові й літні туристичні маршрути, прокладав нові лижні траси, планував будівництво гірськолижних баз на Березнянщині, Іршавщині, Рахівщині, Воловеччині, на Полонині Руна, боржавських полонинах, хребті Свидовець, на горах Стій і Великий Верх.
Пропагандистські й рекламні матеріали про зимовий і літній відпочинок і визначні туристичні міста у Закарпатті періодично випускалися чеською і словацькою мовами, а також англійською, французькою та німецькою. Путівники й довідники про туристичні можливості Закарпаття, складені відомими спеціалістами туристичної індустрії, публікувало солідне видавництво "Орбіс".
Окремо виходили книги про фольклор, церковні пам’ятки, народну архітектуру й промисли Закарпаття, друкувалися науково-популярні статті, нариси в журналах "Яс" ("Сяйво"), "Зимовий спорт", ювілейному збірнику "Підкарпатська Русь", виданому 1936 року. Переконливим пропагандистським матеріалом була також творчість чехословацьких письменників про Закарпаття Івана Ольбрахта, Карела Чапека й багатьох інших.
Слабкість матеріально-технічної бази туризму в 20–30 роках ХХ століття в області не давала можливості розвиватися всім видам відпочинку. Найбільш популярними були піші одно- й дводенні екскурсії й походи школярів та молоді до околиць своїх населених пунктів, природних та історичних пам’яток, вилазки в гори з підйомами на найближчі вершини. В області з’явилися перші прояви сільського, екологічного, гірського, лижного, шкільного, паломницького туризму, налагоджувався прийом іноземних подорожан, набував сталого розвитку внутрішній туризм.
Однак більшість маршрутів, крім декількох головних, не була промаркована, постійно стояла проблема підготовки й перепідготовки кадрів інструкторів, гідів-перекладачів, екскурсоводів. У гірській місцевості лише поодинокі лижні траси були облаштовані згідно з вимогами й правилами лижного спорту, перші кроки робив оздоровчий туризм, розпочалося будівництво санаторіїв з використанням мінеральних і термальних вод для лікування серцево-судинних захворювань, розладнань нервової, ендокринної, периферійної та інших систем органів людини, опорно-рухового апарату.
За матеріалами тижневика: «ТУРИСТИЧНО—ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ЗАКАРПАТТЯ»
|
