Із щоденника Сергія ФЕДАКИ…
Минулий тиждень пройшов під знаком 70-річчя цієї маленької держави. У вівторок Спілка письменників провела ювілейний вечір поезії. Сучасні автори читали своє, а студенти коледжу культури – наших попередників. Дійство тривало у ляльковому (колишньому Руському) театрі, де свого часу постійно бували А.Волошин та його сподвижники. Здавалося, що вони і зараз слухають нас із темряви залу.
У середу було відкрито оновлену експозицію про Карпатську Україну у Закарпатському краєзнавчому музеї. У першій кімнаті – унікальна колекція тогочасних військових і жандармських уніформ – переважно оригінали і один муляж. У другій – тогочасні газети, плакати М.Михалевича. Третя кімната – меморіальна, з особистими речами А.Волошина. Його письмовий стіл і розкішне дзеркало, крісла з богословської семінарії, де він викладав. Повернуті з Москви останні окуляри нашого президента. Його папери і книжки, передані президентовою племінницею Е.Дутко. Священицькі шати монсиньора Волошина.
У сусідньому ж музеї-скансені відбулася лекція-бесіда для шкільної молоді із демонстрацією хронікального фільму, знятого ще в ті часи Калеником Лисюком. Відтак – урочистості біля поховання дружини А.Волошин Ірини Петрик, що померла ще 1936 р., її могила біля будинку сільської школи. Потім був на вечорі у художньому коледжі. Два ветерани визвольних змагань Михайло Петричко і Михайло Шваб розказали майбутнім митцям про ті події. Подібні вечори відбулися у переважній більшості навчальних закладів області. Весь четвер – міжнародна конференція в національному університеті. Півтораста учасників на десятьох секціях. Буде видано двотомний збірник доповідей.
Також прийнято розлогу резолюцію, котру, як завжди, не буде виконано, а все ж... Того ж дня Степан Бандера-онук презентував книжку Петра Мірчука «Карпатська Україна» з унікальними фотографіями і двома десятками біодовідок про учасників подій. Вечері – прекрасний концерт у філармонії. П’ятниця позначилася зразу кількома акціями. Спершу в інституті підвищення кваліфікації державних службовців відбувся відеоміст (через Інтернет) між Ужгородом і Черніговом. Автор цих рядків спілкувався з чернігівським професором Тамарою Демченко. Приємно, що на берегах Десни прекрасно знають про події над Тисою. Звісно, їм там хочеться подробиць-деталей, бо суть історії саме в них. Просили книжок, котрі звідси туди практично не доходять.
Потім в обласній бібліотеці пройшла презентація спецвипуску київського журналу «Європа-центр», присвяченого Карпатській Україні. Ввечері – прем’єра п’єси І.Козака «Судний день». В основі – слідча справа А.Волошина, яку отримано до Ужгорода з Москви зусиллями О.Корсуна. Акторський тандем А.Філіпова (Волошин) і М.Фіщенка (слідчий Вайнсдорф) – це клас. Органічно вписалася у спектакль народна хореографія, поставлена М.Сачком.
Субота – грандіозний мітинг на Красному полі. На око – тисяч п’ятнадцять людей, більшість з прапорами, двогодинний концерт-реквієм. А перед тим Президент вручав нагороди у тій шкільній залі, де свого часу відбувся Сойм Карпатської України. Підготовка у нас ведеться до останнього моменту, тому від свіжого лаку для підлоги було тяжко дихати у залі (як і пару днів до того в університеті). Одній з дівчат із букетом стало погано. Нагороджувана лікарка О.Ганич мусила з нею вийти на свіже повітря, де ту відпустило.
Літня поетеса С.Малильо обдарувала Президента своїми віршами і від хвилювання спершу навіть забула узяти орден. Почалася же церемонія з вручення паспорта громадянина України єпископові М.Шашіку, що народився на Словаччині. У неділю мітинг на Красному полі, а потім і урочисте зібрання в Ужгороді провела «Свобода».
Упродовж тижня кілька разів демонструвалися два фільми, зняті нашими телевізійниками. Перший – «Гіркота солодкої землі», художньо-документальна стрічка Л.Кешелі з акцентом на особистості Волошина. Друге – суто документальне кіно, створене авторською групою Н.Штефуци, це її справжній успіх. Вийшло з десяток книжок, з-поміж яких хочеться виділити підготований нашим обласним архівом збірник документів і матеріалів «Карпатська Україна» і спогади Ю.Бращайка «Що видів я на Закарпаттю...»
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
| 
