|
Неділю тому парламент прийняв, а Президент невідкладно підписав, чи не найменш багатослівний закон у своїй історії - українська влада, оглядаючись на МВФ, погодилася виключити з тексту закону про бюджет на 2009-й рік статті 84 і 86. Стаття 84 зобов`язувала Нацбанк беззаперечно викупляти у комерційних банків казначейські облігації, і тим самим легітимізувати емісію.
Наступного дня інший Нацбанк, що іменується Федеральною Резервною Системою (мова, звичайно, про США), вчинив точно так, як і стаття 84 українського Закону про Держбюджет-2009 раніше наказувала НБУ. ФРС оголосила, що напротязі півроку вона викупить казначейських зобов’язань Мінфіну США на 300 млрд доларів. У багатьох економістів з’явилися побоювання, що таким чином йдеться про те саме, про що докоряли українській владі - фінансуванні дефіциту бюджету за допомогою банального друкування грошей. Та й інші центробанки прийняли аналогічні рішення - від Банку Англії - до Банку Японії.
ФРС США, понизивши облікову ставку до беспецендентно низьких чверті відсотка, фактично вичерпала арсенал хрестоматійних інструментів проведення кредитно-грошової політики і ступила в незвідані землі (uncharted waters) грошово-кредитної політики. Час у нас зараз такий, що прописні істини з підручників макроекономіки вже не спрацьовують і тому підвищився попит на неортодоксальні, нестандартні рішення. Тому на балансі ФРС з’явилися, окрім казначейських облігацій, цінні папери, які свідомо не могли там з’явитися ще роком раніше: акції AIG (які, будь вони в документарній формі, американці готові віддати вогню через скандал з бонусами її топ-менеджерів), Bear Stearns, Citigroup і Bank of America, іпотечні папери, похідні папери від студентських, автомобільних та інших позик і т.д. Щоб струсити свої економіки і привести їх до тями, ФРС, та й інші центробанки (найбільш обережний поки Європейський центробанк), накачують їх грошима. Замість банального «друкування грошей» з’явився навіть новий термін-евфемізм quantitative easing, який перекладачі на слов’янські мови, порадившись, пропонують вважати «кількісною грошовою (монетарною) лібералізацією».
Очікується, що банки, одержавши ліквідність, відновлять кредитування, народ потягнеться за кредитами, почне заглядати в магазини і автомобільні салони, а там, дивись, прокинеться і економічне зростання. Головне при цьому - не розбудити разом з ВВП джина інфляції. Попит, втім, у тих же Штатах такий низький, а безробіття таке високе, що ціновому джинові спати ще принаймні рік. Відверта заява ФРС про те, що в економіку буде влито 300 млрд доларів (це без урахування інших заходів) не могла не позначитися на курсі долара до інших світових валют - він дещо ослаб, але відіграватиме свої позиції в міру того, як з’являтимуться перші ознаки стабілізації в економіці США. А вони вже є - у деяких регіонах стабілізувалися ціни на житло, хоч і на депресивному рівні.
Оглядаючись на вітчизняну ситуацію, вимагає відповіді закономірне питання: якщо рішення ФРС США щоо прямого викупу казначейських облігацій в цілому вітається, то чому це забороняється НБУ і українському уряду?
Відмінностей декілька - основна в тому, що український Нацбанк це примушували робити сильцем, тоді як західні центробанки самі поспішають на допомогу своїм урядам. Стаття 84 для уряду і для бюджету була схожа на наркотик – на перших порах вживання начебто стабілізує ситуацію, створюється ілюзія моря по коліно, а злізти з голки потім буде дуже тяжко. Хоча, перш ніж статтю 85-у відкликали, її внесок в емісію грошей був порівняно незначний - в період з 1.01.09 по середину березня об`єм казначейських облігацій на балансі НБУ збільшився всього лише на 4.3 млрд грн.
Друга відмінність - вузьке, дуже вузьке коло покупців казначейських облігацій вітчизняного Мінфіну, і страшно далекі вони від уявлень про хрестоматійних портфельних інвесторів. раз, два - та й годі: Ощадбанк, Укрексімбанк таки можуть погодитися викупити облігації під ставки значно нижчі за ринкові, а інших вже і калачем не заманиш. Був ще Фонд гарантування вкладів, але йому скоро буде куди дівати гроші і без купівлі державних цінних паперів.
Третя відмінність - українське накачування економіки грошима (рефінансування, купівля НБУ облігацій) - парадоксальним чином не приводить до тієї самої «кількісної грошової лібералізації». Грошові агрегати ростуть украй поволі, адже велика частина додаткова гривнева ліквідність конвертується в іноземну валюту.
Тому, що дозволено Юпітеру Федеральної Резервної Системи і кесарю Банку Англії, не дозволено нашому уряду з НБУ. Але ситуація в українських держфінансах нагадує екскаватор, ківш якого місяць за місяцем зачерпує все глибше. Критичний день для скарбниці – десь так під 18 число кожного місяця, коли пік виплати пенсій поєднується з мінумумом податкових надходжень. 18 січня цей ківш оголив дно залишків на казначейському рахунку до 6 млрд 549 млн. грн, 18 лютого - до 4,5 млрд, а 18 березня - до 1 млрд 431 млн.
З такою тенденцією до 18 квітня ківш бюджету вгризатиметься в землю. Оскільки, судячи з усього, з другим траншем МВФ уряд більше не поспішає (минулого пленарного тижня був прийнятий тільки один закон з декількох, які могли б перезапустити програму з МВФ), нас чекають невдовзі такі неортодоксальні і нестандартні рішення, що сам Бернанке вивчатиме український досвід з порятунку економіки.
Станіслав Голубенко
|
