Служба безпеки України провела перевірку і встановила, що архіви поки не забезпечують повною мірою виконання указу Президента «Про розсекречення». Між тим опитування відвідувачів сайту Радіо Свобода показало, що люди найбільше очікують від цього процесу «встановлення історичної правди». Але чи готові вони її шукати?
Людям притаманне прагнення до встановлення істини. Люди хочуть знати правду. Так було і так буде. А надто коли це стосується недавньої і такої болючої історії. Це продемонструвало й опитування, проведене Радіо Свобода.
Понад 80% відвідувачів сайту повідомили, що найперше очікують від розсекречення архівів КДБ встановлення історичної правди. Майже порівну розділили решту голосів ті, хто сподівається щось дізнатися про долю репресованих рідних та ті, хто хотів би встановити імена агентів та донощиків КДБ.
Такий результат опитування цілком відповідає реальному ставленню суспільства до розсекречення архівних документів, переконаний екс-голова Державного комітету архівів України, Голова асоціації дослідників Голодоморів Олександр Удод.
Розсекречення має завершуватися опублікуванням документів
Знаття грифів «таємно» відбувається за певною процедурою і потребує часу. Але мало просто оголосити про розкриття архівів КДБ, «найголовніше опублікувати розсекречені документи», – наголошує Удод.
Адже ніким непрочитані документи так і залишаються простою «архівною одиницею зберігання» і ніяк не впливатимуть на процес заповнення «білих плям» історії.
З цією метою «ми оцифрували велику кількість архівних документів і виклали їх на загальнодоступному інтернет-порталі Державного комітету архівів України», – наголошує історик.
Згідно з відповідною постановою уряду усі державні архіви надають два види послуг: безкоштовні – на запити дослідницько-соціально-правового характеру й платні – на генеалогічні запити, що стосуються питань спадку та власності. Кожен державний архів області має свої мінімальні прейскуранти цін на послуги.
Однак, Олександр Удод упевнений, що ініціатива в оприлюдненні архівних документів тепер цілком перейшла до Галузевого архіву СБУ, оскільки «повернення комуністів до керівництва Держкомітетом архівів, обов’язково дасть про себе знати».
Пасивний спротив системи
Те, що пасивний спротив архівної системи все ще існує, підтвердила й перевірка архівних установ, проведена СБУ.
«Архіви не забезпечують повною мірою виконання указу «Про розсекречення, оприлюднення й вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями й голодоморами в Україні», – йдеться в офіційному повідомленні Служби безпеки України.
Досі на зберіганні в державних архівних установах ще перебуває понад 150 тисяч носіїв інформації, які підлягають розсекреченню.
Однак, на думку доктора історичних наук, професора Києво-Могилянської Академії Віталія Щербака, інертність щодо з’ясування історичної правди, демонструють не лише архівісти й історики, а й суспільство в цілому.
В Україні звучить багато викривальної інформації, але належної реакції на це немає, або «якщо вона й є, то в кінцевому результаті невілюється. Тому, навіть якщо ми, опираючись на архівні документи, дізнаємося, що зараз у вищих державних органах працюють колишні співробітники КДБ чи їхні родичі, то це нічого не змінить».
«Це у Чехії одразу ж відкрили архіви і провели люстрацію, у нас таке неможливо», тому процес розсекречення буде тягнутися десятиліттями й істотно на політичну ситуацію в Україні не впливатиме, вважає професор Щербак.
Між тим, Харківська правозахисна група підрахувала, що за роки репресій було знищено понад 15 мільйонів українських громадян, а це означає, що фактично немає зараз родини, якої б це не торкалося.
| 
