|
Віктор Сергійович Корягін – професійний військовий. Для нього слово Афганістан – не точка на карті. До цієї країни він поїхав у званні капітана, закінчивши військове училище. Прослуживши в Афгані від 1982 по 1985-й, поїхав до Москви для навчання на офіцерських курсах перепідготовки вищого складу. Повернувся звідти майором. А закінчив своє повторне бойове відрядження підполковником.
Отже, у 1988 році Віктор Сергійович знову побачив навкруг себе знайомі до болю скелі, що оточували афганські аули. Вже тоді СРСР готувався до виведення військ із азіатської країни. До неї Корягін приїхав у званні капітана, виїжджав на навчання майором, з Москви повернувся підполковником.
Моментів, що особливо закарбувалися в пам’яті, не перерахувати Їх безліч, згадуються і смішні історії, і трагічні події. «Пам’ятаю добре свій перший орден, – розповідає Віктор Сергійович. – З Пакистану на територію Афганістану мала перейти велика група озброєних моджахедів, близько півтори тисячі чоловік. Ми охороняли тоді той перевал, яким вони мали пройти, причому наша застава нараховувала всього 60 військових. МИ таки не дозволили їм перебратись на контрольовану нами територію. Військові бої відбувалися над ранок, тому підкріплення чекати не доводилося… На щастя, ніхто не загинув, підмога на вертольотах прибула згодом. За цю операцію одержав першу урядову відзнаку.
– Пізніше був нагороджений ще двома орденами. Загалом їх маю три, два з яких – Червоної зірки, один – «Знак пошани». Загалом у своєму підпорядкуванні я мав близько 400 чоловік, – продовжував Корякін. – Охороняли 50 населених пунктів, забезпечували їх харчами, одягом. Дотепер з багатьма з колишніх соратників, які мешкають від Чопа до Києва, підтримую дружні стосунки. Час від часу зустрічаємося.
Герой афганської кампанії переконаний у тому, що основною місією радянських військ було не ведення війни як такої, а недопущення на територію Афганістану озброєних бойовиків із Пакистану. Під час війни ніхто не задавав собі запитанням, за що і чому ми воюємо. Тоді йшлося про виконання бойових завдань, про життя солдатів і офіцерів, збереження одиниць озброєння.
Те, що Корягін із своїм завданням впорався, свідчить факт: за час виконання ним командирських обов’язків із чотирьох сотень довіреного йому особового складу загинуло всього 2 офіцери та 6 солдатів.
– Коли повертались додому, нас запитали, що хотіли б привезти нашим сім’ям, – згадує колишній фронтовик-орденоносець. Я тоді сказав – морозива. Завантажили 30 ящиків морозива, торти та квіти. З усім цим добром нас зустрічали рідні та близькі. Скільки було сліз радості і щастя, годі передати. Ми вважали свою місією виконаною.
– Віктор Сергійович з 1991 року мешкає в найзахіднішому українському місті Чоп. В цьому є «заслуга» товариша, разом із яким навчався в училищі. Його тут забезпечили трикімнатною квартирою. У нього двоє дорослих доньок та четверо внуків – порівну дівчаток і хлопчиків.
Гриф таємності з багатьох афганських подій остаточно знято лише близько 5 років тому. Причина в тому, що «афганські» підрозділи були у віданні КДБ. Тепер про все те, що відбувалося, можна говорити щиро і відверто. Тобто, Корягін без побоювань може сказати, що його група вояків останньою вийшла з Афганістану. Всі війська виводили спокійно, без обстрілів і, відповідно, жертв. Ніхто тоді не думав, що виведення радянських військ із Афганістану для цієї країни означатиме майже миттєве введення туди американських військових підрозділів і що вони затримаються там надовго. Втім, сталося саме так. Але змінити щось у подальшому розвитку подій – то було вже не підвладне колишнім «афганцям». Вони чесно виконали свій обов’язок, а багато хто зробив це ціною власного життя.
Один із героїв маловідомої війни, що велася Радянським Союзом у своїх геостратегічних інтересах, нині часто роздумує про долі солдатів тієї війни. Говорить про чуйне ставлення до них з боку командирів. «Ми завжди були чисті та ситі. Хтозна, яким було б завершення радянської військової місії в Афгані, якби було якось по-іншому».
Корягін є головою ради ветеранів Чопського прикордонного загону. Він вважає, що міське Товариство ветеранів війни в Афганістані та інших воєнних конфліктів в іноземних країнах існує лише юридично, фактично ж не веде жодної діяльності. Немає лідера, здатного вести за собою всіх членів організації, вирішувати конкретні справи.
… На зустрічі воїнів-афганців із керівництвом міста Чоп функції неформального лідера узяв на себе сам Корягін. Він так завзято вигравав на баяні та виспівував мелодії минулих років, що стало зрозумілим: він і сьогодні почувається командиром. Нехай цього разу – за спільним святковим столом.
|
