|
Потрапляючи до чарівного карпатського краю, одразу виконуєш трирівневу програму: оздоровлюєшся, загартовуєшся, відпочиваєш, і водночас намагаєшся не лише відвідати побачені раніше місця, а й відкрити для себе щось нове, цікаве, незнайоме. Такою туристичною несподіванкою стали для нашої родини Лумшори.
Це маленьке гірське село розташовується в Перечинському районі Закарпатської області у підніжжя полонини Рівна — найбільшого комплексу високогірних лугів, висота над рівнем моря яких досягає 1479 м, а площа займає 1100 га. Затиснуті засніженими гірськими схилами та стрімкими водоспадами, Лумшори ніби оберігають себе від оточуючого світу. Попереду — тільки гори й небо.
Забуваючи про все, що тебе нещодавно турбувало, ти з особливим нетерпінням наближаєшся до пішохідного підвісного місточка, що з’єднує правий та лівий береги швидкоплинної Турички. Саме на березі цієї гірської річки розташовується друге диво Лумшор — стародавні чавуни. Їхня поява датується 1600 роком — з відкриття сірководневого мінерального джерела.
Лікувальні властивості лумшорських вод здавна запримітили місцеві жителі, тому багато хто з хоронителів старовини пам’ятають випадки, коли відвідувачі сірководневих ванн повертали собі радість самостійно рухатися й зміцнювали нервову систему. Однак феномен Лумшор криється не тільки в цьому. Туристична привабливість найвіддаленішого гірського куточка Перечинщини — в тому, що процедура оздоровлення відбувається під відкритим небом, незалежно від пори року.
І саме тут настає кульмінаційний момент твоєї подорожі! Чавуни, що наповнені сірководнем, розташовані у трьохстінному накритті, яке має вхід знадвору та відкритий вихід до Турички. Привітний та спритний горянин Іван дбайливо охороняє чотирьохсотлітні чавуни та зі щирою усмішкою спостерігає за переляканими туристами, бо знає: на вулиці температура повітря –80 С, а в чавуні — + 36,60 С.
Шлях від роздягальні до чавуну близько чотирьох метрів, але в цей момент головне — не примерзнути до дерев’яної підлоги й швиденько шубовснути у воду, де на тебе чекають друзі, теж мисливці «за несподіванками». (До речі, у чавуні одночасно може вміститися близько семи чоловік, залежно від габаритів.) «Професійно» познайомившись із новоприбулими екстремалами, Іван хутко підкидає дровцята у вогонь і чекає на магічні слова: «Ми готові стрибати у Туричку».
І тоді місцевий «оператор туристичної послуги» проймається великою радістю та розтікається усмішкою на всі «тридцять два», коли ти отримуєш той незвичайний «кайф» від перепаду температур. Найсміливіші повторюють цю процедуру декілька разів. І коли ти вже повністю забув про все, що донедавна пам’ятав, якось невимушено піднімаєш голову догори — і бачиш: через прорубаний в даху отвір свою магічну енергію посилає тобі вечірня зірка. І тоді ти ніби летиш у далекий незвіданий простір, в якому так добре, затишно та приємно.
Після повернення в реальне життя на тебе чекає третє диво Лумшор — гостинна колиба, яка знаходиться поруч. Вишуканість карпатської кухні збиває тебе з пантелику, й ти довго не можеш визначитися, що посмакувати першим. Враховуючи те, що шашлик... всюди шашлик, — віддаєш перевагу місцевій рибі-царівні — форельці. І не помиляєшся.
Різноманітні лумшорські делікатеси, а ще хист та доброзичливість карпатських ѓаздинь залишають тобі найприємніші враження. А щоб тебе, такого урбаністичного столичного жителя, остаточно «потопити» в магічній аурі Лумшор, насамкінець подають духмяний чай, настояний на різнотрав’ї високогірних лугів.
Тижневик: «ТУРИСТИЧНО—ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ЗАКАРПАТТЯ»
|
